Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

В.Гауф

Карлик Ніс

Переклад з німецької – Євген Попович
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – О.Харькова, Ю.Харьков

Сторінки:   1    2    3   

Якоб поблискував своїми малими оченятами, його довгий ніс теліпався з боку в бік, а довгі кострубаті пальці невпинно рухались, немовби допомагаючи йому говорити.

– Гаразд! – погодився нарешті обер-кухмейстер. – Спробуємо задля сміху. Ходімо до кухні.

Пройшовши через численні зали та коридори, вони потрапили до кухні. Це було величезне приміщення, світле й просторе. У двадцяти плитах день і ніч горів вогонь; посередині був басейн із чистою проточною водою, де тримали живу рибу; попід стінами стояли великі шафи з запасами всякої всячини, що її треба мати кухареві напохваті; а по обидва боки кухні було десять комор, ущерть напханих найрізноманітнішими ласощами. Кухарі, малі й великі, метушились, як мухи в окропі, – торохтіли й брязкали казанами, сковородами, ножами та ополониками. Коли ж увійшов пан обер-кухмейстер, усі стали мов онімілі, і чути було тільки, як тріщали головешки та хлюпала в басейні вода.

– Що звелів приготувати на сніданок пан герцог? – спитав обер-кухмейстер першого сніданкового кухаря.

– Пан герцог зволив замовити данську юшку з червоними гамбурзькими галушками.

– Гаразд! – промовив обер-кухмейстер і повернувся до Якоба. – Ти чув, що буде снідати пан герцог? Чи зумієш ти зварити ці вишукані страви? Б'юсь об заклад, що галушок тобі нізащо не приготувати: тільки нам відомий їх рецепт.

– Нема нічого легшого, – відповів усім на здивування карлик, бо таку юшку він дуже часто варив, коли був білкою. – Нехай мені дадуть для юшки отакі й такі приправи, те й оте листя, смальцю дикого кабана, корінців і яєць. А для галушок, – промовив він тихенько, щоб чули тільки обер-кухмейстер та сніданковий кухар, – для галушок мені треба чотири сорти м'яса, трохи вина, качиного жиру, імбиру і тієї травички, що зветься шлунковтіха.

– Святий Бенедикте! Яким дивом ти все це знаєш? – вигукнув вражений сніданковий кухар. – Усе чисто сказав так як слід, а про травичку шлунковтіху навіть ми самі нічого не знаємо – з нею, мабуть, галушки будуть ще смачніші... О, ти диво між кухарями!

– Ну, не сподівався я такого, – здивовано промовив обер-кухмейстер. – Отже, дайте йому все, чого він хоче, посуд і все таке інше, і нехай він сьогодні готує сніданок.

Та коли все було принесено, виявилося, що Якоб ледве носом сягає до плити. Довелося принести два стільці й поставити на них карлика.

Коло плити тісним кружком з'юрмилися кухарі, кухарчуки, послугачі та всякий інший люд. Вони дивились і дивувалися, як-то все справно виходить у маленького чоловічка. А той, закінчивши приготування, звелів поставити на жар два горщики і кип'ятити доти, доки він скаже. Тоді Якоб почав рахувати: раз, два, три і все далі й далі, аж поки дійшов до п'ятисот, а тоді гукнув: «Стій!». Зараз же горщики були зняті з жару, і карлик запросив обер-кухмейстера покуштувати страву.

Один з кухарів звелів кухарчукові подати йому золотий ополоник, ополоснув його в проточній воді й простяг панові обер-кухмейстеру. Той підійшов до плити, зачерпнув ополоником трохи юшки, покуштував, заплющив очі, задоволено цмокнув язиком і аж тоді промовив:

– Чудово, побий мене Бог, чудово! Чи не покуштуєте й ви хоч з ложечку, пане доглядачу?

Доглядач палацу вклонився, взяв ополоник, сьорбнув з нього і теж був до краю вдоволений.

– Ви, шановний сніданковий кухарю, тямущий і вправний кулінар. Але, вибачайте, так чудово зварити ні данцької юшки, ні гамбурзьких галушок ви не зможете!

Кухар покуштував і собі, тоді з великою пошаною потис Якобові руку і промовив:

– Карлику, ти великий мастак в нашім ділі. А травиця шлунковтіха й справді надає галушкам зовсім особливого смаку.

В цей час до кухні прийшов камердинер герцога і сказав, що герцог звелів подавати сніданок. Страви були висипані в срібні тарілки й послані герцогові. А Якоба обер-кухмейстер покликав до себе в кімнату і почав з ним розмову. Та незабаром прибіг посланець і покликав обер-кухмейстера до герцога. Той швиденько вдягся в свою парадну одежу і пішов за посланцем.

Герцог був дуже вдоволений. Він з'їв усе, що йому принесли, і, коли ввійшов обер-кухмейстер, саме витирав бороду.

– Слухай, кухмейстере, – сказав він, – я і досі був завжди вдоволений твоїми кухарями, але скажи мені, хто з них готував сніданок сьогодні? Такого смачного ще ніколи не було за весь той час, як я сиджу на троні мого батька. Кажи ж бо, ім'я того кухаря, я хочу подарувати йому кілька червінців.

– Пане герцоге! Це дивовижна історія, – відповів обер-кухмейстер і розповів, як прийшов до нього сьогодні вранці карлик, як він дуже хотів стати кухарем і як усе було потім.

Герцог дуже здивувався, звелів гукнути до себе того карлика й став його розпитувати, хто він і звідки. Цього разу бідний Якоб уже не наважився розказувати, як був зачарований та як служив білкою. Він сказав, що не має ні батька, ні матері, а куховарити навчився в однієї старої пані.

– Коли хочеш лишитись у мене на службі, – сказав йому герцог, – то я тобі покладу на рік п'ятдесят червінців, парадну одежу, а крім того, дві пари штанів. А твій обов'язок буде – щодня готувати мені сніданок і доглядати за тим, щоб обід було зроблено як слід. А через те, що в моєму палаці кожен має якесь прізвисько, ти будеш зватися Носом, і чин твій буде – унтер-кухмейстер.

Якоб упав навколішки перед могутнім герцогом, поцілував йому черевика й присягнувся служити на совість. Тепер він мав притулок і не журився завтрашнім днем, а робив своє діло і незабаром здобув велику шану.

Усі стали казати, що відтоді, як прийшов до палацу Карлик Ніс, герцог зробився зовсім іншою людиною. Раніше нерідко бувало так, що він шпурляв тарілки й таці просто межи очі кухарям, а одного разу, дуже вже розпалившись гнівом, він самому обер-кухмейстерові кинув у лице смаженою телячою ногою, та так, що бідолаха повалився на підлогу і після того три дні лежав хворий. Правда, потім герцог залагоджував справу тим, що зроблену в гніві шкоду покривав жменями червінців, і все-таки кожен кухар, подаючи йому страви, і тремтів, і сопів з переляку. Та після того, як у палаці з'явився карлик, усе змінилося. Герцог їв тепер уже не тричі на день, а п'ять разів, і ніколи не траплялося, щоб він хоч раз закопилив губу. Все йому було до смаку, до людей він став дуже приязний і з кожним днем гладшав.

Часто-густо, сидячи за столом, герцог викликав до себе обер-кухмейстера й Карлика Носа, а коли ті приходили, садовив їх обабіч себе – одного праворуч, а іншого ліворуч – і сам власноручно пхав їм просто в рот ласі шматочки.

Це була неабияка ласка, і обидва вшановані дуже її цінували.

Так жив собі Карлик Ніс мало не два роки, всім вдоволений, тільки що іноді журився за батьком-матір'ю. Все йшло без ніяких видатних подій, аж поки трапилась одна пригода. Карликові особливо щастило, коли він щось купував. Тому, коли дозволяв йому час, він любив сам піти на базар і приторгувати там птицю й садовину. І от якось пішов він у гусячий ряд пошукати важких та гладких гусей, до яких герцог був особливо ласий. Кілька разів пройшов він уздовж усього базару, поглядаючи, чи нема де чого підходящого. Його постать уже не викликала тут реготу й глуму, якраз навпаки, всі дивились на нього з повагою, бо кожен знав, що це славнозвісний лейб-кухар самого герцога. І тепер кожна господиня, що торгувала гусьми, була щаслива, коли він повертав до неї свого довгого носа.

В кінці гусячого ряду, десь у куточку, Якоб побачив одну жінку, що теж винесла на продаж гусей, але стояла мовчки, не вихваляючи свого товару й не хапаючи за поли покупців, як інші перекупки. Якоб підійшов і став оглядати її гусей та пробувати їх на вагу. Вони були саме такі, як він хотів, а тому купив усіх трьох разом з кошиком, завдав його на плечі й пішов до палацу. Дорогою Якоб дуже дивувався тим, що двоє гусей лопотіли й ґелґотали так, як їм і належало, а третя гуска сиділа зовсім тихо, наче в глибокій задумі, і тільки зрідка тяжко зітхала – зовсім ніби людина.

«Чи не хвора вона? – промовив він сам до себе. – Треба поспішати, щоб скоріше зарізати й розпатрати її». І тут гуска виразно й голосно відповіла йому:

Спробуй тільки зачепи мене – Зараз я вкушу тебе; А як тільки мене схочеш Ти замордувать – Тоді рясту тобі, хлопче, Більше не топтать!

З переляку Карлик Ніс аж впустив кошика додолу, а гуска подивилася на нього гарними розумними очима й знову зітхнула.

– Овва! – вигукнув Ніс – То виходить, що ви, панно гуско, вмієте говорити! Ніяк не сподівався. Тільки навіщо ж таке страшне казати? Хто вміє в світі жити, той не занапастить такої рідкісної птиці. Б'юсь об заклад, що раніше на вас не було пір'я, бо й сам я був колись нікчемною білкою.

– Це правда, – промовила гуска, – я народилася на світ не в цій ганебній шкурі. Ах, хто б міг подумати, що Мімі, доньку великого Ветербока, заріжуть і обпатрають на кухні якогось-то герцога!

– Заспокойтесь, люба панно Мімі, – розважав її Карлик Ніс – Як чесна людина й унтер-кухмейстер його світлості, я ручуся вам, що ніхто не переріже вам горла. Я зроблю вам кубельце у своїй власній кімнаті, даватиму скільки схочете їжі, а свої вільні часинки присвячу розмові з вами. А на кухні скажу, що відгодовую вас особливими травами для самого герцога. І коли трапиться добра нагода, випущу вас на волю.

Гуска дякувала карликові зі слізьми на очах, а він зробив усе, як обіцяв: зарізав лише двох гусей, а для Мімі змайстрував велику клітку і сказав, що буде відгодовувати її для самого герцога якимсь особливим способом. Він і справді не годував Мімі тим, чим звичайно годують гусей, а носив їй печиво та різні солодощі. Коли ж у нього випадала вільна хвилинка, він сідав коло гуски і намагався розважити її сум розмовою. Вони розказали одне одному про свої пригоди й поневіряння, і Карлик Ніс довідався, що гуска Мімі – дочка чарівника Ветербока, який живе на острові Готланді. Колись він дуже посварився з однією старою феєю, і та в помсту перетворила його дочку на гуску.

Коли Карлик Ніс розповів гусці свою історію, та промовила:

– В таких справах я дещо тямлю, адже мій батько чарівник. Правда, він навчив мене тільки того, що можна було переказати, але ваша розмова біля кошика з городиною, твоє несподіване перетворення з білки в людину після того, як ти почув дух того зілля, деякі натяки в словах старої, – все свідчить про те, що ти був заворожений на зіллях, отже, коли ти знайдеш ту травичку, про яку згадувала стара, коли чарувала тебе, то ти можеш визволитися.

Це була не велика втіха для Карлика Носа: де ж її шукати, ту травичку? Проте він подякував Мімі за пораду, і в серці його зажевріла надія.

Саме в той час приїхав у гості до герцога його приятель, сусідній князь. Герцог покликав до себе Карлика Носа й сказав йому:

– Ну, тепер ти повинен показати всю свою майстерність. Цей князь, що гостює в мене, звик добре попоїсти і має славу найпершого ласуна, після мене, звичайно. То ти вже доглянь і подбай, щоб мій стіл щодня дивував його чудовими несподіванками. І пам'ятай, ти не смієш, поки він тут, готувати двічі однакову страву, а то я позбавлю тебе своєї ласки. На все, що тобі потрібно, ти братимеш від мого скарбника стільки грошей, скільки забажаєш. Коли для доброї страви треба буде класти в смалець золото й діаманти – клади! Краще я стану старцем, ніж почервонію з сорому перед князем.

Так сказав герцог. Карлик Ніс низенько вклонився і промовив:

– Як ви, ваша світлосте, повеліли, так і буде! Бог суддя, що я зроблю все, аби тільки догодити тому князеві.

Карлик Ніс перевершив себе. Він не шкодував ні герцогових грошей, ні власної сили. Цілісінький день його бачили серед хмари диму й вогню, і під склепінням кухні раз у раз лунав його голос, коли він командував молодшими кухарями та кухарчуками.

Сусідній князь уже два тижні гостював у герцога і був усім задоволений. П'ять разів на день вони сідали за їжу, і герцог не мав підстав ремствувати на свого карлика. І ось на п'ятнадцятий день герцог звелів покликати Якоба до столу і представив його своєму гостеві, запитавши, чи вдоволений він унтер-кухмейстером.

– Ти чудовий кухар, – звернувся до Якоба князь, – і тямиш, що то значить добре їсти. За весь час, як я тут, ти жодного разу не подавав двічі однакової страви, і все було чудово приготовано. Тільки скажи мені, чому ти досі не почастуєш нас королем усіх страв – паштетом «Сюзерен»?

Карлик дуже злякався, бо ніколи не чув про цей королівський паштет.

Однак він нічим не виказав свого переляку і спокійно відповів:

– Ваша світлосте, я сподівався, що ви ще довго будете гостювати при цьому дворі, а тому не поспішав. Бо чим же справді може кухар ознаменувати день від'їзду високого гостя, як не королем паштетів?

– Он як! – промовив герцог, посміхаючись. – А щодо мене, то ти, мабуть, чекаєш моєї смерті, щоб ознаменувати її, га? Адже ти ще ніколи не подавав мені до столу цього паштету. Однак придумай на сьогодні щось інше, а завтра на обід щоб неодмінно був цей паштет!

– Буде так, як каже ваша світлість! – відповів карлик і вийшов. Тільки ж пішов він засмучений, бо не знав, як готується той паштет. Замкнувшись у своїй кімнаті, він заплакав гіркими сльозами над своєю недолею. Гуска Мімі спитала, чого він журиться, і коли почула про паштет «сюзерен», то промовила:

– Не журися, припини плакати! Цей паштет у мого батечка часто готували, і я приблизно знаю, що для нього треба: візьми того й того стільки й стільки, а коли щось вийде і не зовсім так, то в наших панів не такий делікатний смак, щоб вони добрали толку.

Карлик Ніс аж підстрибнув од радості, благословив той день, коли купив гуску, і заходився готувати королівський паштет. Спочатку він зробив трохи для проби і, побачивши, що вийшло дуже добре на смак, дав покуштувати нову страву обер-кухмейстеру, який також лишився дуже нею задоволений.

Другого дня Якоб зробив паштет у великій посудині і, вийнявши його з печі та прикрасивши квітками, зараз же одіслав ще теплим до столу. А сам одяг свою найкращу одежину й теж подався до їдальні. Коли він прийшов туди, дворецький саме розрізав паштет на скибки і, поклавши на дві срібні тарілочки, подав одну герцогу, а іншу його гостеві. Герцог одразу взяв до рота добрий кавалок паштету, проковтнув, заплющив очі від насолоди і вигукнув:

– Ах, ах, ах! Ну, це й справді король серед паштетів, зате ж і мій карлик – король серед кухарів! Правду я кажу, любий друже? – звернувся він до гостя.

Той узяв малесенький шматочок паштету, добре його розкуштував і в'їдливо посміхнувся.

– Страва зроблена добре, – відповів він, відсовуючи тарілку, – тільки, як я гадав, це не справжній «сюзерен».

Герцог насупив чоло від гніву та невдоволення і почервонів з сорому.

– Нікчемний собако! – люто вилаяв він карлика. – І ти наважився зробити таке своєму панові? Ти хочеш, щоб я покарав тебе за твої підлі витівки й відрубав твою величезну голову?

– Ах, ваша світлосте, змилуйтеся Бога ради! Адже я зробив цю страву, як велять правила нашої науки, і там не може бути ніяких нестач! –сказав Карлик Ніс, затремтівши від страху.

– Це брехня, ледащо! – перепинив його герцог і одіпхнув ногою геть від себе. – Мій гість не кидає слів на вітер, отже, там і справді чогось не вистачає. От я тебе самого порубаю на шматки і спечу з тебе паштет!

– Згляньтеся! – скрикнув карлик, падаючи навколішки перед князем і обіймаючи йому ноги, – Скажіть, чого бракує цій страві, чим вона не вдовольняє вашого смаку? Не дайте мені загинути за якусь-то пригорщу борошна з м'ясом!

– Це тобі нічого не допоможе, любий Носе, – відповів князь, усміхаючись. – Я ще вчора знав, що ти не зумієш зробити цієї страви так, як мій кухар. Тут бракує однієї травички, якої у вашім краї зовсім не знають, – травички смакохоти, – а без неї лишається цей паштет без присмаку. І твій пан ніколи не покуштує такого «сюзерена», як я.

Тоді герцог просто сказився від люті.

– Ні, я таки їстиму його! – несамовито вигукнув він, вирячивши очі. – Присягаюся моєю герцогською честю: або я завтра почастую вас паштетом, якого ви хочете, або голова цього невігласа стирчатиме на списі перед моїм палацом. Іди, собако! Я ще раз даю тобі двадцять чотири години.

І бідний карлик знову пішов у свою кімнату плакатися гусці на свою недолю. Тепер-то він уже неодмінно загине, бо про ту травичку смакохоту він ніколи не чув.

– Тільки й біди? – промовила гуска. – Ну, то в цьому я тобі ще допоможу, бо мене батько навчив розумітися на всяких травах та зіллях. Може, в інший час ти загинув би, але тепер, на щастя, молодий місяць, а саме о цій порі зацвітає та травиця. Тільки спочатку скажи мені, чи є поблизу палацу старі каштанові дерева?

– Та, хвалити Бога, є доволі, – відповів Карлик Ніс, – у парку коло ставка ціла купа каштанів. А навіщо вони?

– Травиця, що тобі потрібна, росте тільки при корінні старого каштана, – сказала Мімі. – Не гай часу, ходімо. Бери мене на руки, а там пустиш додолу, і я тобі допоможу знайти зілля.

Карлик зробив усе, як сказала гуска, і, взявши її на оберемок, пішов до виходу з палацу. Та вартовий, побачивши його, простяг свого списа й загородив дорогу.

– Не можна, друже Носе! Нам заборонено випускати вас із палацу.

– Але ж у парк мені можна? – заперечив карлик. – Зроби ласку, пошли когось, нехай спитають доглядача палацу, чи можна мені піти в парк пошукати там травиці.

Вартовий послухався, і карлику дозволили вийти в парк, бо навколо нього стояли такі височенні мури, що годі було й думати перелізти через них і втекти.

Опинившись на волі, Карлик Ніс обережно пустив додолу гуску Мімі, і вона швидко побігла до ставу, де стояли купою каштани. Карлик Ніс шкандибав за нею у великій тривозі: це ж вона його єдина й остання надія. Він уже надумав, що робити, коли Мімі не знайде потрібної травички: краще він кинеться в став, ніж дозволить, щоб йому відрубали голову. Тим часом гуска марно шукала травички; вона бігала попід усіма старими каштанами, перебирала дзьобом зілля, а потрібної травиці все не було. Бідна Мімі зі страху та жалю аж заплакала. А надворі вже смеркалось, і кругом дедалі ставало темніше, так що вже важко було розібрати щось між зіллям. Озирнувшись довкола, Якоб кинув поглядом на другий бік ставу.

– Дивись, дивись, – зрадів він, – онде, на тому боці, стоїть ще одне величезне старе дерево. Ходімо мерщій туди і пошукаємо, чи не цвіте там моє щастя-доля!

Гуска знялася і полетіла навпростець над водою, а Якоб, щодуху перебираючи коротенькими ніжками, побіг берегом за нею. Каштанове дерево було величезне, його широкі віти майже не пропускали світла, і біля стовбура було зовсім темно. Та раптом гуска спинилася мов укопана, весело затріпотіла крильми, засунула голову у високе зілля і, щось там зірвавши, простягла в дзьобі здивованому Якобу.

– Оце і є та сама травичка, яка тобі потрібна, і тут її стільки, що вистачить на все життя! – сказала вона.

Карлик уважно розглядав травичку. Від неї йшов солодкий запашний дух, що мимоволі нагадав йому сцену його перетворення. Стебло й листячко були блакитно-зелені, а зверху вирізнялась ясно-жовта квіточка.

– Яке диво! – сказав він нарешті. – Ти знаєш, мені здається, що це та сама травичка, яка перетворила мене з білочки в оцю кострубату потвору. Чи не спробувати мені щастя?

– Ні, ні, зачекай, – зупинила його гуска. – Набери повну пригорщу цієї травиці, ходімо в твою кімнату, заберемо всі гроші та речі, які ти маєш, і тоді вже спробуєш травичку.

Так вони й зробили: пішли назад до палацу і поскладали в один вузлик усе, що було в Карлика Носа, – півсотні червінців, трохи одежини та черевики. Зв'язавши вузлик, карлик промовив:

– Коли буде на те воля Неба, зараз я позбудуся свого горя.

Він засунув носа в травичку і глибоко вдихнув її запах. І тоді все його тіло почало з хрускотом витягатись. Якоб відчув, що голова підіймається над плечима, скосивши очі на свого носа, побачив, як той швидко меншає; груди й плечі вирівнюються, а ноги довшають.

Гуска дивилася на все те диво й чудувалась.

– Ой, який же ти великий, який вродливий! – вигукувала вона. – Та на тобі й сліду не лишилося від карлика!

Якоб дуже зрадів і, склавши руки на грудях, щиро помолився Богові. Проте він не забув, що своїм порятунком завдячує гусці Мімі. І хоча серцем він уже полинув до старих батьків своїх, вдячність перемогла те почуття.

– Кому ж, як не тобі, Мімі, я повинен дякувати за те, що немовби вдруге народився? Адже без тебе я ніколи не знайшов би цієї травички і мусив би довіку залишатися гидким карликом, а може, й загинув би під сокирою ката. Я хочу тобі віддячити й понесу тебе до твого батька: в чарівничих справах він мастак і без великого клопоту визволить тебе від злих чарів.

Гуска аж заплакала від радості й зразу ж погодилась. Якобові пощастило непомітно прослизнути з палацу разом із нею, і обоє, не гаючи часу, рушили в дорогу.

Що ж додати до цієї історії? Хіба те, що Якоб щасливо доїхав до чарівника Ветербока;

що той зняв з дочки чари і наділив Якоба щедрими дарунками; що невдовзі юнак повернувся додому і що його батько й мати впізнали в ньому свого вкраденого сина; що за подарунки Ветербока Якоб купив собі крамницю і став багатий та щасливий.

І ще лишилося розказати, що в палаці герцога після зникнення Карлика Носа зчинилася велика метушня. На другий день, коли герцог намірявся виконати свою погрозу і звелів одрубати карликові голову, бо той не дістав потрібної травиці, Якоба ніде не могли знайти. Тоді високий гість вирішив, ніби герцог сам допоміг карликові утекти, аби не втратити свого найкращого кухаря, і почав дорікати герцогові, що той порушив своє слово. Внаслідок виникла війна, відома в історії під назвою «Трав'яної війни». В цій війні було багато запеклих боїв, але зрештою настав мир, що був прозваний «Паштетним миром», бо на урочистому бенкеті гостям піднесли короля паштетів – спечений княжим кухарем паштет «сюзерен». Отоді вже поласував герцог досхочу!

Сторінки:   1    2    3   

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова