Як Андрійко став умійком

Про Андрійка і Терпця

Заблудився,
Розгубився,
Загубив дружків своїх...
Ще й до того
Від дороги
Далі й далі в ліс побіг.

Він гукає,
Він блукає...
Сумно в лісі одному:
Шелестіння,
Тріскотіння...
Що робить тепер йому?

Де дівчата
І хлоп'ята?
От і маєш, – заблудив!..
Між дубами –
Вбік і прямо
Він туди-сюди бродив.

Сутеніє,
Вечоріє...
Він шукає – та дарма:
Тут для нього
Ні дороги,
Ані стежечки нема.

Стало страшно...
Бідолашний
Сів під дубом, зажуривсь.
Мерзне спина,
Він в коліна
Головою похиливсь:

– Спати б в ліжку,
У затишку,
Та поїсти б, та попить... –
Раптом баче:
Щось неначе
Біля ніг його блищить.

Щось у листі-
Падолисті
Запищало: – Ось і я!
Я – манюнє,
Манюпунє,
Манюпусіньке хлоп'я!

Я – малятко-
Жолудятко...
Не дивуйсь: таке бува!
Глянь: шапчина,
Сорочина,
Ноги, руки, голова...

І малятко-
Жолудятко
Так сказало під кінець:
– Ти – Андрійко-
Неумійко,
А моє ім'я – Терпець!

Невезучок,
Білоручок,
Поспішайків, і невдах,
І Андрійків-
Неумійків
Пізнаю я по слідах.

Ти у лісі
Заблудився,
І тому тут мерзнеш ти,
Що шукаєш,
А не знаєш,
Як дорогу віднайти!

От якби ти
Став учити
Географію як слід, –
Добре знав би
Й відшукав би
Південь, північ, захід, схід.

Не бродив би,
Не блудив би,
І тривоги б не було...
Тут Андрійко-
Неумійко:
– Це... мені... не повезло...

– Ой, незнайку-
Поспішайку!
Ти завчи такі слова:
Невезіння
Від невміння
І від поспіху бува!

Ловкий, брате,
Поспішати, –
Та кінчать лінивий ти...
Я з'явився
В цьому лісі,
Щоб тобі допомогти.

Всім Андрійкам-
Неумійкам
Ой, як трудно в світі жить!..
Хочеш: будем
Разом всюди?
Хочеш: будемо дружить?

Тут Андрійко-
Неумійко
Руку радісно подав
І Терпцеві-
Розумцеві
Нерозлучним другом став.

А потому –
Йшли додому
І стежками,
Й навпростець.
І Андрійка-
Неумійка
Научав тоді Терпець:

– Ну, Андрійку-
Неумійку,
Де дорога, що вела
І дівчаток,
І хлоп'яток
В ліс, на захід від села?

І Андрійко-
Неумійко
Відповів Терпцю як слід:
– Он на сході
Сонце сходить, –
Отже: треба йти на схід!

Що ж: віднині
Май терпіння,
Не спіши – питай Терпця, –
Бо уміння без терпіння –
Наче казка без кінця...