Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Хоробрий Кизи

В.Царукаєв

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – О.Кипарисов

Сторінки:   1    2   

У нас завжди було дуже багато гусей... І хто, гадаєте, їх виганяв пастися у вільшанику? Звичайно я.

Гуси шикувалися рядком, і коли перший був уже на розі поперечної вулиці, останній гусак тільки-но виходив із воріт.

Я зачиняв ворота, обганяв гусей, зупиняючись.

– Один, два, три... сімнадцять, вісімнадцять... двадцять дев'ять.

Слова "двадцять дев'ять" я повторював кілька разів: дуже мені подобалися ці слова! Так добре вони крутилися в роті: "двадцять дев'ять". І гуси під них так дружно піднімали свої лапи – точнісінько як солдати під марш... Не вірите? Тоді спробуйте самі. Поженіть ваших гусей до річки, станьте позаду і примовляйте: двадцять дев'ять, двадцять дев'ять!.. І нехай я на все життя залишуся брехуном, якщо гуси не крокуватимуть в ногу!

Після двадцяти дев'яти я рахував не так добре. Тому гуси часто залишалися недорахованими. Я досі не знаю, скільки їх було, тридцять чотири чи тридцять сім.

Натомість я любив давати їм різні імена. Оцей – Ґоґо, той – Ґаґа, а он той – Ґуґу. А того, що плететься в хвості, звати Кульгавий. Коли він був зовсім маленький, йому на лапу наступило теля. Після цього гусак кульгав та йшов позаду всіх. А потім одужав, але все одно плентався позаду. За звичкою.

Спершу я сердився на нього, а потім перестав. Якщо йому подобається бути останнім – нехай. Тільки за це я його ніколи не рахував. Я казав так:

– Тридцять чотири і Кульгавий...

Але найголовніший з гусей – це їхній старий ватажок на ім'я Кизи. Який же він сильний! І лютий! Навіть червоний півень боявся його. Ніколи не підходив. Коли треба, Кизи може й вівцю за вухо вщипнути – якщо вона почне принюхуватися до гусенят.

Навіть наш собака – тільки-но побачать Кизи, хвіст підібгає та мерщій в будку. А звідти дивиться, як гуси обідають: як хапають тісто з дерев'яної чашки, як вигинають свої шиї, щоб швидше проковтнути...

Одного разу ось що сталося. Пішов я шукати наших гусей, бо справа йшла до вечора, а вони все додому не повертаються. Дійшов я до краю Сінд-Зікау, так наше селище називається, вийшов на берег річки. Майже до сусіднього селища дістався – ніде гусей немає! Так ні з чим і повернувся.

А гуси вже вдома! Всі як один. Ось тоді мені мама й сказала:

– Напевно, Кизи розумніший за тебе. Як ти вважаєш? Це він усіх привів додому.

Я не образився на мамині слова: я був радий, що гуси не заблукали. Але ж, звичайно, я розумніший, ніж старий гусак. Навіть сусідський хлопчик Кизилбек теж розумніший, хоча він терпіти не може Кизи... Але в цьому я винен. Бо як тільки побачу Кизилбека, одразу починаю гукати нашого гусака: "Кизи, Кизи!" А Кизилбек ображається та лізе у бійку. Він чудово вміє підніжку ставити. Але я теж непогано можу стукнути. Тоді він відбігає та кричить:

– Бало, Бало, білим-біло – щоб тобі не пощастило!

Бо мене звуть Бало.

А я йому у відповідь:

– Кизи, Кизи, Кизилбек – він дурний як чебурек!

Одного разу, коли ми так кричали один одному, наш старий гусак Кизи підбіг ззаду до Кизилбека і як схопить за ногу!

Відтоді Кизилбек бачити його не може спокійно – одразу починає чимось кидатися. А Кизи не залишається в боргу: так і норовить ущипнути.

Якось над нашим селищем з'явилися чорні хмари. Вони прилетіли з гір, там уже давно йшла сильна злива. Наша річка Урсдон почала розливатися, а Кизи зі своїм стадом був якраз на іншому березі.

Тоді він дав команду пливти назад. І всі гуси перепливли. Окрім маленьких гусенят. Вони нещодавно народилися і були зовсім слабенькими. У них тільки-но виросло пір'я на крилах. А раніше там був просто пух. Гусенята кілька разів залізали в річку, але одразу починали тонути та ледве вибиралися знову на берег.

Річка розливалася все сильніше, усе швидше мчали хвилі, бо в горах не вщухав дощ. Гусенята жалібно пищали на тому березі, а на цьому – дорослі гуси схвильовано ґелґотіли та все поглядали на Кизи: що ж робити?

Річкою вже пливли вирвані з коренем дерева, обламані гілки...

Як раптом Кизи змахнув крилами і полетів через вируючу річку.

Високо летіти він не міг, і незабаром крила торкнулися води, а потім хвиля схопила його та понесла. Спочатку було видно, як він б'є крилами, намагається вирватися з води, а незабаром вже нічого не стало видно.

Усі, хто бачив це – і я, і інші хлопці, спочатку кричали йому, підбадьорювали, а потім замовкли. Гуси й ті перестали ґелґотіти. Усі обличчя були дуже схвильовані, і лише одне обличчя всміхалося... Чиє? Звісно, Кизилбека.

– Кизи! – закричав я щосили.

Але річка вже так шуміла, що я сам ледве почув себе.

І тут хтось із хлопців показав на той берег і крикнув:

– Дивіться! Он там!

Я подивився вниз за течією і побачив, що далеко-далеко на тому березі з води показалися два розкриті крила.

То був Кизи. Він обтрусився та побіг назад, до своїх гусенят. А вони теж поспішали назустріч йому. І ось він уже посеред них, нагинається до кожного, щось шепоче, мабуть, питає: "Ну, як ти? Чи не дуже злякався? Нічого собі не забив?.."

Потім ліг на землю і розправив крила. А гусенята залізли під них – їм там тепло й нестрашно. Тут вони й збиралися провести ніч.

Але ми з братом запрягли бичка в арбу і поїхали на інший берег через міст. Це далеко, але ми все ж таки дісталися до гусенят.

Посадили їх у плетений кошик та привезли додому.

А Кизилбек хотів, щоб Кизи втопився! Такого гусака не те що в нашому селищі – в усій Осетії не знайдеш!

Сторінки:   1    2   

Автор: Царукаєв В.; ілюстратор: Кипарисов О.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова