Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Ніна Гернет, Григорій Ягдфельд

Катя та крокодил

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Калаушин

Глави: 1, 2, 3, 4-5, 6-8, 9, 10-11, 12, 13, 14-15, 16-17, 18-19, 20-21, 22-23, 24-25, 26-27, 28-29.

 

Поки Катя купувала овес, Мілка спокійно спала.

Крокодил плавав у ванні. Шпак стрибав у клітці й кричав «Кроком руш» мухам, що літали по кімнаті. Черепаха гуляла по крокетній коробці й після своєї коробки знаходила її дуже просторою. Кролики догризали останні кульбабки, які ще залишалися в клітці.

Тато, як завжди, збився на тридцять сьомому такті «Диявольських трелей» і почав спочатку.

Словом, все було тихо й мирно.

Але щойно в той момент, коли Катя підходила до кінотеатру «Нептун», промінь сонця впав на Мілку. Мілка уві сні відмахнулася від променя, але це не допомогло. Вона потерла очі кулачком, чхнула і прокинулася. Спершу вона довго мружилася і потягувалася. А потім відкрила очі як слід.

Тут вона побачила пташку, кроликів і черепаху! Мілка заплющила очі, а потім знову відкрила очі. Кролики, пташка і черепаха залишалися на своїх місцях.

Мілка зістрибнула з ліжка і побігла до тваринок.

Їй було п'ять років, і вона не дуже замислювалася над тим, звідки взялися ці істоти і чому вони опинилися в кімнаті. Вона просто раділа, що вони є.

Мілка присіла навпочіпки перед кроликами і просунула палець до клітки.

— Кроком руш! — крикнув шпак. Мілка подивилася на нього і кивнула головою. Вона одразу зрозуміла: це птах грає в дитячий садок — ніби вона вихователька і командує вишикуватися на зарядку.

— Добре, — погодилася Мілка.

Вона встала, наче на зарядку, і покрокувала по кімнаті, намагаючись потрапити в такт музиці «Диявольських трелей», яка доносилася з кімнати тата.

Розмахуючи руками і голосно тупаючи, Мілка марширувала. Вона чекала, коли вихователька скомандує «стій» і почне вправи. Але шпак і не думав командувати «стій». Він раптом стрибнув у миску з водою і затріпотів крилами. На всі боки полетіли бризки.

Мілка побачила, що робить вихователька, і дуже розсердилася.

— Та ми ж ще зарядку не зробили, а ти вже митися! — закричала вона. — Ну тебе, ти не вмієш! Краще я буду вихователька, а ти... — І, щоб шпак погодився поступитися їй роллю виховательки, Мілка придумала для нього інше цікаве: — Ти будеш черговий по умивальниках! Хочеш?

— Здррасстуйте! — крикнув шпак.

Еге! Значить, він згоден і вітається, ніби він хлопчик і прийшов уранці до дитячого садку.

— Здрастуйте, діти! — поважно сказала Мілка кроликам і черепасі. Потім вона заплескала в долоні.

— Діти, на прогулянку! — скомандувала вона виховательским голосом. Відкрила клітку і допомогла кроликам вийти.

Зайчики застрибали по кімнаті. Один заховався під ліжко, а другий — під Катин столик.

— Діти, не розбігайтеся! — кричала Мілка.

Але вони не слухалися.

Мілка відкрила дверцята і шпакові, але він не хотів вилазити.

— Подивіться, як цей хлопчик копається! — сказала вона обурено.

Мілка сама витягла шпака з клітки. А він вирвався, злетів до стелі та став носитися де хотів.

Мілка нічого не могла з ним зробити.

Найслухнянішою виявилася черепаха. Коли Мілка витягла її з ящика і поклала на підлогу, вона втягнула голову в панцир і тихо лежала на підлозі.

— От розумниця, хороша дівчинка! — похвалила її Мілка.

З прогулянки нічого не вийшло. І Мілка вирішила влаштувати тиху годину. Поклала черепаху до ліжка найбільшої ляльки, вкрила ковдрою і підіткнула її з усіх боків.

Черепаха нікуди не тікала. Вона подобалася Мілці все більше й більше.

— Ти будеш моя донька, — сказала вона черепасі. — А з вами, — обернулася вона до кроликів, — я більше не граю!

Мілка поправила на черепасі ковдру і погладила її по голові.

— Спи, доню, спи! — сказала вона. І заспівала черепасі пісню «Москва — Пекін».

А поки вона співала й колисала свою доньку, спочатку один кролик, а потім другий вискочили через відчинені двері до коридору.

Але Мілка цього навіть не помітила.

Дівчатка дуже поспішали. Каті треба було годувати кроликів.

До її будинку було вже зовсім близько. Та раптом Таня стала перебігати на інший бік вулиці.

— Ти куди? — запитала Катя.

— Та вона ж там живе!

— Хто?

— Та Ліля ж!

— А ми хіба до Лілі? — запитала Катя. Таня навіть зупинилася посеред бруківки:

— А ти що думаєш? По-твоєму, Лілю не покликати — це гарно? Коли до її сестри артистка Жукова приходила, то вона одразу за нами прибігла, а ми від неї крокодила сховаємо? Гарно, так?

Каті стало соромно. Правду кажучи, їй і самій хотілося, щоб Ліля побачила її звірів. І вона сказала:

— Гаразд, тільки скоріше, а то вже час давати кроликам раціон.

Для швидкості вони не стали підніматися до Лілі на шостий поверх, а прибігли у двір. Двір був дуже великий і шумний. В одному кутку пиляли дрова, в іншому вибивали килим, а посередині — грали у волейбол. До того ж з усіх відкритих вікон лунали звуки радіо.

Дівчата підняли голови до Ліліного вікна і разом гукнули:

— Лі-лю!..

Але Ліля не з'являлася. Вони крикнули ще раз, і знову нічого не вийшло. Коли вони набрали повітря, щоб крикнути втретє, з-за їхніх спин пролунав оглушливий рев:

— Лілько!

Це кричав хлопчик з макаронами, що стояв трохи подалі. І негайно ж Ліліна голова висунулася з-за горщиків з квітами.

— Ліля, швидше! Що в мене є!.. — кричала Катя знизу.

— А? Що прочитати? — кричала Ліля зверху.

— Швидше! У мене звірі!

— Що? Відкрити двері?

Катя і Таня з відчаєм подивилися одна на одну, а потім на хлопчика з бубликами. Він одразу зрозумів, чого від нього чекають, переклав пакет з макаронами в іншу руку, розправив груди і закричав:

— Іди зараз же крокодила дивитися!

— Йду! — негайно відгукнулася Ліля, і голова її зникла.

 

Глави: 1, 2, 3, 4-5, 6-8, 9, 10-11, 12, 13, 14-15, 16-17, 18-19, 20-21, 22-23, 24-25, 26-27, 28-29.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова