|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Звідки у зайців довгі вуха
В.Гусаров
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Дегтярьов
Трапилася ця історія дуже давно. У ті часи лев – цар звірів посварився з орлом – царем птахів, і почалася війна між звірами й птахами.
Особливо важко довелося зайцям. Тільки-но на галявину вибіжать – зверху на них орли та шуліки кидаються.
У лісі вовки та лиси підстерігають. Можна втекти та сховатися під кущем, але як почути ворогів, якщо вушка у зайців у ті часи були дуже маленькі?
От і зібралися зайці на галявині, щоб вирішити, як жити далі, що робити. Довго думали, гадали та й вирішили просити у лева – царя звірів – для зайців довгі вуха.
– Хто піде до лева? – запитав старий заєць. – Хто з вас найпрудкіший, найхитріший, найрозумніший і найсміливіший?
Тихо стало на галявині. Мовчать зайці. Адже не хочеться нікому у далекий ліс до лева йти. І далеко, і страшно. Та й як у самого лева довгі вуха просити?
Раптом на галявину вискочило запізніле зайчисько. Побачили його зайці, зашуміли:
– Ось він, найпрудкіший, найхитріший, найрозумніший і найхоробріший! Йому й до лева йти!
Нема чого робити. Пішов заєць у далекий ліс до царя звірів. Іде він лісовою стежкою, то заячої капусти зірве, то стиглу полуничку з'їсть.
Раптом дивиться, у кущах майнув сірий хвіст. Обернувся заєць: позаду виблискують вовчі зуби. А з-за дуба вовк його лапою манить.
– Гей, іди-но сюди, я тобі на вушко скажу лісову новину.
– Мені нема коли. Я у поважній справі поспішаю.
– Ні, постривай! – вискочили вовки, – та й за зайцем.
А той летить стрімголов, та тільки про одне й думає: "Якщо до вовчих зубів потраплю, хто ж тоді довгі вуха принесе?"
Дістався він до царського палацу і затарабанив лапою у міцні ворота.
Прочинилися ворота – висунулася лисиця.
– Ти чого стукаєш, царя турбуєш?
– Я до лева прийшов, просити довгі вуха для зайців.
– Ще чого придумав! Такими дрібницями лева відволікати! – пирхнула лисиця.
Сів заєць, засумував: що далі робити, як довгі вуха здобути? Раптом бачить – ведмідь іде, до палацу кошики з малиною тягне.
– Добридень, дядьку Ведмедю! – гукнув йому заєць.
– Добридень! Чого сидиш тут під кущем?
– Та от вирішив тебе дочекатися, подивитися на твою нову шубу. Тільки й розмов серед звірів, яка вона гарна, та от не вистачає їй коміра.
– Та де ж його взяти, комір? – розгубився ведмідь.
– Це просто! – сказав заєць, а сам ведмедеві на спину стрибнув, на плечі ліг, лапи звісив. – Ну як, гарний комір? – питає.
Зрадів ведмідь. Підхопив свої кошики і до воріт пішов. Відчинила лисиця ворота та й витріщилася на ведмедя.
– Що це в тебе, куме, на плечах лежить?
– Комір до моєї шуби, кумонько лисице, – відповів ведмідь поважно та й пішов далі.
А заєць потихеньку зістрибнув – і до палацу. Побачила лисиця як "комір" поскакав, здивувалася, думає:
– Уперше в житті такого хитрого звіра бачу.
У палаці, у просторій залі, лев – цар звірів лежить, головою мотає. Зуби в нього вже другий день болять, а лікар-дятел усе ніяк не йде. Адже війна у ті часи була між звірами та птахами. Раптом бачить лев, як прочинилися двері, а з-за дверей заєць визирнув.
– Гей, зайчисько, іди-но сюди! – погукав лев.
Підійшов заєць, привітався.
– Чи вмієш ти лікувати зуби? – запитує лев.
– Ні, – відповідає заєць.
– То навіщо тоді прийшов?
– Мене зайці прислали довгі вуха просити, щоб краще чути.
– Ну гаразд... Гей, лисице! – гукнув лев.
– Є у нас там десь у коморі довгі вуха, – сказав лев, – треба б їх зайцям віддати...
– Віддати їх не шкода, тільки нехай заєць лікаря приведе, – прошепотіла лисиця.
Довго думав заєць, як йому дятла до лева привести. Нарешті пішов до великого мурашника.
– Допоможіть мені, друзі мурахи, у небо піднятися, на хмару потрапити.
– Ми б раді допомогти, та тільки не знаємо як, – відповідають мурахи.
– А я вас навчу.
Скрутили мурахи з травинок мотузки, прив'язали їх до гілок горобини, пригнули її верхівку до землі. Ухопився заєць за верхівку, а мурахи одночасно мотузки відпустили.
І полетів заєць у самісіньке небо. Летить, тільки вітер у вухах свистить.
Зашуміли мурахи:
– Тільки найрозумніший заєць міг таке придумати!
Раптом опустився заєць на щось м'яке й біле. Торкнувся лапою – волого, подивився вниз – ледве землю видно. Зрозумів заєць, що потрапив він на хмару.
Підвівся, обтрусився і потихеньку до самого краю підійшов. Подивився донизу, а там, під хмарами, у цей час орел – цар птахів літає, на здобич полює.
Стрибнув заєць орлу прямісінько на спину. Де тільки не літав орел, як тільки каменем не падав, ніяк не міг із себе зайця скинути.
Нарешті заблагав орел:
– Чого ти хочеш? Відпусти мене! Чого тобі треба?
– Мені потрібен лікар-дятел!
– Гаразд, буде тобі лікар, – пообіцяв орел і спустився на землю.
Наказав орел дятлові робити все, що йому заєць скаже, і на прощання гукнув йому:
– Хоробрий ти, зайцю! Найхоробріший у світі!
Приніс заєць дятла до палацу. Постукав дятел у лев'ячих зубах, подовбався і вилікував царя звірів.
Зрадів лев, наказав видати зайцю найдовші вуха, які тільки були.
Узяв їх заєць та й до свого лісу поскакав. З того часу й ходять зайці з довгими вухами.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова