Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Китайська народна казка

Золота рибина

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Чупов

У Китаї, на березі річки Янцзи, жив бідний рибалка зі своєю дружиною. Якось Гуань – так звали рибалку – поплив на світанку на човні порибалити.

Він зупинив човен біля заростей очерету і закинув вудку. Але цього дня йому не пощастило. Дарма міняв він на гачку принаду, перепливав з місця на місце – улову не було.

І от коли сонце почало хилитися до заходу, Гуань раптом побачив, як поплавок, здригнувшись, зник під водою. Рибалка обережно потягнув волосінь, підтягнув здобич до човна і смикнув. На гачку билася й тріпотіла велика, надзвичайно гарна рибина. На спині в рибини колихалися три золотих пера.

Гуань затремтів від радості. І поки він знімав з гачка свою цінну здобич, багато приємних думок промайнуло йому в голові.

«Продам цю рибину – куплю на тиждень рису, полагоджу фанзу, дружині подарую черепаховий гребінь…»

Але тільки-но Гуань зняв рибину з гачка, як вона заговорила до нього людським голосом.

– Відпусти мене – і ти не пожалкуєш, – сказала рибина. – Я цариця цієї річки. Візьми за це собі мої золоті пера. Перше – закопай у землю, друге – закинь у ставок, третє – поклади на циновку, де спить твоя дружина. Зроби так – і ти будеш щасливий. І ще скажу. Щастя твоє триватиме доти, поки блиск золота не засліпить твоїх очей. Відпусти мене і пам'ятай мої слова.

Подумав, подумав Гуань, вирвав три золотих пера зі спини рибини і випустив свою здобич назад у річку.

Коли Гуань приплив до своєї хатини, його зустріла дружина. У вогнищі палав жаркий вогонь, і вода в казанку вже кипіла.

– Де ж риба? – запитала дружина.

Гуань зітхнув і розповів жінці про свою пригоду.

– Ну що ж, – сказала вона, – доведеться лягти спати без вечері.

Але перш ніж лягти, рибалка вийшов у сад і закопав одне перо на березі ставка, друге перо він кинув у ставок.

Третє – поклав на циновку, поруч зі сплячою дружиною.

Вранці рибалка прокинувся від радісних вигуків жінки. Він відкрив очі й побачив, що поруч із нею лежить чарівна маленька дівчинка із золотистими очима.

Гуань пригорнув дочку до серця і поніс її в сад, щоб потішити співом птахів слух новонародженої. Дійшовши до берега ставка, рибалка з подивом побачив, що на тому місці, де він учора закопав перо, виріс золотий паросток лілеї. Побачивши паросток, дівчинка всміхнулася і простягнула до нього свої рученята.

Але ще більше здивувався Гуань, глянувши на ставок. У прозорій воді гралася маленька золота рибка. І знову дівчинка всміхнулася і потягнулася до рибки своїми рученятами.

Спокійно й радісно зажили Гуань та його дружина. З того дня щастя оселилося у їхній фанзі, щодня рибалка повертався додому з багатим уловом.

Донька Гуаня підростала і з кожним днем ставала усе гарнішою. Вона завжди була весела і вражала сусідів швидким розумом і лагідною вдачею. І разом із дівчинкою наливався соком і тягнувся до сонця паросток. Тепер він перетворився на прекрасну лілею. На золотій стеблині росло золоте листя і цвіли золоті квіти. А в ставку давно вже замість малесенької золотої рибки плавала велика золота рибина.

І ось дивна річ: якщо дочка Гуаня чимось засмучувалася, листя лілеї починало в'янути, а рибина випливала на дзеркальну гладь ставка і з шумом била по воді хвостом.

Швидко проминуло шістнадцять весен, і дочка Гуаня стала дорослою дівчиною. Вона була така гарна, що навіть ластівки зупинялися на льоту, милуючись нею.

Дівчина ніколи не сиділа без діла. Вона готувала обід, лагодила батьківські сіті, ткала полотно, збирала у полі рис і розводила у своєму маленькому садку рідкісні квіти.

Незабаром до хатини рибалки стали заглядати сусідські сини, і кожен з них просив віддати йому в дружини доньку Гуаня. Але батьки дівчини усім відмовляли. Їм не хотілося розлучатися зі своєю донькою.

От якось до берега, на якому стояла фанза рибалки, причалило безліч різнокольорових джонок.

Маленький садок Гуаня заполонив натовп ошатних юнаків. Вони вишикувалися на березі, приклали руки до грудей і схилилися перед чоловіком, що сидів у першому човні. Це був поважний, літній чоловік, вбраний у розкішне шовкове вбрання.

Коли цей чоловік зійшов на берег, він підійшов до Гуаня і вклонився йому шанобливо і низько. І Гуань одразу зрозумів, що цей знатний багатій приїхав сватати його дочку.

– Ми не хочемо розлучатися з донькою, шановний пане, – сказав Гуань. – Вона принесла щастя у нашу фанзу, вона – наша відрада й втіха!

Посміхнувся багач і гукнув слугам:

– Принесіть з моєї джонки білий мішок!

І негайно ж чотири велетні, згинаючись під вагою ноші, принесли й кинули до ніг рибалки великий білий мішок.

Багатій вихопив з-за пояса меч, змахнув ним і розсік мішковину. З мішка зі дзвоном посипалося срібло.

– Це твоє! – сказав гордовито багатій. – За це віддай мені в дружини свою дочку.

– Ах, пане! – вигукнув Гуань, – навіщо ви зіпсували мішковину? Адже вона теж коштує гроші! – І, вклонившись, додав: – Дочка моя не захоче покинути своїх старих батьків.

Знову посміхнувся багатій і знову гукнув страшним голосом:

– Принесіть із моєї джонки червоний мішок!

І негайно ж вісім велетнів кинули до ніг рибалки величезний червоний мішок.

Знову багатій вихопив з-за пояса меч і розсік мішковину. І широким струменем полинув з мішка золотий пісок. Він так сліпуче блищав, що всі, крім багатія, заплющили на мить очі.

Забув старий рибалка слова цариці річки. Не зміг відірвати він погляду від блиску золота. І віддав Гуань багатієві свою єдину дочку з золотистими очима.

Того ж дня відсвяткували весілля. А коли сонце закінчувало свій денний шлях, багатій відплив, увозячи молоду дружину.

І знову Гуань та його дружина стали жити на самоті. Сумно було їм без дочки. Старий рибалка вже більше не їздив на лови, а всю роботу по дому робили слуги: адже тепер Гуань був страшенно багатий. Цілими днями сидів він у кутку своєї фанзи, рахував і зважував золото.

Незабаром рибалка так розлінився, що перестав виходити до саду.

Якось Гуань прокинувся після обіднього сну і до кімнати увійшов слуга, він вклонився і сказав:

– Ох пане, щодня поливаю я лілею, але листя її в'яне.

Гуань вийшов у сад і побачив, що листя лілеї потьмяніли, а квіти сумно опустили голівки.
Марно рибалка та його дружина поливали лілею прозорою водою, підв'язували стеблинки, захищали її від вітру циновками. З кожним днем лілея в'яла все більше й більше.

І нарешті, настав сумний ранок. Вийшовши в сад, Гуань побачив, що золота лілея лежить зовсім зів'яла на землі. Листя й квіти її стали сірими і млявими. Рибалка кинувся до ставка по воду. І тут його чекала нова печаль. У дзеркальній прозорій воді невтомно метушилася золота рибина. Вона пірнала до самого дна, вискакувала на поверхню, била плавниками по воді.

– Горе нам, горе! – вигукнула дружина Гуаня. – З нашою донькою, напевно, сталося нещастя. Золото принесло нам біду!

І не встигла вона закінчити своїх слів, як золота рибина висунулася з води і промовила людським голосом:

– Ваша дочка в полоні у володаря Жовтого моря – страшного дракона. Це він засліпив ваші очі блиском золота, і ви прийняли дракона за людину.

Ох, як заплакали бідолашні старі! Гуань розідрав собі нігтями обличчя, а його дружина впала непритомна на траву. І тоді золота рибина пожаліла їх, висунулася з води знову і сказала:

– Приготуйте човен і шовковий шнурок завдовжки від землі до верхівки найвищої гори.

Рибалка виконав цей наказ, і рибина сказала так:

– Посади свою дружину в човен і дай їй в руки кінець шнура. Другий кінець шнура міцно прив'яжи до своєї руки. А після цього вирушай у Жовте море.

Усе було зроблено так, як наказала рибина. І коли човен зупинився посеред Жовтого моря, біля його корми показалася її голова.

– Хапайся за мій хвіст! – крикнула рибина.

Гуань кинувся у воду і вхопився двома руками за риб'ячий хвіст. Вода над його головою вирувала й пінилася, у вухах шуміло, дихати ставало все важче й важче. Але ніхто в світі не міг би тепер змусити рибалку випустити риб'ячий хвіст. Адже він кинувся у безодню, щоб врятувати свою дочку.

Гуань опускався все нижче і нарешті ступив на дно океану.

Довго йшов він слідом за рибиною по кам'янистому, вкритому невідомими рослинами дну, поки не побачив величезний кришталевий палац. Це було помешкання володаря моря.

Рибалка притулився обличчям до кришталевої стіни і почав дивитися, що відбувається в палаці.

Раптом він не втримався і скрикнув. У великій пишній залі на перловому троні сиділа його дочка. Поруч із нею сидів володар Жовтого моря. Дочка Гуаня була в сукні з дрібних перлин, голову її прикрашала Коралова корона, шию обвивало бурштинове намисто. Але яка ж вона була сумна, з якою тугою дивилася навколо себе нещасна полонянка!

А морський володар не спускав з неї очей. На його голові дибки стирчав ліс зелених водоростей. Цар був закутаний у якісь дивні шати. Вони огортали його, наче струмені води, змінюючи кожної секунди свої кольори.

Не тямлячись від розпачу, Гуань рвонувся до входу. Але тут йому загородили шлях два величезних спрути, що охороняли палац.

Тоді золота рибина з такою силою штовхнула їх своїм носом, що спрути не могли отямитися від удару цілу хвилину.

Цього Гуаню було досить, щоб проникнути у палац.

Сто палацових кімнат довелося йому проминути, перш ніж він досяг тронної зали. І в кожній кімнаті йому зустрічалися придворні морського володаря. Тут були величезні морські їжаки, злісні акули, ледачі кити. Серед водоростей паслися стада морських корів і табуни морських коників. Нарешті Гуань переступив поріг тронної зали. Побачивши батька, нещасна простягнула до нього тонкі бліді руки. Але володар моря теж встиг помітити рибалку. Він схопив тризуб і з жахливою силою метнув його в Гуаня.

Миттю золота рибина затулила рибалку своїм тілом. Тризуб ковзнув по її золотій лусці, не залишивши на ній навіть подряпини.

Вдарила золота рибина хвостом по кришталевій стіні палацу, і осколки стіни з дзвоном розлетілися навсібіч. І тоді до палацу увірвалися тисячі й тисячі золотих риб. Попереду всіх була навдивовижу велика рибина. Гуань впізнав у ній царицю річки Янцзи.

Не давши воїнам морського володаря прийти йому на допомогу, риби оточили його трон. Але Гуань не став чекати, чим скінчиться битва між військами річкової цариці і володаря моря. Він схопив дочку і смикнув за шнурок. І одразу ж Гуань та його дочка стали підніматися вгору.

Це стара дружина Гуаня з останніх сил намотувала на весло довгий шнур. Коли рибалка виринув разом із донькою біля човна, бідолашна жінка мало не померла від радості.

Рибалка одразу ж взявся за весла. Треба було поспішати додому: на морі здійнялася буря. І не дивно. На морі завжди бувають бурі, коли на дні б'ються могутня золота рибина і злий володар моря.

Коли щаслива родина зійшла на берег, усі побачили золоту лілею. Як і раніше вона була свіжою і соковитою, на стеблі її з'явилися нове листя й квіти.

А в хатині на рибалку чекало нове диво. Мішок із золотом перетворився на мішок зі звичайним піском. Але це нікого не засмутило.

Усі були щасливі й веселі, тому що вони любили один одного і знову були разом.

Що ще сказати вам, чим закінчити цю правдиву казку? Хіба ось що: досі на Жовтому морі бувають сильні бурі. Мабуть, злий морський володар усе ще живе і засліплює жадібних людей своїм золотом.

Автор: Китайська народна казка; ілюстратор: Чупов Б.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова