|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Золота сокира
Китайська народна казка
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Жив колись хлопчик на ім'я Чен Пін. Сім'я у нього була дуже бідна. Батько з матір'ю не могли прогодувати сина та відправили його до поміщика Вана-Деришкури працювати.
Чен Пін був добрий, чесний і працьовитий хлопчик. У господарстві Вана-Деришкури він працював з ранку до вечора не покладаючи рук: носив воду, рубав дрова, крутив жорна, молов зерно. І все одно Ван-Деришкура часто сварив і бив його, примовляючи, що він мало і повільно працює.
Якось було дуже холодно, Чен Пін засунув за пояс сокиру, взяв на плече коромисло та й пішов назустріч північному вітру в гори рубати дрова.
Коли він йшов по перекинутій колоді через гірську річку, сокира вислизнула з-під пояса і впала в річку.
– От, біда! Чим же тепер дрова рубати? – засмутився Чен Пін. Він подивився на бурхливий потік і зітхнув. – Доведеться назад йти...
Чен Пін зійшов з колоди. Але, подумавши про Вана-Деришкуру, застиг. Він знав, що йому добряче перепаде від Деришкури: адже він і дрова не нарубав, та ще й сокиру загубив.
Чим більше думав Чен Пін, тим страшніше йому було. Він сів біля річки і голосно заплакав.
Раптом перед ним з'явився старець із сивою бородою і запитав:
– Чого плачеш, хлопче?
– Діду, – відповів Чен Пін, витираючи сльози, – моя сокира впала в річку! Без сокири дров не нарубаєш, а повернешся додому – господар поб'є за таку шкоду!
– Не плач, хлопче! – сказав старий. – Я дістану твою сокиру.
Старий стрибнув у річку, дістав сокиру і, вистрибнувши на берег, запитав Чен Піна:
– Подивися, чи це твоя сокира?
Подивився Чен Пін і бачить, що у старого в руках чудова блискуча сокира, зроблена зі срібла. Він заперечливо похитав головою і сказав:
– Діду, це не моя сокира!
Старий ще раз стрибнув у річку, дістав другу сокиру і вистрибнув на берег. Дивиться Чен Пін, а в руках у старого ще блискучіша сокира, із чистого золота. Чен Пін знову похитав головою і сказав:
– Діду, і ця сокира не моя!
Усміхнувся старий і знову стрибнув у річку. Цього разу він дістав ту сокиру, яку впустив Чен Пін. Хлопчик радісно застрибав:
– Так Так! Оце моя сокира!
Старий передав сокиру Чен Піну і, погладивши його по голові, сказав:
– Ти справжній чесний хлопчик!
Чен Пін зібрався було подякувати старому, але не встиг і оком моргнути, як той зник.
Весело побіг Чен Пін із сокирою в гори і дуже швидко нарубав дві великі в'язки дров.
Із двома в'язками дров, співаючи пісні, повернувся Чен Пін до будинку Вана-Деришкури. Побачивши свого найманця, Ван-Деришкура витріщив очі і закричав:
– Ах, ти ледарю! Чого так рано повернувся?
Чен Пін показав йому дві великі в'язки дров, а потім розповів усе, що з ним сталося: як він впустив сокиру в річку і як зустрівся зі старим.
Слухаючи його розповідь, Ван-Деришкура і заздрив, і сердився, і, нарешті, голосно закричав на Чен Піна:
– Йолопе, бовдуре! Чому ж ти не взяв золоту сокиру? Взяв хоча б срібну! Який дурень!
Лаючись, Ван-Деришкура міркував, що йому робити.
Наступного дня він прокинувся дуже рано. Узявши найгіршу сокиру, він вирушив у гори, ніби рубати дрова. Ступивши на колоду, що була перекинута через річку, він навмисне кинув сокиру у воду, а сам сів на берег і почав голосно ридати.
І дійсно, де не взявсь, з'явився сивобородий старець і запитав його:
– Чого так гірко плачеш, земляче?
Подивився на нього Ван-Деришкура і бачить, що перед ним справді той самий старий, про якого говорив Чен Пін. Крізь сльози та схлипування, роззявивши рота, Ван-Деришкура сказав:
– Ех, старий! Впустив я сокиру в річку, а тепер боюся повертатися, бо буде мені непереливки...
Усміхнувся старий і каже:
– Не плач, я дістану твою сокиру!
Старий стрибнув у річку, витяг сокиру і запитує Вана-Деришкуру:
– Чи це твоя сокира?
Подивився Ван-Деришкура та й бачить, що це саме та сокира, яку він кинув у річку. Зробивши сумне обличчя, він похитав головою і сказав:
– Це не моя сокира. Моя сокира блискуча.
Старий витяг з річки ще одну сокиру та й запитує Вана-Деришкуру:
– Подивися, чи це твоя сокира?
Дивиться Ван-Деришкура: у старого в руках срібна сокира. Але йому цього було замало і, хитаючи головою, він сказав:
– Це теж не моя сокира, моя сокира сяє жовтим блиском. Ти віддай мені цю сокиру, а сам ще пошукай...
Старий кинув срібну сокиру на берег, а сам опустив руку у воду і почав шукати. На цей раз він витяг блискучу золоту сокиру, Вану-Деришкурі навіть очі засліпило. Не встиг старий вистрибнути на берег, як той схопив золоту сокиру і радісно закричав:
– Оце моя сокира, оце моя сокира!
А старий вже зник.
Ван-Деришкура радів до нестями. Із золотою сокирою в одній руці та срібною в другій він пішов по колоді над річкою, танцюючи та приспівуючи:
|
На золоту сокиру куплю хату, на срібну – землю. |
Не встигнувши доспівати, він зірвався з колоди і впав у річку.
Відтоді ніхто більше не бачив Вана-Деришкуру.
А що ж Чен Пін? Він повернувся до своєї сім'ї і щодня ходив у ліс по дрова зі своєю залізною сокирою, годував своїх батька та матір.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова