|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Грецька народна казка
Зміїне деревце
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – М.Єрмак
Жив колись бідний чоловік, і звали його Костакіс. Усі дні він працював з ранку до вечора...
а по неділях виходив у свій садок, сідав під яблунею, з'їдав гарний обід, а потім до вечора грав на сопілці і таким чином із задоволенням проводив свій день. І було у Костакіса добре серце: ні на кого він жодного разу не розсердився, ні з ким ніколи не посварився.
Якось у неділю, коли він грав на своїй сопілці і мугикав пісеньку, виповзла із затишного куточка змія і, гойдаючись-кланяючись, почала танцювати перед ним у такт музиці.
Спочатку злякався Костакіс, а потім заспокоївся. Так воно і йшло – він грав, а змія танцювала.
Нарешті змія востаннє вклонилася і зникла, а там, де вона танцювала, побачив бідняк мішечок золотих монет.
Бідолаха від радості мало в танок не пустився, а потім і говорить дружині:
– Наступної неділі я знову заграю на сопілці, тоді побачимо, чи приповзе вона знову. Дивись тільки, нікому ні слова! Адже це не проста змія – це добрий дух нашого дому!
– Що ти кажеш! Хіба я розум втратила, щоб базікати про таке? Звичайно ж, це добрий дух нашого дому, недарма про нього старі люди кажуть. Чула я, що змії люблять музику, може, їй подобається, як ти граєш?
– А ти, дурна, з мене насміхалася і тікала щонеділі до сусідок, щоб не чути моєї гри! Тепер бачиш, як вийшло!
Так у розмовах минув тиждень, а в неділю вони знову побачили змію. Цілий рік так тривало, і кожного разу змія залишала Костакісу мішечок золота. Дивувався народ, що бідняки почали жити в достатку. Пішли плітки та пересуди. Тільки й розмов – як би дізнатися про таємницю Костакіса! Як раптом змія пропала!
Чекав бідняк, чекав, грав на сопілці, грав – усе дарма: не виповзає змія!
Тоді вирішив Костакіс відшукати зміїну нору. А коли відшукав, побачив змійку, згорнену клубочком, мертву. Засмутився бідний чоловік, заплакав гірко і закопав її в саду, біля огорожі.
А через кілька днів виросло на тому самому місці дивовижне деревце, ні на яке інше в світі не схоже. Підкопав Костакіс трохи коріння і побачив, що деревце виросло на зміїних кістках. Тоді присипав він коріння землею, а деревце про себе назвав зміїним. Усі дивувалися тому деревцю, а таємне його ім'я, зміїне, ніхто й знати не знав. Навіть дружина Костакіса не знала: не відкрив він їй, що виросло деревце на кістках змії.
І ось по неділях почали збиратися люди і закладатися. Але завжди програвали: адже вони не знали таємне ім'я деревця. Приходив один, ставив заклад і питав:
– Це яблуня? Це груша? Це мірабель?
Підходив інший і починав:
– Це гранат? Це персик? Це смородина?
Підходив третій:
– Це абрикос? Це інжир? Це померанець?
Ніхто не міг вгадати, і бідняк вигравав безліч грошей.
А жив у тому селі один хитрий і жадібний торговець, і вирішив він вивідати секрет у дружини бідняка. Він набрав їй вишивок, дрібничок, прикрас з підробленого золота, приніс і продав їй задешево.
Стали вони приятелями. Якось торговець і каже:
– Невже і ти, любонько, не знаєш, що це за дерево росте у вашому саду біля огорожі?
– Не знаю я таємниці, любий друже. Не каже мені чоловік!
– А ти розпитай його. Подарую тобі тоді черевички, золотом розшиті, з шовковими китичками. Та дивись, скажи начебто не мені, а просто назви деревце голосно два рази у своїй спальні. Я сховаюся під вікном і почую. Тоді й не шкодуватимеш, що видала таємницю.
Так він її вмовляв, і на другий день сховався хитрун під вікном у провулку і став уважно прислухатися.
А жінка почала допитувати чоловіка:
– Скажи, чоловіче, як зветься наше деревце, що біля огорожі?
– Навіщо це тобі знати? Хіба погано вигравати нам у суперечках?
– Невже ти хвилюєшся, Костакісе мій, що я розбазікаю! Ти що, мене не знаєш? Чи ти мене зовсім не любиш?!
Подумав трохи бідняк і розкрив таємницю.
– Давно б так! Отже, це зміїне дерево! І виросло воно на кістках нашої змійки! Ах, люба наша змійко, ти і мертва нам допомагаєш! – І, щоб почув її торговець під вікном, крикнула щосили: – Зміїне дерево! Зміїне дерево!
У неділю знову зібрався народ закладатися. Прийшов і торговець у квітчастому жилеті. Ось програли двоє, програли троє, тоді вперед вийшов торговець і каже:
– Ставлю на заклад усе своє майно! Став і ти все, що маєш, Костакісе!
Розгубився бідняк, не очікував він такої великої застави, але, впевнений, що ніхто не знає таємниці, погодився:
– Гаразд! Ставлю все, що нажив!
– Домовилися! Це тополя?
– Ні! Програв перший раз!
– Це липа?
– Ні! Програв і другий раз!
– Це ... це ... – удав торговець, ніби думає, міцно обхопивши руками голову, ось-ось відгадає назву. – А може, це зміїне дерево?!
Закляк Костакіс із відкритим ротом, наче громом уражений. В очах у нього все потемніло: щойно він був багатий, а тепер усього позбувся і став біднішим ніж раніше!
Довелося йому забиратися з власної хати: дружина, як дізналася про те, що сталося, вкрай посварилася з ним.
Ось бреде бідолаха по дорозі та вбивається:
– Так мені, дурню, й треба, коли повірив злій жінці!
Зустрілася йому старенька.
– Здрастуй, синочку!
– Здрастуй, бабусю!
– Чого шукаєш ти тут, де і птахи не пролітають?
– Ходжу шукаю свою долю!
– Доля твоя живе в будинку Сонця.
– Як же туди, бабусю, дістатися?
– Це, синку, далеко звідси. Спочатку пройдеш ти скелю, що висить у повітрі та гойдається, а на землю не падає, а потім річку, в якій мало води, а там вже і до Сонця рукою сягнути!
Промовила це старенька і зникла. А Костакіс побрів далі. Йшов він, ішов,
довго йшов.
І ось, нарешті, побачив він будинок, червоний-червонісінький, так і горить! А
біля дверей жінка сидить, ні молода, ні стара. Зрозумів Костакіс – це ж його
доля!
– Навіщо завітав ти сюди, Костакісе?
– Прийшов я допомоги твоєї просити, – відповідає. – Не можу більше таке життя терпіти! Віддаюся на твою волю – що хочеш, те й роби зі мною!
– Добре, – каже доля, – спробую я тобі допомогти. Давай дочекаємося Сонця і запитаємо у нього поради.
Ось сіли вони чекати. Як стемніло, закотилося Сонце спати-відпочивати, щоб рано вранці знову в небо вирушити. Дала йому жінка обід, показала на Костакіса і попросила:
– Допоможи, Сонечко, цій бідній людині! Адже це він грав на сопілці моєму дитятку-змійці!
Мовило тоді Сонце:
– Повертайся у своє село і побийся об заклад із торговцем. Нехай він тепер ставить в заклад усе своє майно. А суперечка буде ось про що: запитай його, звідки сонце встає. Він відповість, недовго думаючи: зі сходу, а ти кажи – з півночі, і нічого не бійся!
– Як мені закладатися, адже в мене й для закладу нічого немає!
– А ти пошукай біля коріння зміїного деревця – може й знайдеш чогось!
Нарешті дістався бідняк до свого села. Дочекався він ночі, підійшов до свого будинку, переліз через огорожу в сад, копнув землю під зміїним деревцем і дістав мішечок із золотими монетами.
Схопив він мішечок, перестрибнув через огорожу і сховався за селом в очікуванні неділі.
У неділю, тільки розвиднилося, прийшов він до торговця.
– Гей, ти навіщо тут? – здивувався торговець.
– Хочу побитися з тобою об заклад!
– А що поставиш у заставу? Адже ти жебрак! Без застави немає і суперечки!
– Не зовсім вже я й жебрак. Ось моя застава! Чи вона тобі не до душі?
З цими словами Костакіс потрусив мішечком із золотими монетами. Він знав, що заради золота торговець погодиться на будь-яку суперечку.
Так і сталося. Побачив торговець гроші, потьмарилося у нього від жадібності в голові, і, забувши про будь-яку обережність, він крикнув:
– То про що буде суперечка?
– Давай посперечаємося, звідки Сонце встає!
– Ха!.. Ха! Звідки ж іще – зі сходу, звичайно!
– Закладаємося, що з півночі?!
Подумав торговець, що у Костакіса з горя з головою не все гаразд стало, і вигукнув:
– Та я готовий закладатися про це хоч тисячу разів, на будь-яку заставу!
– Якщо ти такий впевнений, – відповідає бідняк, – постав усе своє майно! А я – цей мішечок, більше у мене нічого немає!
Засміявся жадібний торговець: скоро це золото до його кишені пересиплеться!
Ось наступного дня, ще удосвіта, піднялися вони обоє і всі сусіди на дах будинку і почали чекати на схід сонця. У бідолахи серце калатало від страху, чи не обманула його доля, а у торговця серце калатало від радості, що скоро золото його буде. Так дивилися одні на схід, а інші – на північ.
Раптом засяяло небо, і червоні сонячні промені показалися на півночі! Ахнув народ від подиву, а торговець знепритомнів.
Довелося йому, хочеш не хочеш, а віддавати усе своє майно біднякові. І зажив Костакіс добре, а ми з вами ще краще!
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова