Китайська народна казка

Жовтий лелека

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Л.Сичов

Кажуть, що жив колись у Фучжоу один бідний студент. Звали його Мі.

Ходив Мі по вулицях, грав на флейті веселі пісні, і бідняки подавали йому хто скільки. Так він і харчувався.

Одного разу зайшов Мі до чайної, щоб випити чашку чаю.

Господар чайної нагодував і напоїв бідняка.

Настав час іти. Підвівся Мі та сказав:

- Грошей у мене немає, заплатити за все, що я тут випив і з'їв, мені нема чим. Однак я не хочу залишатися невдячним.

- Ось, дивіться! - І Мі вийняв з кишені шматок жовтої крейди і намалював на стіні чайної лелеку.

Лелека був зовсім як живий, тільки жовтий.

— Цей лелека, — сказав Мі, — принесе вам вдесятеро більше грошей, ніж я заборгував. Кожного разу, коли зберуться люди, якщо тричі плеснути в долоні, він буде сходити зі стіни і танцювати.

- Тільки дивіться, - попередив Мі, виходячи з чайної, - ніколи не змушуйте лелеку танцювати для однієї людини. І якщо вже таке трапиться, то знайте - це буде востаннє. А тепер прощайте!

Пішов Мі, а господар чайної з подивом дивився на лелеку і не знав, вірити чи не вірити тому, що сказав студент.

Коли на другий день у чайній зібралося багато людей, господар вирішив все ж таки спробувати. Він попросив усіх тричі плеснути в долоні.

Усі дружно заплескали в долоні, і одразу же жовтий лелека зійшов зі стіни на підлогу чайної.

Він змахнув крилами і почав танцювати. Та ще як весело і кумедно! Гості були у захваті.

Коли лелека пішов назад на стіну, ніхто не міг повірити своїм очам. Усі мацали стіну, роздивлялися малюнок і дивувалися.

Чутка про таку дивину рознеслася всюди. У чайній стало багато відвідувачів, - всі хотіли бачити жовтого лелеку. Господар торгував з ранку до ночі та багатів з кожним днем. Обіцянка студента Мі здійснювалася.

Навіть на вулиці перед чайною завжди юрбився народ, заглядаючи у вікна. Охоче і весело танцював лелека для бідних людей.

Але якось проїжджав повз чайну жадібний мандарин зі своїми слугами.

Побачив він, що народ юрбиться біля вікон чайної, і послав слуг дізнатися, в чому справа. Слуги повернулися і розповіли все мандарину.

Мандарин тут же захотів подивитися на жовтого лелеку.

Увійшов він до чайної і бачить: скрізь сидять селяни, ремісники та інший бідний люд.

- Геть усі звідси! - закричав мандарин. - Не для вас така дивина, а для мене одного!

Одразу налетіли на гостей охоронці мандарина з палицями і всіх розігнали.

Залишився мандарин сам. Почав плескати в долоні. Але лелека навіть не поворухнувся.

Тоді кинув мандарин на стіл срібний злиток і крикнув господареві чайної:

- Накажи лелеці танцювати для мене!

Побачивши срібло господар забув про все. Став він позаду мандарина і теж заплескав у долоні. Але лелека тільки повернувся до них спиною, настовбурчився, заплющив очі та так і застиг.

Тоді наказав мандарин охоронцям:

- Візьміть цього лелеку і віднесіть до мого палацу! Там він у мене затанцює!

Кинулися охоронці з алебардами і мечами до стіни.

Вирубали вони цілий шматок стіни разом із жовтим лелекою.

Вийшов мандарин з чайної, сів на свої ноші та вирушив до палацу. А охоронці понесли за ним жовтого лелеку.

У палаці мандарин наказав розмістити лелеку на підставці у гарному обрамленні, оточити квітами у дорогоцінних вазах та запалити різнокольорові ліхтарики.

Потім сів мандарин у крісло навпроти лелеки і урочисто тричі ляснув у долоні. Але лелека тільки сховав голову під крило, щоб не бачити мандарина та його палацу.

Плескав, плескав мандарин - всі руки відбив, а птах так і не зрушив з місця. Тоді мандарин вирішив, що лелеці нудно танцювати самому, і сам почав танцювати.

Але коли мандарин підскочив надто близько до жовтого лелеки, той раптом висунув голову з-під крила і клюнув мандарина прямісінько в лоб!

Мандарин так і сів на підлозі.

- Рубайте цю кляту птицю! - закричав він охоронцям. - Для бідняків він танцював, а мене, мандарина, клює! Смерть йому!

Підбігли охоронці до жовтого лелеки, замахнулися мечами, але тут хтось гучно постукав у двері.

Кинулися охоронці до дверей, розчинили їх, дивляться, а перед ними стоїть студент Мі та мовчить.

Мандарина аж затрусило від такої зухвалості, йому навіть забракло слів, щоб наказати охоронцям прогнати студента.

Мі вийняв з футляра свою флейту, і звуки веселої пісеньки залунали по палацу.

В ту ж мить жовтий лелека стрепенувся, зробив крок і зійшов зі стіни.

Мі заграв ще веселіше і рушив до дверей, а жовтий лелека пішов за ним.

Занімівши від подиву дивилися мандарин і охоронці на дивного птаха. А Мі все йшов і йшов разом зі своїм жовтим лелекою, поки не зник з очей.

Кажуть, що з того часу мандарин ніколи більше не бачив жовтого лелеки; чарівний птах під звуки флейти Мі танцював на площах та базарах тільки для бідних людей.