|
Кажуть, що жив колись у Фучжоу один бідний студент. Звали його Мі.
Ходив Мі по вулицях, грав на флейті веселі пісні, і бідняки подавали йому хто
скільки. Так він і харчувався.
Одного разу зайшов Мі до чайної, щоб випити чашку чаю.
Господар чайної нагодував і напоїв бідняка.
Настав час іти. Підвівся Мі та сказав:
- Грошей у мене немає, заплатити за все, що я тут випив і з'їв, мені нема
чим. Однак я не хочу залишатися невдячним.
- Ось, дивіться! - І Мі вийняв з кишені шматок жовтої крейди і намалював на
стіні чайної лелеку.
Лелека був зовсім як живий, тільки жовтий.
— Цей лелека, — сказав Мі, — принесе вам вдесятеро більше грошей,
ніж я заборгував. Кожного разу, коли зберуться люди, якщо тричі плеснути
в долоні, він буде сходити зі стіни і танцювати.
- Тільки дивіться, - попередив Мі, виходячи з чайної, - ніколи не змушуйте
лелеку танцювати для однієї людини. І якщо вже
таке трапиться, то знайте - це буде востаннє. А тепер прощайте!
Пішов Мі, а господар чайної з подивом дивився на лелеку і не знав, вірити чи
не вірити тому, що сказав студент.
Коли на другий день у чайній зібралося багато людей, господар вирішив все ж
таки спробувати. Він попросив
усіх тричі плеснути в долоні.
Усі дружно заплескали в долоні, і одразу же жовтий лелека зійшов зі стіни на
підлогу чайної.
Він змахнув крилами і почав танцювати. Та ще як весело і
кумедно! Гості були у захваті.
Коли лелека пішов назад на стіну, ніхто не міг повірити своїм очам. Усі
мацали стіну, роздивлялися малюнок і дивувалися.
Чутка про таку дивину рознеслася всюди. У чайній стало багато відвідувачів, -
всі хотіли бачити жовтого лелеку. Господар торгував з ранку до ночі та багатів з
кожним днем. Обіцянка студента Мі здійснювалася.
Навіть на вулиці перед чайною завжди юрбився народ, заглядаючи у вікна. Охоче
і весело танцював лелека для бідних людей.
Але якось проїжджав повз чайну жадібний мандарин зі своїми слугами.
Побачив він, що народ юрбиться біля вікон чайної, і послав слуг дізнатися, в
чому справа. Слуги повернулися і розповіли все мандарину.
Мандарин тут же захотів подивитися на жовтого лелеку.
Увійшов він до чайної і бачить: скрізь сидять селяни, ремісники та інший
бідний люд.
- Геть усі звідси! - закричав мандарин. - Не для вас така дивина, а для мене
одного!
Одразу налетіли на гостей охоронці мандарина з палицями і всіх розігнали.
Залишився мандарин сам. Почав плескати в долоні. Але лелека
навіть не поворухнувся.
Тоді кинув мандарин на стіл срібний злиток і крикнув господареві чайної:
- Накажи лелеці танцювати для мене!
Побачивши срібло господар забув про все. Став він позаду мандарина і теж
заплескав у долоні. Але лелека тільки повернувся до них спиною, настовбурчився,
заплющив очі та так і застиг.
Тоді наказав мандарин охоронцям:
- Візьміть цього лелеку і віднесіть до мого палацу! Там він у мене затанцює!
Кинулися охоронці з алебардами і мечами до стіни.
Вирубали вони цілий шматок стіни разом із жовтим лелекою.
Вийшов мандарин з чайної, сів на свої ноші та вирушив до палацу. А охоронці
понесли за ним жовтого лелеку.
У палаці мандарин наказав розмістити лелеку на підставці у гарному обрамленні, оточити квітами у дорогоцінних вазах та запалити різнокольорові
ліхтарики.
Потім сів мандарин у крісло навпроти лелеки і урочисто тричі ляснув у долоні.
Але лелека тільки сховав голову під крило, щоб не бачити мандарина та його
палацу.
Плескав, плескав мандарин - всі руки відбив, а птах так і не зрушив з місця.
Тоді мандарин вирішив, що лелеці нудно танцювати самому, і сам почав танцювати.
Але коли мандарин підскочив надто близько до жовтого лелеки, той раптом
висунув голову з-під крила і клюнув мандарина прямісінько в лоб!
Мандарин так і сів на підлозі.
- Рубайте цю кляту птицю! - закричав він охоронцям. - Для бідняків він
танцював, а мене, мандарина, клює! Смерть йому!
Підбігли охоронці до жовтого лелеки, замахнулися мечами, але тут хтось гучно
постукав у двері.
Кинулися охоронці до дверей, розчинили їх, дивляться, а перед ними стоїть
студент Мі та мовчить.
Мандарина аж затрусило від такої зухвалості, йому навіть забракло слів, щоб
наказати охоронцям прогнати студента.
Мі вийняв з футляра свою флейту, і звуки веселої пісеньки залунали по палацу.
В ту ж мить жовтий лелека стрепенувся, зробив крок і зійшов зі стіни.
Мі заграв ще веселіше і рушив до дверей, а жовтий лелека пішов за ним.
Занімівши від подиву дивилися мандарин і охоронці на дивного птаха. А Мі все
йшов і йшов разом зі своїм жовтим лелекою, поки не зник з очей.
Кажуть, що з того часу мандарин ніколи більше не бачив жовтого лелеки;
чарівний птах під звуки флейти Мі танцював на площах та базарах тільки для
бідних людей.
|
