Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт


Жінка, що жила в пляшці

Англійська народна казка

Жінка, що жила в пляшці

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – К.Сапегін

У давні часи багато людей в Англії, особливо ті, чий будинок був розташований між Іпсвічем і Лондоном, знали жінку, що жила в пляшці. Пляшка була великою, і тому ніхто не здивувався, коли старенька оселилася в ній.

Жінка, що жила в пляшці

Вона тримала в кущах драбину і кожного разу, коли їй треба було залізти до пляшки або вилізти, досить вправно це робила.

Жінка, що жила в пляшці

От тільки характер у старої був сварливий і жадібний, і саме це змусило її у старих віках зробити велику помилку. Одного разу маленька стара жінка вилізла зі своєї пляшки і вирушила пішки до Іпсвічу, щоб купити там на базарі риби.

Жінка, що жила в пляшці

Вийшло, однак, що їй не довелося йти до самого Іпсвіча: по дорозі вона побачила озеро, а на березі рибалку, який щойно закинув в озеро сіті. Старенька сіла біля нього і стала чекати.

Жінка, що жила в пляшці

Рибалка докурив свою люльку і почав тягти сіті, але, витягши, дістав з них лише одну маленьку сріблясту рибку.

Жінка, що жила в пляшці

– Гей, ти, – сказала старенька, – продай мені улов!

Рибалка засміявся.

– Скільки ж мені взяти за нього? – запитав він. – Один пенні буде недорого?

Він вчинив дуже мудро, призначивши таку ціну: пенні – це було все, що лежало в гаманці у старенької.

Жінка, що жила в пляшці

Буркочучи, вона віддала рибалці пенні, забрала рибку і пішла додому. Однак варто було їй зробити кілька кроків, як рибка, відкривши рота, заговорила.

Жінка, що жила в пляшці

– Добра жінко, – сказала рибка, – не неси мене додому. Кинь мене, прошу, назад у воду. Я всього лише маленька срібляста рибка, і скільки б ти не смажила мене, нічого доброго не вийде!

"На жаль, вона каже правду! – подумала старенька. – Яка користь у такій малявці?" – І, повернувшись до озера (рибалка вже пішов до іншого місця), кинула рибку у воду.

Жінка, що жила в пляшці

Однак варто було рибці сховатися, як вода у цьому місці заклекотіла і на поверхню разом із бульбашками сплив маленький зелений чоловічок. Він спритно вистрибнув на берег і опинився поруч зі старенькою.

– То он хто мене врятував! – пробурмотів він і став роздивлятися стару жінку. – Ти розумно вчинила. Я, звичайно, всього лише маленький водяник, але мені тепер треба віддячити тобі. Чого ти хочеш? Кажи швидше.

Жінка, що жила в пляшці

Старенька розгубилася – вона ніколи в житті не розмовляла з водяниками – і тому відповіла затинаючись:

– Дякую... Мені нічого не потрібно... Я живу в старій пляшці з червоної глини... А що стосується їжі: хліб і риба – це все, що мені треба, – у мене є... Ні, мені нічого не потрібно!

Маленький зелений чоловічок довго ходив туди-сюди по березі, потім подумав і сказав:

– Добре, йди. Але якщо щось надумаєш, приходь на це місце, тричі плесни у долоні, я з'явлюся і виконаю твоє бажання.

Жінка, що жила в пляшці

Він скривився, стрибнув головою вниз у воду і зник.

Старенька повернулася додому і, вже коли лізла по драбині до себе в пляшку, подумала, що, мабуть, краще б їй мати звичайний будинок з ґанком і дверима.

Жінка, що жила в пляшці

Пішов дощ, старенька зачинила шийку пляшки короком і знову подумала, що дах був би зручнішим. Вона увесь час думала тепер про будинок і нарешті вирішила, що треба йти на озеро.

Вона пішла туди і не встигла плеснути в долоні, як вода заклекотіла і на поверхню разом із бульбашками сплив маленький чоловічок. Він вистрибнув на берег і запитав:

– Ну, чого надумала?

Жінка, що жила в пляшці

– Та от, – відповіла старенька, – вирішила, що краще мені все ж таки мати звичайний будинок. Такий, як у всіх. І ходити через двері, бо драбина з кожним роком стає усе важчою.

– Що вірно, то вірно! – буркнув чоловічок. – Нема чого тобі жити в пляшці. – І він, нічого більше не сказавши, кинувся у воду.

Старенька повернулася до села, і з подивом побачила, що замість червоної глиняної пляшки стоїть гарненький будиночок.

Біля нього росли квіти, а двері були гостинно прочинені.

Жінка, що жила в пляшці

Старенька увійшла всередину і знайшла там свій старий стілець, маленький круглий стіл і полицю з посудом – усе, що вона залишила в пляшці. На озері вона зголодніла, тому сіла обідати, і одразу ж стілець здався їй жорстким, а стіл незручним.

Жінка, що жила в пляшці

Другого дня вона знову вирушила до водяника.

Дійшла до озера, тричі плеснула в долоні – і водяник вискочив на берег.

– Ну, чого тобі ще? – запитав він.

– Можеш не сердитися, – сказала старенька. – Чи забув, хто врятував тобі життя? От яка нова справа: чи не заміниш ти мені й меблі? Мої старі і виглядають у такому гарненькому новому будинку просто жахливо!

– Добре! – пробурчав чоловічок і пірнув в озеро.

Жінка, що жила в пляшці

Старенька повернулася додому. В кожній кімнаті тепер стояли стільці з кольоровою оббивкою, а обідній стіл пахнув новою фарбою. Полиця була нова, а посуд на ній – той просто виблискував і сяяв.

"Тепер, здається, є все, що мені треба, – подумала старенька. – От тільки ходити на базар набридло. Чи не завести мені поні?"

Жінка, що жила в пляшці

Наступного дня вона знову вирушила до водяника.

– Знову прийшла? – запитав її маленький чоловічок.

– Так. Я хочу поні. Маленького поні, зі стрічкою в гриві і з дзвіночками на шиї. Чи не забув ти, що це я викупила тебе у рибалки?

– Уф! – пирхнув чоловічок і стрибнув в озеро.

Жінка, що жила в пляшці

Старенька прийшла додому і побачила біля ґанку прив'язаного поні. У нього були і стрічка в гриві, і дзвіночок на шиї. Поні стояв і скубав травичку.

"Але як же мені їздити на ньому? – подумала старенька. – Не трястися ж верхи? Ні, обов'язково потрібен екіпаж!

Жінка, що жила в пляшці

Вона ледве дочекалася наступного дня і, сівши верхи на поні, вирушила до озера.

Жінка, що жила в пляшці

Вискочив водяник, і вона розповіла йому про екіпаж.

– Дурна, жадібна жінка! – вигукнув чоловічок. – Ти ніяк не можеш зупинитися. Дивись, щоб твоя жадібність не піднесла тобі перцю!

Жінка, що жила в пляшці

І він поліз назад у воду.

Жінка, що жила в пляшці

Старенька хотіла запитати, коли буде екіпаж, але озирнулася і побачила, що поні вже стоїть, запряжений у гарний дерев'яний візок.

Жінка, що жила в пляшці

Вона сіла в нього і покотила.

Жінка, що жила в пляшці

Вночі старенька не спала, а міркувала, чого б іще випросити у водяника. "Слуги! Ось кого мені тепер не вистачає! – сказала вона собі. – Кучер, покоївка і кухар!"

Жінка, що жила в пляшці

І тільки бліда сонячна пляма показалася на затягнутому хмарами небосхилі, старенька запрягла поні і помчала до озера. Там вона знову плеснула в долоні, і знову зелений чоловічок опинився на березі поруч із нею. Але цього разу він уже нічого не говорив, а дивився на стареньку підібгавши губи.

Жінка, що жила в пляшці

– Отже, я врятувала тобі життя, – повторила стара жінка. – Мало того, що я викупила тебе за один пенні, я не віднесла тебе додому і не кинула на сковорідку. Тепер ти повинен виконувати всі мої прохання. Мені потрібен кучер для екіпажу, покоївка для кімнати і кухар для кухні. Можеш не заперечувати і не трясти своєю шапочкою. Я їду додому!

Жінка, що жила в пляшці

Вона повернулася до екіпажу, але... ні екіпажу, ні поні вже не було.

Вона подивилася на те місце, де стояв зелений чоловічок, – там теж нікого не було.

Тільки по воді йшли кола...

Жінка, що жила в пляшці

Старенька вирушила додому пішки.

Жінка, що жила в пляшці

Довго брела вона по дорозі, а коли прийшла, то побачила замість гарненького будиночка стару глиняну пляшку, а біля неї в кущах – свою драбину.

Жінка, що жила в пляшці



Автор: Англійська народна казка; ілюстратор: Сапегін К.

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова





Гостьова книга Контакти

© 2015-2020 Валерія Воробйова