|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Джек – приборкувач велетнів
Корній Чуковський
За англійською казкою
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Шатунов
Корморан
Весело було на селі! Раптом звідкись прийшов страшний велетень Корморан і оселився неподалік у печері, біля самої дороги. Був він голодний і злий. Щоранку виходив на дорогу і хапав кожного, хто йому попадеться: і людину, і барана, і гусака, і собаку, і кішку.
Якось один чоловік віз на возі гриби на базар. Велетень схопив і зжер його разом із конем – навіть батога не залишив. Такий він був ненажера!
А мешканці села були боягузами. Вони самі приносили йому своїх курей і свиней:
– Покуштуйте, пане Корморане!
– На здоров'я, пане Корморане!
– Чи не бажаєте ще, пане Корморане?
І кланялися йому до землі.
Незабаром Корморан так потовстів і запишався, що вже перестав виходити на дорогу; валявся цілий день у печері й гукав до себе кожного, кого хотів проковтнути:
– Гей ти, діду, йди-но сюди та поквапся, я тебе зараз з'їм!
– Іду, ваша милість, іду! – покірно відгукувався нещасний. – Ось він я! Їжте мене на здоров'я!
І жив би велетень Корморан тисячу років, до цього дня, і з'їв би і мене, і тебе, і всіх нас, якби не маленький хлопчик на ім'я Джек.
Джек був хоробрий, нікого не боявся; він вирішив покарати велетня і відрубати йому голову.
Якось він встав рано вранці, коли всі ще спали, взяв у батька лопату, пробрався тихенько до печери, де жив велетень, і став копати яму біля самого входу.
Велетень почув шум і прокинувся.
– Хто тут? – гукнув він.
Джек нічого не відповів. Він сховався за кущ і став чекати, коли велетень знову засне. Велетень довго крутився у себе на соломі, але нарешті захропів. Джек знову взявся до роботи. Працював він цілий день, і тільки під вечір йому вдалося викопати глибоку яму. Він прикрив її сосновими гілками, а гілки засипав снігом. Здалеку було непомітно, що тут вирита глибока яма, – здавалося, ніби гладенька земля.
Скінчивши роботу, Джек відійшов на кілька кроків і крикнув:
– Гей ти, Корморашко, прокидайся!
І кинув камінь – прямісінько в лоб велетню.
Велетень розсердився і вискочив із печери. Він хотів спіймати Джека, розірвати його на шматки та з'їсти, але провалився в яму, на самісіньке дно!
Яма була дуже глибока!
Велетень намагався вистрибнути з неї, але не міг: кожного разу падав на дно. Спочатку він сварився і махав кулаками, а потім заплакав і почав просити, щоб Джек відпустив його на волю.
– Я буду добрий! – кричав він. – Я полюблю всіх людей! Я не буду нікого ображати!
– Не вірю! – відповів йому Джек. – Ти жадібний і злий людожер. Це тобі за твої злодіяння!
І Джек відрубав йому голову.
Коли в селі дізналися про це, всі стали веселитися і радіти.
– Дякуємо тобі за те, що звільнив нас від злого чудовиська! – говорили Джеку молоді й старі і обіймали і цілували його. А дівчата подарували йому шовковий пояс, на якому були виведені такі слова:
Найсильніша, найсміливіша людина – Джек.
Він переміг велетня Корморана.
Блендебор
Джек оперезався цим шовковим поясом, наточив свою шаблю і пішов у мандри.
Дуже йому хотілося перемогти й інших велетнів, які ображають і мучать людей.
Найлютішим з цих людожерів був велетень Блендебор: він хапав на вулицях людей та кидав їх у підземелля свого неприступного замку, а потім з'їдав – одного за одним.
Треба було вбити Блендербора і скоріше звільнити його бранців, поки Блендербор не встиг проковтнути їх живцем.
Але минула весна, настало літо, а Блендербор усе не попадався Джеку. Джек шукав його скрізь – і в лісах, і в полях – але ніде не міг його знайти.
І от одного разу, спекотним днем, стомившись від важкої дороги, Джек приліг під деревом у холодку і заснув. А повз те місце якраз проходив Блендербор.
Побачив Блендербор сплячого Джека, нахилився над ним і прочитав у нього на поясі такі слова:
Найсильніша, найсміливіша людина – Джек.
Він переміг велетня Корморана.
– Цей хлопчисько, – сказав Блендербор, – убив мого рідного племінника. Треба йому помститися!
Блендербор був не простий велетень. У нього були дві голови – одна маленька, друга велика, одна стара, друга молода. Вони постійно сварилися й сперечалися. Побачивши сплячого Джека, одна голова закричала, що його слід зварити, а друга, – що його треба запекти. Від злості вони почали стукатися лобами.
– Зварити! – кричала одна голова.
– Запекти! – кричала друга.
Побачивши, що Джек прокинувся, вони одразу удали з себе добрих і заспівали:
– Ми тебе, малесенький, так любимо!
Пригорнемо тебе й приголубимо!
Покладемо тебе у ліжко м'якесеньке!
Заспіваємо колискову гарнесеньку!
Залишайся, хлопчику, з нами!
Потім вони засміялися і пошепки сказали один одному:
– А ми з'їмо тебе з пирогами!
Вони думали, що Джек не чув цих слів, але Джек усе почув. Він зрозумів, що двоголовий лиходій хоче взяти його до себе в палац і з'їсти.
Він хотів було втекти, але Блендербор схопив його за ногу, сунув хлопця у кишеню, приніс до себе в палац і поклав на ліжко.
– На добраніч! – сказала одна голова.
– Солодких снів! – сказала друга.
Обидві вони люб'язно вклонилися йому, але Джек чув, як одна голова сказала за дверима другій голові:
– Коли цей хлопчисько засне, його треба буде стукнути довбнею, покласти до каструлі й зварити.
– Ні, запекти! – закричала друга голова.
– Ні, зварити!
– Ні, запекти!
Джек схопився на ноги і почав бігати по кімнаті.
Треба врятуватися, втекти! Але двері замкнені, а на вікні залізні ґрати.
І ось він придумав хитрість: узяв велику сукувату дровенячку, що валялася біля груби, поклав її замість себе на ліжко і накрив ковдрою. Велетень вдарить по дровеняці, а Джек залишиться цілий!
Джек сховався за грубою і став чекати. Чекати йому довелося недовго. Ось на сходах почулися кроки велетня, увесь будинок затремтів від цих важких кроків.
Відчинилися двері, і велетень увійшов до кімнати, де сховався Джек. В руках у велетня була довбня, він підкрався до ліжка і грюкнув що є сили по дровеняці.
А Джек сидів за грубою цілий та неушкоджений.
– Нарешті я покінчив із цим хлопчиськом! – весело сказав велетень і пішов, а дверей не замкнув.
Джек радісно засміявся і тихенько побіг слідом за ним. Велетень прийшов до своєї спальні, впав на ліжко і заснув.
Джек довго прислухався, чи не прокинеться він. Але той не прокинувся, і незабаром обидві голови захропіли. Тоді Джек тихо-тихесенько підійшов до ліжка велетня і витягнув у нього з-під подушки великий ключ, на якому було написано: "Ключ від підвалу". Це був ключ від того підземелля, де сиділи нещасні бранці.
Джек, не гаючись, помчав туди, відімкнув важкі залізні двері і випустив усіх бранців на волю. Вони були раді й щасливі і зі сльозами дякували своєму рятівникові.
Коли ж вони розійшлися по домівках, Джек повернувся до своєї кімнати і одразу ж заснув міцним сном. Вранці він прокинувся і пішов до велетня. Побачивши його, велетень затремтів.
– Хіба ти не помер? – запитала одна голова.
– Невже ти залишився живим? – запитала друга.
– Чого б це мені помирати? – сказав Джек.
– Але ж вночі тебе стукнули довбнею! – сказала одна голова.
– І вбили! – сказала друга.
– Дурниці! – засміявся Джек. – Такі удари мені не страшні: мені здалося, що це мишка зачепила мене своїм маленьким хвостиком.
"Оце силач! – подумав велетень. – Недарма він переміг Корморана. Для нього моя довбня все одно що мишачий хвіст. Треба тікати від нього, щоб він не вбив і мене. Але куди бігти? Куди сховатися?"
– На горище! – сказала одна голова.
– У підвал! – сказала друга.
– Ні, на горище!
– Ні, у підвал!
Поки вони сперечалися, велетень не рухався з місця. Він не знав, яку зі своїх голів йому слухати.
Джек швидко схопився на стілець і одним ударом відрубав йому дві голови. Вони обидві покотилися по сходах, і кожна кричала своє:
– Ні, на горище!
– Ні, у підвал!
Упоравшись із велетнем, Джек побіг до села.
Усе село вже знало про його нову перемогу. Його зустріли веселими криками:
– Хай живе хоробрий Джек!
І подарували Джеку молодого коня. Хлопець одразу ж скочив на нього і помчав у далекі країни битися з велетнями і злими чудовиськами, що мучать людей.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова