Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Аудіоказка "Джоан і кривий гусопас"

Джоан і кривий гусопас

Англійська народна казка

Переклад українською – Олександр Терех
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Р.Столяров

На високій скелі біля самого моря стояв розкішний та похмурий замок старого лорда.

Не було чути у цьому замку ні молодих голосів, ні веселого сміху. Лорд жив усамітнено та нікого не приймав у себе. Годинами сидів він біля вікна та дивився у похмуре небо.

Він не бажав навіть бачити свою єдину онуку. Він не злюбив маленьку Джоан від самого її народження, тому що того дня померла її мати – улюблена дочка лорда.

Батько Джон поїхав далеко за море, воювати з свого короля. І, якби не стара няня, доля дівчинки була б зовсім гіркою. Няня годувала Джоан залишками з господарського столу та шила їй одяг з якогось лахміття.

Лордові слуги погано поводилися з дівчинкою – адже їх господар не любив її! Вони ображали її та називали голодранкою.

Усі дні Джоан проводила на задньому дворі замку. Єдиним її другом був кривий хлопчисько – гусопас. Він був трохи старший від Джоан, і вона любила розмовляти з ним.

Щоранку гусопас виганяв гусей з двору та вів їх до ставка.

Гуси плескалися у воді та ловили рибу, а хлопчик грав їм на сопілці, і Джоан завжди прибігала його послухати.

Він грав так чудово, що, слухаючи його Джоан забувала про всі свої негаразди й образи. Вона так любила цю музику – то сумну, то веселу! Вона розповідала їй про лісових фей-красунь чи про далекі чужі країни, про невідомі гори й річки. Інколи ж музика була така весела й легка, що її ноги самі починали танцювати. Так минали дні навесні та влітку.

А взимку, довгими темними вечорами, Джоан підсувала ослінчика ближче до вогню та просила няню розповідати їй казки – про вірних лицарів та прекрасних дам, про фей і русалок, про страшних велетнів і добрих чарівників.

Минали роки, і з дівчинки Джоан виросла у гарну дівчину. Вона так само дружила з кривим гусопасом. А старий лорд все так само не любив її і не бажав бачити.

І ось одного разу поширилася чутка про те, що в сусіднє місто приїжджав король. В усі навколишні замки були послані гінці з запрошенням на королівський бал. На цьому балу королів син – молодий принц – мав вибрати собі наречену.

А запрошення короля, як відомо, означає наказ! Такий наказ прийшов і в замок біля моря – до старого лорда.

Лорд звелів осідлати собі білого коня, а потім убрався по-святковому й зійшов у двір, щоб сісти на коня і їхати в місто.

А Джоан сиділа і розмовляла зі своєю старенькою нянею в кімнаті нагорі. В цей час у дворі замку зацокотіли копита. Вона запитала няню, що там таке. Няня відповіла:

– У сусідньому місті король дає великий бал. Він і твоєму дідусеві наказав приїхати. Визирни у вікно – побачиш його.

– Ох, як би й мені кортіло поїхати на бал до короля, – зітхнула Джоан. – Няню, голубонько, піди до дідуся і попроси, хай візьме й мене з собою! Піди, поки не пізно!

– Ні, ні, я нізащо не наважусь заговорити з ним,– сказала няня. – Та вже й пізно. Не встигну я, стара, немічна, ще й зійти донизу, як він поїде.

І справді, поки вона це говорила, грум віддав панові поводи, і білий кінь виніс старого лорда за ворота замку. Джоан стежила за ним, аж поки він зник з очей, потім відійшла од вікна й гірко заплакала.

– Мій перший бал,– ридала вона. – Це міг бути мій перший бал. Тепер я ніколи вже не попаду на бал. Хіба трапиться ще така нагода? Ніколи, ніколи! І все через те, що ти не схотіла піти й попросити його!

– Заспокойся, дорогенька моя,– намагалася втішити її няня. – Бали і свята не для тебе. Не сердься на свою стару няню. Я нічого не могла вдіяти. Він би мене однаково не послухав. Навіть, якби я з ним поговорила, він не взяв би тебе.

Джоан перестала плакати так само швидко, як і почала, і перепросила няню.

– Не гнівайся на мене,– сказала вона. – Ти мій єдиний друг. Я не хотіла тебе образити. Адже ти не винна. Та мені зовсім і не хочеться їхати на цей дурний бал. Хіба цікаво дивитися, як пишаються виряджені лорди та леді? Зовсім не цікаво.

І все-таки, коли вона вийшла з замку в поле, то подумала, як добре було б потрапити на цей бал! Хоч краєчком ока поглянути на вродливих, гарно вбраних леді, на їхні величності – короля й королеву! Та найдужче їй кортіло побачити молодого принца.

Вона так замріялась, що й не помітила свого друга гусопаса, котрий кульгав їй назустріч разом із гусячим табуном.

Він припинив грати на сопілці і запитав:

– Чого це ти замислилася, Джоан? Заграти тобі веселої пісеньки, щоб схотілося танцювати? Чи сумної, щоб поплакала?

– Я й без того хочу танцювати,– відповіла Джоан,– але тільки не тут. Знаєш, мені так кортить потрапити в місто на бал до короля! Та мене не запрошено...

– Коли ти хочеш дістатися в місто,– сказав хлопець,– ти туди дістанешся! І я разом з тобою, і мої сірі гуси. Зрештою, добратися туди не так то вже й важко, навіть такому кривоногому, як я.

І вони рушили. Дорога здалася Джоан не такою й довгою, бо гусопас увесь час грав на сопілці. Він грав так весело й бадьоро, що Джоан зовсім розвеселилася. Вона підспівувала йому, кружляла й танцювала.

Та коли вони були майже біля самого міста, позаду зоцокотіли кінські копита, і скоро їх наздогнав високий гарний юнак на вороному коні.

– Ви прямуєте до міста? – запитав він. – Можна й мені з вами? Разом веселіше буде.

– Звичайно, можна, сер! – відповів гусопас. – Ми йдемо у місто подивитися на вельможних гостей, що з'їжджаються на королівський бал. Якщо хочете, ходімо разом.

Юнак стрибнув з коня і пішов поряд з Джоан, а кривий гусопас кульгав слідом за ними й награвав на сопілці.

Раптом юнак зупинився, подивився на Джоан і запитав:

– Ти знаєш, хто я?

– Ні,– відповіла Джоан. – А хто?

– Адже я принц. І їду до свого батька на бал. Не поспішай так, дай мені роздивитися тебе.

Він не зводив очей з дівчини, а гусопас заграв нову пісню, незнайому й ніжну. Правда, Джоан не чула її – вона дивилася в очі принцові; та й принц навряд чи чув музику – він милувався Джоан. Не помічав він ні її драної сукні, ні того, що вона боса, а все милувався її обличчям, і тонким станом, і легкою ходою.

– Як же тебе звати? – спитав він нарешті.

– Джоан.

– Послухай, Джоан,– сказав принц,– ні разу ще ні одна дівчина не зворушила так мого серця, як ти! Сьогодні на балу я маю вибрати собі наречену. Будь ти моєю нареченою і виходь за мене заміж!

Але Джоан мовчала. Вона тільки глянула на принца. В цю мить кінь нетерпляче забив копитом і гусопасова сопілка замовкла.

– Ну, скажи мені, чи згодна ти стати моєю нареченою і принцесою? Тут Джоан усміхнулася, похитала головою і сказала:

– О ні! Ти просто з мене смієшся. Хіба я годжуся в принцеси? Краще лети чимскоріш на бал і вибирай собі наречену з вельможних красунь!

– Але ж я кажу без жартів,– провадив принц,– повір мені. А якщо не хочеш стати моєю нареченою, то, може, просто прийдеш до мене на бал? Знаєш що, рівно опівночі я чекатиму тебе разом з твоїм другом гусопасом, з його сопілкою і з цими сірими гусьми. Прийдеш?

Джоан глянула на принца й відповіла:

– Може, прийду, а може, й ні. Не знаю.

Більше принц нічого не сказав, скочив на коня і поскакав у місто.

Настав вечір. Усе нові й нові карети зупинялися біля замку, де у великій залі король і королева зустрічали вельможних гостей. Вони приїздили з найвіддаленіших графств і країв, ніхто не хотів пропустити такої важливої події: принц-наслідник, старший син короля, повинен був цього вечора вибрати собі наречену.

Немало гордих леді приховували свої потаємні надії і бажання за легкими розмовами і посмішками.

Король і королева у великій залі замку зустрічали гостей.

А потім розпочався бал. Один танець змінювався іншим, а принц, очевидно, ще й досі не спинив ні на кому свого вибору.

І ось нарешті пробило північ. За останнім ударом годинника в кінці зали люди почали озиратись, почулися здивовані вигуки, танцюючі пари розступилися...

 і перед королем та королевою з'явилася дивна процесія: попереду йшла боса дівчина в драній старій сукні, за нею – кривий гусопас, а позад нього – дев'ятеро гусей, що гучно ґелґотіли. Оце так гості на королівському балу!

Спочатку всі придворні оніміли від здивування, але скоро почали шепотітися і голосно сміятися.

Та їм зразу ж довелося замовкнути. Вони побачили, що принц вийшов наперед, узяв босу дівчину за руку й підвів її до своїх батьків, які сиділи на троні.

– Батьку,– мовив принц,– це Джоан! Якщо вона згодиться, я вибираю її за дружину. Що ти на це скажеш?

Король уважно подивився на Джоан і відповів:

– Що ж, сину, твій вибір непоганий. Коли дівчина ця така ж добра й розумна, як і гарна, вона буде достойною принцесою!

– Молода леді дуже вродлива, це правда,– сказала королева. – Але що це за сукня?

– А чому молода леді мовчить? – запитав король. – Що думає вона?

– Ну, якщо ви всі згодні,– тихо сказала Джоан,– то я теж. Я згодна заручитися з принцом.

І тут серед повної тиші пролунали раптом ніжні звуки пастушої сопілки. Ніхто в своєму житті не чув такої дивовижної і гарної музики. Кривий гусопас награвав якісь незнайомі химерні мелодії...

І– о диво! – подрана сукня Джоан перетворилася у всіх на очах на розкішні білі шати, оздоблені блискучими діамантами, а дев'ятеро гусей – на маленьких пажів.

Вони підняли шлейф Джоан і так ішли за нею, поки принц вів свою наречену на другий кінець зали, щоб розпочати танець. І звуки пастушої сопілки потонули у веселій музиці, що гримнула з галереї.

Оце і вся історія про те, як бідна Джоан стала принцесою, і навіть найбільш заздрісні матері погодилися з тим, що принц і вона дуже до пари одне одному. А король оголосив усім, що його перший син одружився з голодранкою з повної згоди батьків, і коли ця новина облетіла країну, в усіх містах і селах почалися веселощі. Палили багаття, дзвонили в дзвони, одне слово, було справжнє народне свято.

І навіть серце старого лорда розтануло – Адже Джоан була така схожа на свою матір, що він не міг не полюбити її.

Що ж до гусопаса, то зразу ж після першого танцю з принцом Джоан схотіла знайти свого вірного друга, але він кудись зник. Вона розіслала слуг в усі кінці країни, але ніхто про нього більше так і не чув. Правда, селяни розповідають, що коли їм доводиться повертатися додому дуже пізно, вони часом чують у полі і в лісі ніжні звуки сопілки. Інші запевняють, що це феї заграють із запізнілим подорожнім, а може, це їм просто вчувається.

Чи згадувала Джоан після свого весілля про кривого гусопаса – цього ми сказати не можемо, але от про стару няню вона не забула і в перший же день після вінчання взяла її до себе. Тож до кінця свого життя старенька жила в королівському палаці і доглядала королівських дітей.

Автор: Англійська народна казка; ілюстратор: Столяров Р.

Слухати аудіоказку:

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова