|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Грузинська народна казка
Земля вимагає своє
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Г.Алгатян
Жила колись вдова, і був у неї один єдиний син.
– Чому всі мають батька, і тільки у мене його немає? – запитав він одного разу мати.
Мати сказала:
– Помер твій батько.
– А що таке помер? – не відставав син.
– Смерть – доля всіх, ніхто її не уникне, усі ми перетворимося на прах.
Засмутило це хлопця.
– Я не хочу вмирати. Я піду і знайду таке місце, де не вмирають, – відповів він, попрощався з матір'ю і пішов.
Довго блукав хлопець, багато людей зустрічав на своєму шляху і скрізь шукав місце, де люди не вмирають:
– Чи є тут смерть? – запитав він у старого на пасиці.
– Є, – відповів той.
– Чи є тут смерть? – запитав він жінку, що несла воду.
– Є...
– Чи є тут смерть? – запитав він ганчаря.
– Є...
Минав час, зростав хлопець, от він уже став юнаком, а досі не знайшов такого місця, де не вмирають.
Зустрівся йому олень.
– Чи не знаєш ти, де є таке місце, де не вмирають? – запитав він оленя.
– Поки мої роги не доростуть до неба, я не помру, а доростуть, тут і смерть моя прийде, – відповів олень. – Якщо хочеш, то залишайся зі мною, і поки я житиму, ти теж не помреш.
Не погодився юнак і пішов далі.
Довгий шлях пройшов юнак. І нарешті дійшов до глибокої ущелини.
Спустився він до ущелини і побачив там ворона.
– Чи не знаєш ти такого місця, де не вмирають? – запитав він ворона.
– Ні... – відповів ворон. – Я житиму, поки ця ущелина не наповниться моїм пухом, а як наповниться – помру. Залишайся зі мною і проживеш, поки буду жити я, – сказав ворон.
Не схотів юнак і пішов далі.
Пішов юнак і вийшов до моря.
Три дні йшов він уздовж берега...
А на третій день побачив щось удалині.
Підійшов ближче і побачив дивний кришталевий замок.
Обійшов юнак навколо замку, ніяк дверей не знайде. Нарешті помітив в одному місці невеличкі двері.
Увійшов він до замку і пішов блукати по ньому.
Пройшов кімнату із блакитного кришталю.
Кімнату з рожевого кришталю...
Із жовтого кришталю...
І нарешті побачив жінку надзвичайної краси.
– О, прекрасна, я хочу втекти від смерті. Чи не знаєш ти місце, де не вмирають? – запитав він у жінки.
– Такого місця ніде немає, навіщо шукати марно, залишайся тут – відповіла вона.
– Я не тебе шукав, я шукаю таке місце, де б не вмирали, – заперечив юнак.
– Земля візьме своє, ти сам не схочеш бути безсмертним. Як ти гадаєш, скільки мені років? – запитала вона.
– Найбільше шістнадцять років, – відповів юнак.
– Ні, я народилася у перший день створення світу, – сказала вона. – "Краса" моє ім'я, і я ніколи не постарію і ніколи не помру. Ти б міг залишитися зі мною назавжди, але ти сам не схочеш – адже земля покличе тебе, – сказала Краса.
Поклявся юнак, що ніколи не піде від неї, і стали вони жити разом.
Проминули роки, як мить, але хлопець не помічав, як збігав час.
Так пройшла тисяча років. Скучив юнак, захотілося йому побачити матір та рідні місця.
– Я ж казала тобі – земля візьме своє. Іди і, що б не було з тобою, звинувачуй у тому тільки себе, – відповіла йому Краса. – Від твоїх рідних, напевно, вже й кісток в землі не залишилося.
– Усього три чи чотири дні пройшло, як я тут, що могло з ними статися? – здивувався юнак.
Попрощався він з Красою та пішов.
Юнак побачив знайому ущелину, яка ущерть була засипана пухом, а зверху лежав мертвий висохлий ворон.
Згадав він слова Краси, захотілося йому повернутися до неї, але не пускає вже його рідна земля, тягне вперед.
Бачить: лежить у полі мертвий олень, а його роги доросли до неба.
З тривогою в серці продовжив юнак свій шлях.
Незабаром підійшов він до свого села. Дивиться на нього і не може нічого впізнати.
Став питати людей, де його мати.
– Жінка, про яку ти питаєш, жила тисячу років тому, але чи можливе, щоб її син тепер був живий? – здивувався старий.
На місці свого будинку юнак знайшов тільки руїни.
Тільки тепер він зрозумів, як багато часу пройшло. І в ту ж мить він постарів і посивів.
А через мить упав мертвим. Не винесла його душа тяжкості тисячоліть.
Люди поховали його тіло у рідній землі поруч з могилами його предків.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2026 Валерія Воробйова