|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Іцик Кіпніс
Заєць – травицю з'їдаєць та його сім'я
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Сутєєв
В одному лісі жив заєць зі своєю дружиною-зайчихою та дітками-зайченятами. Жили вони у великій нужді. Часто зайці ласували травою, звичайною зеленою травою, хоча свіжа, ніжна капуста та морква були їм більше до смаку. Тому бідолаха заєць і взяв собі прізвисько Заєць – травицю з'їдаєць.
І навіть його дітей у лісі називали не інакше, як Зайці – травицю з'їдайці.
Та раптом сталася така історія, що змінила життя заячого сімейства.
Одного холодного осіннього ранку зайчиха скаржилася зайцю:
– Усі звірі вже давним-давно утеплили свої домівки на зиму, – говорила вона, – і тільки в нас у будинку дме з усіх кутів. У діток від холоду зуб на зуб не попадає.
– Ну, ну! Досить! – заспокоїв її Заєць – травицю з'їдаєць. – Сьогодні ж наш будинок стане не гіршим за всі інші. Ти звари добрий обід, а я лагодитиму дах та закрию дірку в стіні.
– Де ти візьмеш таку велику дошку? – питає зайчиха.
– От, маєш, дошка! Потрібно всього лише дощечку. Одну підходящу я вже примітив... на городі, де ми беремо капусту на свято. Не турбуйся! Все буде добре!
Заєць разом із старшим зайченям крадькома пробралися на город. Ох і натерпілися вони жаху! Що й казати! То раптом хтось пробіжить лісом, то хрусне гілка, а то дерево від вітру зашумить. Але тато-заєць, коли казав, то знав, що казав: дійсно, на городі, біля самого паркану лежала дошка. Не гаючи часу, зайці притягли дошку і ще до заходу сонця забили дірку в стіні.
Вся заяча сім'я, відступивши на кілька кроків, милувалася новою латкою.
І тільки тоді заєць-тато побачив, що на дошці намальований великий чобіт! Спочатку він засмутився: чому він цього відразу не помітив, тоді б він прибив дошку так, щоб чобота не було видно. Але потім він усміхнувся й безтурботно сказав дітям:
– Ха! Так навіть краще! Нехай у лісі знають, що Заєць – травицю з'їдаєць прикрасив свій будинок картинами!
Тільки тепер він відчув, як він стомився. Зайчиха дала йому гарячого борщу з капустою – пальчики оближеш!
– Спасибі тобі, люба, за чудовий обід! – сказав він та приліг відпочити.
– І тобі спасибі за роботу! – відповіла зайчиха. – Такої теплої домівки, як наша, тепер і не знайдеш в усьому лісі!
І вона вкрила зайця ковдрою та наказала дітям, щоб було тихо, – тато спить!
Але раптом пролунав стукіт у двері, раз і другий...
Зайчиха взулася в кімнатні черевики та пішла навшпиньки до дверей.
– Хто там? – спитала вона тихо.
– Це я! Молодший син старої ведмедиці.
– Що ти хочеш? – спитала зайчиха с острахом.
– Мені потрібно до шевця.
У зайчихи відлягло від серця. Вона визирнула з дверей і відповіла з милою усмішкою:
– Ти помиляєшся. Тут живемо ми, прості зайці...
– Не може бути! – сказав ведмедик. – Ось уже три дні й три ночі, як я шукаю будинок з вивіскою, де намальований чобіт. Там повинен бути швець. Нехай він полагодить мій лівий черевик. За це мама надішле вам горщик меду.
– Так, але де ти бачив таку вивіску?
– А це що? – сказав ведмедик, - та тицьнув лапою в дошку із намальованим чоботом.
Зайчиха хотіла пояснити ведмежаті, в чому справа, але цієї хвилини біля будинку опустився довгоногий журавель:
– Де там швець? Я хочу, щоб він пошив мені непромокаючі чоботи. Нехай зробить їх добре, я принесу йому за це багато риби. Навіть жаб не пошкодую - принесу!
Тільки хотіла зайчиха заперечити, як прийшов горностай.
– Хазяйко! – сказав він. – Нехай твій чоловік пошиє мені такі черевики, щоб вони не залишали слідів на свіжому снігу. Тільки швиденько, бо зима ось вже йде!
Аж тут вийшов в хатки сам заєць і побачив, що біля його будинку зібрався натовп.
– Шевця нам, шевця!
Тоді він почухав лапкою за вухом і досить твердо промовив:
– Шановні звірі й птахи! Що правда, то правда. Колись мої предки мали деяке відношення до шевської справи. Я сам до цього маю деякі здібності, але...
– В чому справа, скажи скоріше!
– Потрібні інструменти.
Принесли інструменти, і Заєць – травицю з'їдаєць узявся до роботи.
Скоро по лісі було видано указ, щоб звірі не сміли ображати зайця-шевця.
Тепер, коли приходить осінь, у зайця багато роботи. Йому допомагають і дружина, і діти.
Будинок їх – повна чаша. Іноді, темної осінньої ночі до них зайде погрітися старий ведмідь. Зайчиха пригощає його гарячим духмяним борщем. Надворі виє вітер, а в хаті тепло-тепло. Ведмідь чухає об шевський верстак кудлату спину та дрімає. А зайчиха прилаштовується проти нього з роботою в лапках і розповідає йому чи не в сотий раз історію з шевської вивіскою – історію про те, як заєць забезпечив дітей та дітей своїх дітей.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова