На рідному порозі

Хмарка

В літнє небо вийшла хмарка,
Хмарці стало дуже парко,
Облилась вона дощем.
А малята під кущем
Їй гукали:
– Мила хмарко,
Хай частіше буде парко,
Проливай дощі-хлющі
На городи, на кущі,
На жита, на пшениці –
Буде хліб нам і млинці,
Буде каша, буде борщ.
Лий нам, хмарко, щедрий дощ!

Наше ластів’я

Над ґанком гніздо ластів’яче,
У нім ластів’ята малі.
Одненьке упало і плаче
В дворі, на холодній землі.
Ми влізли під дах по драбині
Й поклали в гніздо пташеня.
І ластівка хворій дитині
Приносила ліки щодня.
І ми ластів’я доглядали,
Казали: «То наше пищить».
З драбини його годували,
Давали по крапельці пить.
А вчора дивились, раділи,
Коли до гаїв за село
З гнізда ластів’ята летіли
Між ними і наше було.

Бублик і паляниця

Бублик житній паляниці
Говорив хвастливо:
– Ти засмагла, чорнолиця –
Зовсім не вродлива.
Я ж біленький, солоденький,
Вигнутий красиво,
У малечі викликаю
Посмішку щасливу.
І сказала хвастунові
Паляниця свіжа:
– Ти – для діток подарунок,
Я – буденна їжа.
Я до кожної родини
Йду щодня до хати.
Ти, як гість, у дім приходиш,
Я ж – як рідна мати.

Я збудую

В мене є хороша пилка,
Ріже дерево і сталь.
Є цвяшки, червоні брилки,
Скельця світлі, мов кришталь,
Я збудую школу, залу
І вокзал коло містка.
Й сам поїду із вокзалу
До бабусі без квитка.

Всім по сім

Сім хлоп’ят і сім дівчаток –
Років їм усім по сім –
Ранком вийшли на Хрещатик,
Бо у школу треба всім.
Цілу ніч усім не спалось
І не снідалось усім.
Одягались, роздягались
Раз по п’ять або й по сім.
І дівчаткам, і хлоп’ятам
Не сиділось дома всім.
Треба в школу на дев’яту,
А злетілися у сім.
Біля школи стріли Гриця,
Він скривився, мов кислиця.
– На цукерку. –
Гриць не їсть.
– Що з тобою, любий Грицю?
– Хочу в школу,
Хочу вчиться,
А мені ще тільки шість.

Капітан

– Я капітан!
Я капітан! –
Кричить Іван з корита.–
Через туман
У океан
Пливтиму знаменито! –
Корито хить –
Іван у став...
Рибалка ледь його дістав.
– Що, капітан? –
Мовчить Іван,
Викручує сорочку.
За мить уже через бур’ян
До ставу котить бочку.
І знов кричить:
– Я – в океан! –
Із нього вийде капітан.

Як багато знаю я

В мене є книжок багато –
І новенькі, і старі.
Як піду до школи з татом,
Всі книжки віддам сестрі.
Хай вона сама читає
Про лисичку й журавля.
Хай вона, мала, узнає,
Як багато знаю я.

Молоток

В мене є залізний молоток,
Я його щодня кладу в куток,
Де лежать і пилка, і терпуг,–
Він же їм завжди хороший друг.
У кімнаті лине його дзвін,
Що співає, що говорить він?..
Молоток говорить: «Тук-тук-тук,
Я найкращий друг умілих рук.
В них я затанцюю, мов живий,
А в руках невмілих я кривий.
Візьме пухла ручка за держак –
І звестись не можу я ніяк,
А зведусь, то знову упаду,
Синяків наставлю, на біду.
Не люблю я зроду білорук,
А в руках умілих: тук-тук-тук».

Зайчика злякались

Ми ходили по гриби,
Зайчика злякались,
Поховались за дуби,
Розгубили всі гриби,
Потім засміялись –
Зайчика злякались!

Мій бичок

Мій бичок об сучок
Довго чухав спину.
Мій бичок-чудачок
Пожував лозину.
Мій бичок-хитрячок
Дременув у шкоду,
Я мерщій узяв дрючок
І прогнав з городу.
Не штовхав його, не бив,
Лиш лайнув:
– Негожий!.. –
Я малого полюбив,
Він на мене схожий.
І мені кортить у сад,
Де ранет налитий...
Підійду й біжу назад –
А то буду битий.

Муха – звір

Сіра муха-цокотуха
Сіла Грицеві на вухо.
Грицик чує –
щось дзижчить,
Та як крикне:
«Звір гарчить!» –
І сміються всі з тих пір,
Що для Гриця й муха – звір.

Синок Васько

Є у мене киця Мурка,
Дуже мудра кішка.
Тільки скажеш:
«Замазурка!» –
Вмиється хоч трішки.
А синок її Васько
Муркне:
«Мила нене,
Поки вип’ю молоко,
Вмийся ти за мене».

Кравчиха

Я сукенку вишивала
Ляльці білокосій,
Черевички підбивала –
Не ходити ж босій.
Перед святом з рукавиці
Зшила кожушинку.
Пишна лялька у світлиці
Схожа на картинку.
А дідусь, як до криниці
Вирушає вранці,
Все шукає рукавицю,
Ту, яка на ляльці.
Дідусеві, бачу, зимно.
Що ж мені робити?..
Рукавицю з кожушини
Почала я шити.
Доки шила рукавицю –
Вже настало й літо.
У саду співають птиці,
Розцвітають квіти.
І дідусь промовив тихо,
Любо, не обидно:
– З тебе виросте кравчиха,
По роботі видно.

Кіт збирався до роботи

Кіт збирався до роботи,
Та завадили турботи.
Треба висушить хвоста,
Накрутити вусик
І зчесати з живота
Позавічний трусок.
Цілий день такі турботи,
Що не встигнеш до роботи.

Дід Мороз несе мішок

Дід Мороз несе мішок,
В ньому теплий кожушок
Ой ти, діду-дідусю,
Зігрій нашу Ганнусю,

Розв’яжи мерщій мішок,
Дай Ганнусі кожушок,
Надінь валянки на ніжки,
Хай вона пограє в сніжки.

Пісня про сади

Ми ідемо старими садами
І не знаємо, хто їх садив.
Золоті абрикоси над нами,
Сиві сливи і білий налив.
Теплі вишні цілують у губи,
Добрі груші дарують плоди.
Слава вам, дорогі трудолюби,
Що для нас посадили сади.
Ми посадимо саджанці юні
І поллємо з нового відра.
Підростуть вони милі, тонюні,
Зацвітуть, як настане пора.
Зарясніються крони крислаті,
Повні яблук, черешень і слив.
У сади наші прийдуть малята
І не знатимуть, хто їх садив.
Упадуть спілі яблука, сливи
Їм до ніжок, на свіжі сліди,
І про наше дитинство щасливе
Шелестітимуть щедрі сади.

Залізний обручик

Я обручик залізний кочу,
Від землі аж до сонця лечу.
Я услід обручу
По землі тупочу,
Та неначе до сонця лечу.

Як настане вечірня пора,
З обручем поверну до двора.
Тут бабуся стара
Побажає добра,
А обручик сховає сестра.

І насниться мені уночі:
Мов по небу на тім обручі
Я на місяць лечу,
По зірках стукочу
На своїм золотім обручі.