Ненецька народна казка

Володар вітрів

Переклад українською – Володимир Соботович
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Н.Корнєєва

В одному стійбищі жив старий. А з ним укупоньці три доньки. Меншенька – найкраща, найрозумніша.

Бідував старий. Чум у нього був дірявий, поганий. Одежі теплої мало. У великі морози сидів він з дочками біля вогню, грівся. Уночі вогонь гасили, облягалися спати, до ранку тремтіли від холоду.

Якось посеред зими схопилася над тундрою велика хуртовина. День мете, другий мете, третій мете – ось-ось чуми позносить. Люди з чумів вийти не можуть, голодують.

Сидить старий зі своїми трьома доньками, слухає, як виє хурделиця, і мовить:

– Не перегодити нам сніговійниці. Послав її володар вітрів Котура. Сердиться він, певне, хоче, аби ми йому гарну жінку прислали. Йди ти, старша доню, до Котури, інакше-бо загине весь наш народ. Іди вблагай його, щоб зупинив він сніжницю.

– Як я піду? – відказує дівчина. – Я ж дороги не знаю.

– Я тобі санчата дам. Штовхни їх проти вітру і йди за ними. Вітер розв'язуватиме шнурки на твоїй одежі – ти не спиняйся, не зав'язуй їх. Буде тобі в унти сніг набиватися – ти його не витрушуй, не гайся. Дорогою тобі стрінеться висока гора – ти вийди на неї. Там спинися, витруси із унт сніг і зав'яжи шнурки. Коли будеш на горі, прилетить до тебе маленька пташка. Сяде вона тобі на плече, ти не жени її – погладь, приголуб. Потім сядь на санчата і скотися з гори. Санчата привезуть тебе просто до входу в чум Котури. Увійди в чум, нічого не чіпай – сиди й чекай. Коли прийде Котура, роби все так, як він звелить.

Старша дочка одяглася, стала позаду санчат і покотила їх проти вітру.

Трохи пройшла – розв'язались у неї шнурки, зимно стало. Не послухалася вона батька – взялася шнурки зав'язувати. Набився сніг у взуття. Зупинилася вона і заходилася вибивати сніг. Після цього далі пішла, назустріч сніговиці. Довго йшла. Побачила гору, вийшла на неї. Підлетіла тут маленька пташка, хотіла сісти їй на плече. Дівчина замахала руками – прогнала пташку. Пташка покружляла, покружляла та й полетіла геть. Старша дочка на санчата сіла, скотилася з гори. Зупинилася біля великого чуму.

Увійшла дівчина в чум. Дивиться – лежить у чумі смажене оленяче м'ясо. Запалила вона вогонь, зогрілася й заходилася з м'яса жир одривати. Відриває та їсть, відриває та їсть. Багато з'їла. Нараз чує – хтось підійшов до чуму. Відхилилася шкура біля входу, ввійшов до чуму молодий велетень. Це й був Котура. Подивився він на дівчину, питає:

– Ти відкіля прийшла? Чого тобі тут треба?

– Батько послав.

– Навіщо?

– Аби ти взяв мене за жінку.

– Встань і звари м'ясо, яке я приніс з полювання.

Дівчина зварила м'ясо. Котура звелів їй вийняти з казана м'ясо й розділити навпіл.

– Одну половину м'яса будемо їсти ми, – сказав він, – другу поклади в коритце й віднеси в сусідній чум. Сама в цей чум не заходь, біля входу постій. Вийде до тебе стара. Подай їй м'ясо й чекай, коли винесуть тобі коритце.

Дівчина взяла м'ясо й вийшла з чуму. А хуга виє, сніг ліпить – нічого не видно. Хіба знайдеш що в таку віхолу... Дівчина відійшла трохи вбік. Зупинилася, подумала й викинула м'ясо у сніг. Сама повернулася до Котурн з порожнім коритцем.

Поглянув на неї Котура й спитав:

– Віднесла м'ясо?

– Віднесла.

– Покажи-но мені коритце, – подивлюся, що тобі дали за м'ясо.

Дівчина показала порожнє коритце. Котура нічого не сказав. Поїв і ліг спати.

Вранці він устав, приніс у чум сирі оленячі шкури.

– Поки я полюватиму, вичини ці шкури і зший мені з них нову одіж, унти й рукавиці. Вернуся – подивлюсь, яка ти майстриня.

Подався Котура в тундру, а старша дочка почала працювати. Раптом відхилилася шкура біля входу, і в чум увійшла сива бабуся.

– Дівчино, – сказала вона, – мені в око впала смітинка. Витягни її.

– Не заважай працювати! – мовила дівчина. – Ніколи мені.

Бабуся нічого не сказала, повернулась і пішла. Дівчина сама залишилась у чумі. Мне вона шкури, кроїть їх ножем, квапиться пошити Котурі одяг. Шиє абияк – поспішає. Де вже пошити все добре за один день! Та й шити ж нічим...

Увечері Котура повернувся з полювання. Питає:

– Одяг готовий?

– Готовий.

Помацав Котура одяг – шкури шкарубкі, вичинені кепсько. Поглянув – усе зшито криво, косо, не на його зріст. Розсердився Котура й викинув старшу дочку з чуму, далеко-далеко в кучугуру закинув. Там вона й замерзла.

А завірюха іще дужче завила...

Старий сидить у своєму чумі, слухає, як хурдига виє, шумить і вдень і вночі, та й каже:

– Не послухала старша дочка моїх слів! Не робила так, як я радив! Через те й не перестає вити хуртеча: сердиться Котура. Збирайся до нього, середульша дочко!

Зробив старий санчата, розповів середульшій дочці все, як і старшій, і послав до Котури. Сам сидить з меншенькою, чекає, коли хуговій ущухне.

Покотила середульша дочка санчата назустріч вітру. Дорогою в неї шнурок розв'язався, в унти сніг набився. Зимно стало. Забула вона батьків наказ – завчасно витрусила із взуття сніг, без пори зав'язала шнурки.

Вийшла на гору, побачила пташку. Замахала руками – прогнала її. Сіла на санчата і скотилася з гори просто до чуму Котури.

Ввійшла в чум, запалила вогонь, наїлась оленячого м'яса, почала чекати Котуру.

Повернувся Котура з ловів, побачив дівчину, питає:

– Ти чого до мене прийшла?

– Батько послав.

– Навіщо?

– Аби ти взяв мене за жінку!

– Чого ж ти сидиш? Я голодний, вари скоріше м'ясо!

Коли м'ясо зварилося, Котура звелів дівчині вийняти м'ясо з казана й розділити навпіл.

– Одну половину м'яса будемо їсти ми, – сказав він, – другу поклади в коритце й віднеси в сусідній чум. Сама в чум не заходь, постій поряд і почекай, коли тобі коритце винесуть.

Дівчина взяла м'ясо й вийшла з чуму. А хурделиця виє, сніг кружляє – нічого не видно... Не захотіла вона йти далі. Кинула м'ясо в сніг, постояла, постояла й повернулася до Котури.

– Віднесла м'ясо? – спитав Котура.

– Віднесла.

– Щось ти дуже швидко сходила! Покажи-но мені коритце – подивлюся, що тобі дали за м'ясо.

Поглянув Котура на порожнє коритце, нічого не сказав. Ліг спати. Вранці він приніс у чум сирі оленячі шкури і звелів дівчині, як і її сестрі, до ночі пошити йому нову одіж.

– Ший! Увечері я подивлюся, що ти змайструвала.

Подався Котура на полювання, а дівчина почала працювати.

Коли входить до чуму сива бабуся.

– Дівчино, – сказала вона, – мені в око впала смітинка. Витягни її! Сама я не можу.

– Ніколи мені витягувати твою смітинку! В мене й без того діла по саму зав'язку. Йди геть, не заважай мені працювати.

Бабуся нічого не сказала, пішла. Вночі Котура вернув з ловів, питає:

– Готова моя нова одіж?

– Готова.

– Дай поміряю.

Взявся міряти. Усе зшито криво, погано, не на його зріст. Розсердився Котура й закинув середульшу дочку туди ж, куди й старшу її сестру жбурнув. І вона замерзла.

А старий сидить у своєму чумі з меншенькою донькою, не може тихої погоди дочекатися. Хуртовина виє все дужче й дужче, от-от змете чуми...

– Не послухалися дочки моїх слів! – сказав старий. – Іще гірше зробили: тільки розгнівили Котуру. Ти в мене остання дочка, і доведеться й тебе послати Котурі в жінки. Не послати – народ весь загине з голоду. Збирайся, йди!

Навчив старий останню дочку, як їй іти і що робити. Вийшла дівчина з чуму, стала позаду санчат і покотила їх назустріч заметілі. А хуртовина виє, реве, з ніг валить, очі сліпить – світу білого не видно!

Дівчина крізь хурделицю йде – жодного батькового слова не забуває. Все чинить так, як він наказував. Розв'язуються на одязі шнурки – не зав'язує їх. Набивається в унти сніг – не витрушує його. Холодно, важко йти проти вітру, а вона не зупиняється, все йде і йде. Зустрілась їй дорогою гора. Вийшла дівчина на гору. Зупинилась, витрусила із унт сніг, зав'язала шнурки. Тут підлетіла до неї пташка, сіла на плече. Дівчина пташки не прогнала – погладила їй пір'їнки, приголубила. Пташка полетіла. Дівчина сіла на санчата і скотилася з гори просто до чуму Котури.

Увійшла в чум, стала чекати. Раптом відхилилася шкура біля входу, увійшов молодий велетень Котура. Побачив він дівчину, засміявся і спитав:

– Ти чого прийшла до мене?

– Батько послав.

– Навіщо?

– Прохати тебе, аби ти спинив хуртовину. Інакше-бо загинуть усі люди в нашому стійбищі!

– Чого ж ти сидиш, не запалюєш вогню і не вариш м'яса? Я голодний, та й ти, либонь, як прийшла, нічого не їла.

Дівчина швидко зварила м'ясо, вийняла з казана й подала Котурі. Поїв він і звелів їй узяти половину м'яса та віднести в сусідній чум.

Дівчина взяла коритце з м'ясом і вийшла з чуму. А довкола хурдига реве, сніг мете. Куди йти? Де шукати чум? Постояла дівчина, подумала й пішла.

Куди йде – сама не знає... Раптом з'явилася та сама пташка, яка до неї на горі підлітала. Побіля самого обличчя запурхала. Дівчина за пташкою й пішла. Куди пташка летить, туди і вона йде. Ішла-йшла і нараз побачила: мигнула неподалік іскра. Зраділа дівчина, пішла в той бік – гадала, чум знайшла. Підступила ближче – нема ніякого чуму, лишень велика купина. З купини димок струмує. Дівчина обійшла довкола купину, ткнула в неї ногою – вихід з'явився. Виглянула сива бабуся й запитала:

– Ти хто? Чого прийшла?

– Бабусю, я м'яса принесла. Котура звелів оддати його тобі.

– Котура звелів? Ну давай. А сама надворі постій. Стоїть дівчина біля купини, чекає. Довго чекала. Нарешті відкрився вхід. Виглянула стара й подала їй коритце.

Дівчина повернулася до Котури.

– Чого це ти так довго ходила? – спитав Котура. – Чум знайшла?

– Знайшла.

– М'ясо віддала?

– Віддала.

– Дай-но мені коритце – я погляну, що в ньому. Подивився Котура – в коритці ножі, скребачки і м'ялиці, щоб шкури вичиняти, голки стальні. Засміявся Котура:

– Багато корисного начиння тобі дали! Все тобі знадобиться!

Вранці Котура встав, приніс у чум сирі оленячі шкури і звелів дівчині пошити йому до вечора усю нову одіж, і унти, і рукавиці:

– Пошиєш добре – візьму тебе в жінки!

Пішов Котура. А дівчина взялася працювати. Отут-то їй і знадобився бабусин подарунок: для пошиття в неї все було. Але чи багато зробиш за один день? Та вона не дуже роздумувала, а більше робила: мне шкури, скребе, кроїть, шиє. Раптом відхилилася біля входу шкура, і в чум увійшла бабуся. Дівчина впізнала її: це була та сама стара, котрій вона віднесла м'ясо.

– Допоможи мені, дівчино, – сказала бабуся, – витягни смітинку з ока. Сама я не зможу її витягнути!

Не відмовила дівчина. Відклала шкури, взялася виймати смітинку.

– Добре, – каже старенька, – не болить око. Тепер заглянь-но мені в праве вухо!

Заглянула дівчина у вухо – злякалася.

– Що ти там побачила? – пита бабуся.

– У твоєму вусі дівчина сидить.

– Чого ж ти не покличеш її до себе? Гукай! Вона допоможе тобі шити для Котури одіж.

Зраділа донька старого, гукнула ту дівчину. На її поклик із бабусиного вуха вискочила не одна, а чотири молоді дівчини, і всі четверо заходилися працювати: мнуть шкури, скребуть, кроять, шиють. Швидко зі всім упоралися. Відтак бабуся сховала їх у своє вухо та й пішла.

Увечері повернувся Котура з ловів і питає:

– Усе зробила, що звелів?

– Усе.

– Давай-но подивлюся, поміряю!

Взяв Котура шитво у руки, помацав – шкури м'якенькі. Вдягнув – ні вузько, ні широко, саме якраз, пошито міцно, добре. Всміхнувся Котура та й каже:

– Припала ти мені до душі! І матері моїй і чотирьом сестрам моїм теж сподобалася. Працюєш добре і смілива ти: щоб не загинув твій народ – назустріч страшній хуртовині пішла. Будь мені жінкою! Залишайся жити в моєму чумі.

І допіру сказав – вщухла в тундрі хурделиця. Перестали люди ховатися, перестали мерзнути, вийшли всі із своїх чумів.

"Чукоцькі казки про звірів" Чукоцька народна казка	"Ескімоські казки про звірів" Ескімоська народна казка	"Казки Півночі про звірів" Мансійська народна казка	"Чайка" Чукотська народна казка	"Зореока" Топеліус З.
Усі книги з категорії "казки півночі"

На цьому сайті можна читати казки для дітей, скачати казки у форматі .doc, слухати аудіоказки.