Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Войовничий Жако

Сергій Воронін

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – М.Кочергін

Жако з'явився в нашій родині минулого року. Його привіз мій друг – моряк торгового флоту. Він, напевно, бував у всіх країнах світу. Минулого року був в Африці. І тільки-но повернувся, як одразу ж прийшов до мене.

– Давно я хотів тобі подарувати щось незвичайне, – сказав він, – і от приніс папугу.

З цими словами він зняв із великого пакунка папір, там виявилася клітка, а в клітці великий птах сірого кольору, з червоним хвостом і великим, зігнутим дзьобом.

– Це жако, така порода. Дуже розумний птах. Навчити його говорити нічого не варто, але я, на жаль, не міг цим зайнятися: не було часу. У тебе ж, сподіваюся, час знайдеться.

Він чомусь вважає, що якщо я письменник, то у мене сила-силенна вільного часу. Насправді ж мені завжди не вистачає часу: стільки ще не написано задуманих книг. Але я промовчав, здивовано і радісно розглядаючи подарунок.

– Ти не бійся, це дуже розумний і акуратний птах. Жако можна випускати з клітки, він нічого не зламає і не розіб'є. Шкода тільки, що я не навчив його говорити, але, сподіваюся, ти з цим легко впораєшся.

Ми трохи ще посиділи, поговорили, а потім він пішов, і всі мої рідні: мама, дружина й дочка – зібралися біля папуги.

– Жако, – сказала дочка папузі. – Жако... Жако...

Папуга скосив на неї жовте око та раптом цілком чітко й голосно сказав:

– Жако!

Це було дивовижно. Ми засміялися. Дочка, звичайно, голосніше за всіх – адже їй всього лише шість років.

– Жако, – сказав ще раз папуга і відвернувся від нас: йому, напевно, не сподобався наш сміх; але одразу ж знову повернувся до нас і ще голосніше сказав, навіть не сказав, а закричав: – Жако, Жако, Жако, Жако, Жако, Жако!..

Він разів сто прокричав це слово, і його ніяк не можна було зупинити. Кричить та й кричить. Навіть набрид нам. І ми вирішили поки більше ніяким словам його не вчити.

Моя мама дуже любить пити чай. По кілька разів на день ставить чайник на газову плиту, і тільки-но він закипить, приходить до мене в кабінет і запитує:

– Чаю хочеш?

Іноді я йду, іноді ні, але справа не в цьому, а в тому, що Жако швидко підхопив мамині слова і постійно, до діла й не до діла, став запитувати: «Чаю хочеш?» І так це у нього гарно виходило, що я відривався від друкарської машинки та йшов пити чай, вважаючи, що це мама мене кличе, і тільки в їдальні, не побачивши ні мами, ні чайника на столі, розумів, що це мене запросив Жако.

До мене часто приходять знайомі. Ну, і, як завжди при зустрічі, запитують:

– Як справи?

Жако і це запам'ятав. І не встигав ще гість роздягнутися, як папуга вже кричав:

– Як справи?

І траплялося, що мій знайомий цілком серйозно відповідав, гадаючи, що це я його запитую:

– Та нічого, нормально, – і вішав пальто на вішалку.

А Жако продовжував бути уважним і чемним господарем. Він запитував:

– Чаю хочеш?

– Ну, якщо у тебе нічого немає іншого, то можна і чаю, – відповідав мій знайомий та входив до кабінету – і аж застигав на місці від подиву, не бачачи в ньому людей, і скоріше йшов на кухню чи в їдальню, розшукуючи мене, тому що йому ставало навіть страшно від такої розмови, що заводив з ним папуга.

Одного разу прийшла до нас сусідка, дуже серйозна тітка. Вона їхала на південь – купатися в Чорному морі – і дуже просила на цей час взяти її кота, щоб він пожив у нас.

– Із задоволенням, – сказала моя дружина. – Тільки я не знаю, адже у нас Жако. Як би кіт не роздер його!

– Ну що ви! – сказала сусідка і навіть знизала плечима від здивування: як це так, що моя дружина не знає, який у неї гарний кіт. – Мій Вася дуже вихований. Він ні за що не чіпатиме вашого Жако, навіть якби це був і не папуга, а найніжніше курча. Візьміть Васю, я вас дуже-дуже прошу...

Дружина взяла.

Якби я чув цю розмову, я б ніколи не дозволив дружині взяти кота. Одного разу влітку я бачив, як великий рудий кіт напав на молодого голуба. Він стрибнув на нього з-за кущів, у той час як голуб купався в калюжі. Кіт схопив його за горло і потягнув у зарості. І загриз його там.

Я б, звичайно, ніколи не допустив у квартиру кота, навіть і такого вихованого, як сусідчин Вася. Але я нічого не знав. Сидів та писав свою книгу.

А в цей час кіт став ходити по квартирі, все обнюхувати, оглядати, наче якийсь ревізор, кілька разів нявкнув, ніби незадоволений нашими порядками.

Так він обійшов кухню, потім їдальню і увійшов до мене в кабінет.

Я сидів і писав, і не бачив, як він увійшов, а Жако спокійно прогулювався по підлозі, зрідка запрошуючи мене пити чай і нагадуючи, що його звуть Жако, хоча я і так чудово знав, як його звати.

Спочатку я не помітив кота, а коли побачив його, то весь похолов від жаху. Вася, цей вихований, зі слів нашої сусідки, кіт, припав до підлоги, збуджено ворушив кінчиком хвоста, очі у нього виблискували від кровожерного бажання, і весь він готовий був до стрибка на Жако, що спокійнісінько собі прогулювався. Мені одразу пригадався той рудий кіт, що напав на голуба, – я хотів закричати, запустити чимось важким у цього вихованого Васю, як раптом сам Жако підскочив до кота, вдарив його по голові своїм важким, зігнутим дзьобом і запитав:

– Чаю хочеш?

Кіт, уперше в своєму котячому житті почувши від птаха людську мову, настільки був приголомшений, що навіть припинив ворушити кінчиком хвоста.

А Жако ще раз вдарив його дзьобом по голові і чемно запитав:

– Як справи?

Тут кіт зовсім розгубився, закричав і, піднявши шерсть дибки, а хвіст трубою, кинувся під диван і не вилазив звідти доти, поки не приїхала сусідка.

Тож і годувати його нам доводилося під диваном.

– Ну що, справді мій Вася – дуже вихований кіт? – сказала сусідка, притискаючи Васю до грудей. – Сподіваюся, він вашу птицю не зачепив?

– Ні-ні, – поспішив я заспокоїти сусідку.

– Ну ось, бачите, а ви... – але що «ви», вона не встигла договорити.

У цей час із кабінету пролунав гучний голос Жако:

– Чаю хочеш?

Потім Жако вибіг до нас.

– Як справи? – крикнув він.

І кіт, цей вихований Вася, закричав і почав вириватися з рук сусідки. Він навіть дряпав її.

Не знаю, чим би все це скінчилося, – може, він і вирвався б і знову забився під диван, але сусідка уважно подивилася на войовничого Жако, щось зрозуміла і, навіть не подякувавши нам, швидко пішла до своєї квартири.

Влітку, як завжди, ми виїжджаємо на дачу. Виїхали і тепер. І от одного разу я сидів біля вікна й читав, а Жако поважно прогулювався по підвіконню і поглядав у сад. На цей час він вже знав багато слів: «Тату, тату!», «Добридень!», «До побачення!», «Погана погода!», «Знову дощ», «Сьогодні сонечко! Сьогодні сонечко!..»

Так от, я читав, Жако дивився в сад і кричав:

– От я вас! От я вас!

Це він кричав на курей, які пробралися на город. І тут же лунало сполохане кудкудакання – кури бігли в різні боки.

– Який же розумний птах! – долинув до мене захоплений голос господарки з саду. – Пішли геть! Кш-ш-ш! От я вас!

– От я вас! От я вас! – кричав Жако.

– Ви знаєте, я тепер можу бути абсолютно спокійна за город. Кращого сторожа і не придумати, – говорила господарка моїй дружині. – Розумничку! Розумничку! Дивовижний птах!

А Жако, наче це й не про нього йшлася мова, поважно прогулювався по підвіконню і пильно поглядав у сад.

– Пішли геть! От я вас! – закричав він одного разу на квочку з курчатами. Але квочка і не подумала йти. Вона знайшла зернятко і гукала до себе курчат. Курчата побігли до неї.

– От я вас! – крикнув ще раз Жако і злетів у сад, щоб вигнати квочку з курчатами геть.

Але тут по землі майнула чорна тінь, почулося гучне ляскання крил, і я почув голос Жако. Він швидко і збуджено кричав:

– Тату! Тату! Як справи? Чаю хочеш?

Я висунувся у вікно і побачив коричневого шуліку, що напосідав на Жако. Однією лапою шуліка вчепився йому в груди, другою націлювався в голову. Жако, прикриваючи собою квочку з курчатами, відбивався від нього дзьобом і гукав на допомогу.

Не довго думаючи, я вискочив у вікно. Шуліка, побачивши мене, злетів у небо, сердито клекочучи.

– Розбійнику! – крикнув я та кинув йому вслід перше, що попало під руку – дончине відерце.

– Розбійнику! – крикнув Жако і, кульгаючи, кинувся до мене.

Я взяв його на руки. У Жако був червоний не тільки хвіст, але й груди. Груди була червоні від крові.

– Бідолашний Жако! – сказав я, дбайливо притискаючи його до себе. – Хоробрий Жако!

Жако збуджено крутив головою і кричав:

– Тату! Тату! Вітаю! До побачення! Пішли геть! Розбійнику!

Дочка бігла поруч зі мною і плакала від жалю до Жако. Бабуся лаяла злого шуліку.

Ми обмили Жако грудку – з неї були вирвано пір'я і на шкірі було видно сліди кігтів шуліки, – дали Жако попити, накололи горішків і посадили в клітку.

Я кілька разів підходив до нього. Жако уважно поглядав на мене і мовчав.

Ми дуже боялися, як би він не помер. Але все обійшлося. Рани на його грудях загоїлися, і вже за два дні він знову сидів на підвіконні, кричав на курей, якщо вони забиралися на город, але на землю не спускався.

Зате Жако не пропускав жодного птаха, що пролітав над городом, навіть горобця. Тут Жако войовничо підскакував і кричав:

– Розбійнику! Розбійнику – і при цьому гучно клацав своїм сильним зігнутим дзьобом.

Автор: Воронін С.; ілюстратор: Кочергін М.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова