Йозеф Чапек

Важкий день

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – С.Бордюг

На узліссі, у невеликому будиночку жили разом Песик і Киця. Жили вони дружно і майже ніколи не сварилися. Одного разу Киця сказала:

— Послухай, Песику, а чи не здається тобі, що підлога в нас у будиночку дуже брудна?

— Здається, — відповів Песик. — Ти тільки подивися на мої лапи. І все від цієї брудної підлоги...

Песик узяв відро та пішов по воду. Киця дістала шматок мила, поклала його на стіл, а сама пішла до комори.

Коли Песик повернувся з водою, він побачив: лежить на столі якийсь згорток. «Гм, — подумав він, — що б це могло бути?» Він розгорнув папір і побачив щось дуже-дуже рожеве. Облизнувшись, він негайно сунув це рожеве до рота і почав жувати. Тут з комори прибігла Киця. Дивиться — у Песика з пащі піна лізе, а з очей течуть сльози. Киця навіть злякалася:

— Що з тобою, Песику? Чи здоровий ти?

— Здоровий я, здоровий, тільки от з'їв щось дуже-дуже рожеве і дуже-дуже несмачне!

— Який же ти дурний! — закричала Киця. — Адже це мило! Скоріше напийся води, а потім як слід витри морду.

Добре, що у Киці знайшовся ще один шматок мила. Його Песик, звичайно, їсти не став.

— А як ми будемо мити підлогу, адже у нас немає щітки? — запитав він.

— Я вже думала про це, — відповіла Киця. — У тебе така товста волохата шерсть... Ти і будеш замість щітки.

— Добре, — погодився Песик.

Киця взяла мило, відро з водою і вимила всю підлогу Песиком, як щіткою. Підлога стала чистою-пречистою, проте дуже мокрою.

— Тепер добре б нашу підлогу чимось витерти, — сказала Киця і глибоко зітхнула.

Тут Песик закричав:

— А я придумав! Я хоч мокрий, але ж ти зовсім суха! І у тебе дуже м'яка шерсть, як рушник. Давай я тобою витру нашу підлогу!

Так він і зробив. Підлога стала чистою, сухою, а от самі вони стали такими мокрими, такими брудними!

— Ти виглядаєш жахливо! — сказала Киця, подивившись на Песика.

— А ти? В тебе теж вигляд кепський...

— Давай виперемо один одного, — негайно придумала Киця. — Спочатку я тебе виперу, а потім ти мене.

— Це ти добре придумала, — погодився Песик. — Давай.

Наносили вони повне корито води. Песик вліз у корито, а Киця заходилася його прати. А коли Песик був чисто вимитий, у корито влізла Киця, і Песик її гарненько виправ.

— А тепер доведеться нам сушитися, — сказала Киця.

Вони розвісили у дворі довгу білизняну мотузку і, схопившись за неї лапами, почали розгойдуватися.

— Добре гріє сонечко, — сказав Песик, повертаючись до сонця то одним боком, то іншим. — Я скоро висохну, а ти?

Тільки він це сказав — кап-кап-кап! — і пішов дощик.

— Ой, намокнемо! — закричала Киця. — Швидше додому! — І вони побігли ховатися від дощу.

— Ще й досі дощить? — запитала Киця, визирнувши у вікно.

— Знову світить сонечко, — сказав Песик.

Вони знову вибігли у двір і повисли на мотузці.

Раптом — кап-кап-кап! — знову пішов дощик.

Так у них було до самого вечора: то світить сонечко і вони мерщій біжать сохнути, то починається дощ — і вони біжать під дах. Але до вечора вони все-таки зовсім висохли.

— Ну от, — сказали вони, подивившись один на одного, — і ми самі сухі, і підлога в нас чиста. Тепер можна і відпочити!