Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

С.Міхалков

Уперте козеня

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Чижиков

Жило колись звичайне Козеня. Як усі козенята, воно було маленьке, але вперте. Воно хотіло все робити по-своєму. От якось йому спало на думку піти погуляти далеко від дому.

– Не йди далеко! – попередила його мати. – Збираються хмари. Буде гроза.

– Ніякої грози не буде! – відповіло козеня і поскакало стежкою у дальній ліс.

У лісі було темно, а скоро стало ще темніше. Верхівки високих сосен гнулися від сильного вітру. Велика чорна хмара нависла над лісом. І раптом блимнула сліпуча блискавка, а за нею гримнув оглушливий грім.

Не тямлячись від страху, маленьке Козеня кинулося бігти. Йому здавалося, що блискавка і грім женуться за ним – так вони виблискували і гриміли. Нарешті велика чорна хмара прорвалася і з неї полилася страшенна злива. Потоки холодної води полилися на козеня, яке все бігло й бігло. Воно вже вибігло з лісу і тепер скакало по незнайомому лузі. Воно промокло до ниточки, до останньої шерстинки на тілі, а дощ усе не вщухав. Коли ж уся вода з хмари вилилася і небо проясніло, Козеня опинилося на невеличкому острівці посеред справжнього озера. Усе навколо було затоплене. З води тут і там стирчали тільки верхівки якихось кущів. До сухого берега було далеко.

Козеня не вміло плавати. Йому нічого не залишалося робити, як чекати на порятунок. Тремтячи від холоду, воно присіло навпочіпки і стало чекати.

Скоро воно побачило знайому Свиню. Вона пливла на човнику.

– Врятуй мене, Свинко! Зніми мене з острова, – підстрибнуло козеня. – Забери мене з собою!

– Мені й самій у човні місця мало! – рохкнула у відповідь Свиня і, погойдуючись на хвилях, пропливла зовсім близько від острівця.

– Як тобі не соромно! Апчхи! Апчхи! – два рази чхнуло їй услід Козеня, яке ще не встигло просохнути, але вже встигло застудитися.

Свиня попливла у своєму човнику, і козеня знову залишилося саме.

У цей самий час на березі показалися лісові розбійники. Це були відомі кровожерливі грабіжники Вовк і Вовчиця. Вітер доніс до їхнього розбійницького лігва запах мокрої козлячої вовни, і вони по запаху вийшли на узлісся. Перше, що вони побачили, було нове озеро, а посеред озера, на маленькому острівці, сиділо маленьке Козеня.

– Давно ми не їли свіжої козлятинки! – прогарчав Старий Вовк.

– Солодкий шматочок! – облизнулася Вовчиця.

– Як же нам до нього дістатися? – сказав старий Вовк. – Можна вплав, проте я не люблю купатися перед обідом!

– Ходімо скоріш, порадимося з братами, – сказала Вовчиця. – Козеня нікуди не дінеться, вода не скоро спаде…

Розбійники зникли у кущах. А Козеня, нічого не підозрюючи, продовжувало сидіти на острівці.

«Невже я так і загину! – думало бідолашне Козеня, з тривогою роздивляючись навсібіч. – Скоро ніч, а мене щось ніхто не рятує…»

– Кряк! Кряк! – почулося раптом над самісінькою головою Козеня.

Козеня підвело голову і побачило дику качку Крячу.

– Кряк! Що ти тут робиш? – здивувалася Кряча, роблячи коло над острівцем.

– Хіба ти не бачиш? – жалібно відповіло козеня. – Сиджу й чекаю на допомогу. Плавати я не вмію, літати теж, а до берега – бачиш як далеко!

– Гаразд! – сказала Кряча. – Наберися терпіння й чекай. Ми тобі допоможемо.

З цими словами вона злетіла у вишину і зникла з очей.

Звістка про те, що маленьке козеня потрапило в біду, як по телеграфу рознеслася по навколишніх лісах, полях і болотах. Не минуло й години, як на зеленій лісовій галявині зібралися добрі звірі й птахи. Прискакали зайці, припленталися бобри, прилетіли журавлі. Баба Чапля привела з собою двох пеліканів, що гостювали у неї перед відльотом на південь. Дика качка Кряча розповіла всім присутнім про те, як вона летіла над лугом, що став озером, і як вона побачила на маленькому острівці самотнє Козеня.

– Треба йому допомогти, поки про нього не пронюхали вовки! – закінчила вона свою розповідь.

Усі, як один, погодилися з Крячею.

– Треба допомогти! – в один голос сказали зайці.

– Згодні! – сказали журавлі.

– Допоможемо! – сказала Чапля і подивилася на пеліканів.

Ті мовчки закивали головами.

– Але як? – запитав Лелека, який щойно підлетів.

– Треба побудувати пліт і на ньому вивезти Козеня з острова! – запропонували бобри. Вони були будівельниками і любили будувати.

Тут закипіла робота. Бобри одразу ж повалили велике дерево. За ним впало друге, за другим – третє. Зайці очищали стовбури від гілок і сучків. Журавлі тягали готові колоди на берег озера і там зв'язували їх. Кожному знайшлася робота.

Несподівано у самісінький розпал роботи прилетів Горобець.

– Я щойно бачив Козеня! – процвірінькав він, захекавшись. – Воно плаче. Воно голодне. Воно з самого ранку нічого не їло.

– Треба його нагодувати! – як завжди, в один голос сказали зайці.

– Нагодувати! – погодилися журавлі.

– І поситніше! – запропонували бобри, не відриваючись від роботи.

– Але як? – запитав Лелека.

Чапля промовчала. Вона тільки багатозначно подивилася на своїх друзів пеліканів. Ті зрозуміли її і мовчки відкрили свої великі дзьоби. У кожного там було приховано чимало свіжої риби. Ось чому вони мовчали весь час!

– Кряк! Козенята не їдять риби! – вигукнула дика качка Кряча. – Хіба ви цього не знаєте?

Пелікани подивилися один на одного і, проковтнувши рибу, швидко звільнили сумки. Двоє спритних зайченят десь зникли і одразу ж повернулися, несучи оберемки свіжої моркви і кілька качанів капусти.

Пелікани знову пороззявляли свої дзьоби, завантажилися овочами і піднялися в повітря слідом за Горобцем.

Через кілька хвилин вони вже скидали продукти прямо до ніг зраділого Козеняти. Звільнившись від вантажу, пелікани повернули назад до берега, де звірі з неймовірною швидкістю добудовували пліт.

Але в розбійницькому лігві теж не дрімали. Тут точили ножі і кип'ятили воду в казані. А троє найвідчайдушніших головорізів, троє молодих вовків, осідлавши три товсті колоди, вже пливли у напрямку до острівця, на якому жалібно мекало маленьке дурне Козеня.

Добре, що розбійників помітила пташка Синичка, що пролітала повз. Вчасно прилетіла вона до того місця, де працювали вірні друзі.

– Скоріше, друзі! Скоріше! – прощебетала вона, кружляючи над будівельниками-бобрами... – Ви можете не встигнути! Розбійники вже підпливають до острова…

Пліт був майже готовий, і його зіштовхнули у воду. Ще мить – і він уже погойдувався на хвилях. Команда зайців налагоджувала вітрила.

Тим часом усі, хто мав крила, піднялися в повітря. Першими піднялися журавлі, за ними – дика качка Кряча, Лелека і Чапля. Розгорнувшись над лісом, вони вишикувалися трикутником і взяли курс на острівець. Розбійники-вовки щосили працювали веслами, тихо перемовляючись один з одним:

– Вже недалеко! Вже недалеко!

– Нікуди воно від нас не дінеться! Не дінеться!

– Зараз ми його схопимо! Схопимо!..

Але де там! Не встигли розбійники схаменутися, як на них налетіли дружні птахи. Їхні гострі дзьоби боляче встромилися у вовчі ноги. Журавля змінював Лелека, Лелеку змінювала Чапля. Розбійникам нема куди було дітися на своїх колодах. А тут ще налетіли пелікани, які трохи затрималися. Вони летіли повільно, тому що цього разу були навантажені камінням. Увесь свій важкий вантаж вони скинули прямісінько на голови вовків. Цього розбійники вже не могли витримати. Хапаючись за голови, виючи від болю, вони кидали весла і падали у воду. Рятуючи свою шкуру, вони хотіли, бува, вплав повернути назад до берега, але довгодзьобі птахи кружляли над ними і не давали плисти. Нарешті останній розбійник назавжди зник під водою.

Ну, а пліт пристав до острова. Козеня, нестямившись від радості, щиро обійняло кожного зайця окремо. Прямо на плоту зайці розпалили багаття, щоб бідолаха міг обсушитися й обігрітися.

Ми не будемо описувати повернення Козеня додому. Скажімо тільки по секрету, що, незважаючи на загальну радість, два дні йому було боляче сидіти на своєму хвостику. На третій день Цап і Коза влаштували бенкет. На святковий обід були запрошені всі, хто брав участь у порятунку Козеняти. Нікого не забули. Знайшлося місце і для Горобця, і для Синички. На почесному місці сиділа дика качка Кряча, яка перша прийшла на допомогу маленькому упертюху.

Несподівано без запрошення пришкандибала Свиня.

– А де моє місце? – рохкнула вона ще з порога.

Але у відповідь їй вказали на двері.

– Тут є місце тільки для тих, хто вміє допомагати один одному в біді! – ввічливо, але сухо і рішуче заявив господар будинку Цап. – Ви ж, сусідко, вчинили по-свинськи!

Так Свиня й пішла ні з чим.

А в будинку Цапа й Кози до пізньої ночі було чути співи й сміх, дзвін келихів і хрускіт качанів. Так за святково накритим столом, у колі справжніх, вірних друзів радісно й весело закінчилася історія, яка могла б мати вельми сумний кінець.

Автор: Міхалков С.; ілюстратор: Чижиков В.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова