|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Три цитрини
Словацька народна казка
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Г.Городнічева
Був собі один чоловік, і мав він єдиного сина, гарного, як калина, міцного, як дуб. Коли вже той чоловік відчув, що старість його змагає, покликав до себе сина:
– Сину мій єдиний, хотів би я, щоб ти оженився, доки мені очей не закрили.
Радо виконав би син батькову волю, але що вдієш, як ніде не було дівчини, котра припала б йому до серця.
Одного разу, коли він сидів у садку, раптом де не взялася перед ним стара горбата жінка.
– Йди на скляну гору, зірви там три цитрини і матимеш жінку, яку полюбиш усім серцем, – сказала вона й зникла так само несподівано, як і з'явилась.
Немов стріла, прошили ті слова хлопцеву душу. Пішов до батька:
– Не спочину я доти, поки не знайду скляну гору та не здобуду три цитрини.
Дав батько синові на дорогу коня, шаблю, трохи грошей, побажав щастя і випровадив у світи.
Довго мандрував хлопець темними борами та широкими полями, витратив у дорозі всі гроші, продав коня, зброю, тільки батькову шаблю залишив. Втомлений, виснажений, впав під тінистою липою.
Аж тут задзвеніла батькова шабля, і на вершині гіллястої липи закаркало дванадцять круків, чорних, як ніч. Сполохані дзенькотом шаблі, знялись вони в повітря й полетіли у безвість. "Піду в той бік, куди полетіли круки, може, десь там моє щастя загубилось".
Іде він день, другий, третій, нарешті бачить у далині високий замок, а над замком у повітрі дванадцять чорних цяток миготить. І рушив юнак уперед так хутко, ніби хто йому влив нових сил.
Замок був увесь з олова. Навколо замку літало дванадцять круків, а на подвір'ї, спершись на довгу олов'яну палицю, стояла стара жінка.
– Сину мій, звідки ти взявся? Коли тобі життя миле, тікай звідси.
– Краще скажіть, бабусю, де мені шукати скляну гору та три цитрини?
Витягла стара олов'яну дудку, свиснула тричі, і злетілося до неї дванадцять круків. Довго вони радилися, нарешті стара сказала:
– Прийде мій син, спитаєш у нього. А зараз сховайся і сиди тихо, доки тебе не покличу!
Загули гори, зашуміли ліси, затрусився замок – то син повертався додому.
– Тьху, тьху, людський дух чути! А ну, мамо, кого це ви ховаєте? – закричав.
Виліз хлопець з'під мітли і затремтів, як осиковий лист: перед ним стояло страшило, вище від найвищого дерева.
– Чого ти, хрущику, хочеш? – крикнуло страшило.
– Я шукаю скляну гору, може, ти щось про неї знаєш?
– Про скляну гору нічого не знаю. Але підеш до мого брата, що живе в срібному замку, може, він тобі щось скаже. А відпущу я тебе тільки тоді, як поїси галушок.
Взяв хлопець одну, вкусив і мало зуба не поламав, бо галушки були олов'яні.
– Чом не їси, може, тобі не до смаку? – питає страховисько.
– Та ні, тільки мені зараз не хочеться їсти, краще візьму з собою в дорогу.
Набрав хлопець у кишеню олов'яних галушок, попрощався і пішов далі.
Йшов він три дні й три ночі. Ніде ні душі живої. Зітхнув з розпачу і, знесилений, повалився на землю. Та тут задзвеніла батькова шабля, і закаркали двадцять чотири круки.
– Добрий знак! – зрадів хлопець і подався у той бік, куди полетіли круки. Раптом бачить – замок височить. А від замку ллється таке сяйво, що аж очі сліпить, бо замок увесь з чистого срібла.
На подвір'ї стояла стара горбата жінка.
– Коли тобі життя миле, тікай звідси, бо як прийде мій син, він тебе з'їсть.
– Не з'їсть, бо я приніс йому привіт від брата з олов'яного замка. Краще скажіть мені, де знайти скляну гору.
Витягла стара срібну дудку, свиснула тричі, й злетілися до неї двадцять чотири чорних, як ніч, круки. Щось там стара до них шепотіла, а потім каже:
– Ні, сину, і вони нічого не знають. Може, мій син щось тобі скаже, а поки що сховайся під ліжко.
Раптом як загули гори, зашуміли ліси, аж замок задвигтів.
– Тьху, тьху, людським духом пахне! – заревіло страховисько
Вискочив тут хлопець з-під ліжка, став перед велетнем, а той і питає:
– Ти, хрущику, був у мого брата?
– Був, ще й галушок мені на дорогу дав!
– Ну, молодець! А тепер скажи, чого від мене хочеш!
– Прийшов я спитати тебе, чи не чув ти часом про скляну гору та про три цитрини.
– Знаю, що десь вона є, та дорогу тобі мій брат із золотого замка покаже. А поки попоїж перед дорогою.
Поставила стара на срібний стіл величезну срібну миску галушок.
– Їж, – крикнув син і вдарив палицею об землю.
Але хлопець вже здогадався, що галушки срібні, і сказав що зараз їсти не хоче, але візьме їх собі на дорогу.
Три дні блукав він густими лісами й темними борами. І коли впав, зморений, під розлогим дубом, знову задзвеніла батькова шабля, а в повітря знялася зграя круків. "Мабуть, золотий замок недалеко..."
Тільки-но вийшов він на пагорбок, бачить: перед ним – красна поляна, посеред стоїть золотий замок, від якого сяйво ллється, як від сонечка, а перед брамою стоїть стара жінка, на золоту палицю спирається.
– Сину мій, чого ти тут шукаєш? Іди звідси, бо мій син тебе з'їсть.
– Ні, не з'їсть, бо я несу йому привіт від брата із срібного замка. Краще скажіть, як знайти скляну гору й три цитрини.
– Про це тобі скаже мій син, а поки що заховайся під стіл.
Загули гори, зашуміли ліси, затрусився замок – це син повертався додому.
– Тьху, тьху, людським духом пахне!
– То, сину, гарний юнак приніс тобі привітання від брата.
Тут хлопець виліз з-під столу.
– Поможіть мені знайти скляну гору й три цитрини.
– Оце чорна гора, а там недалеко й скляна. На скляній горі – чарівне дерево, а на ньому – три цитрини. Якщо судилися тобі ті цитрини, то самі впадуть в руки. Коли захочеш їсти, розріж одну – з неї і наїшся і нап'єшся.
На дорогу ще і золотих галушок дав.
Подякував хлопець за гостину й пішов далі. Лише на сьомий день почув він пахощі гарні-прегарні. Незабаром і гору побачив – високу, рівну і гладеньку, як лід. Спробував залізти на неї, та де там...
Дивиться хлопець угору, бачить чарівне дерево з трьома цитринами. Та як же туди дістатися? Вирішив викинути галушки, щоб не заважали. Кинув першу, вона приліпилася до скляної гори, кинув другу, третю – і побачив перед собою три східці.
Тоді він став кидати галушки і по тих східцях виліз на самісінький вершечок скляної гори. Там цитрини самі впали йому в руки, дерево зникло, скляна гора наче розтанула.
По дорозі додому захотілося йому їсти. Витяг він з кишені найбільшу цитрину. Та тільки розрізав її навпіл, як вискочила звідти гарна дівчина й питає:
– Чи приготував мені їсти, пити й красні шати?
– Немає в мене нічого, – каже хлопець.
Плеснула дівчина тричі в долоні, вклонилася й зникла.
Наївся хлопець з розрізаної цитрини, напився. На третій день напав на нього ще дужчий голод. "Розріжу другу", – вирішив він.
Вискочила ще краща дівчина звідти.
– Чи приготував мені їсти, пити й красні шати?
– Ні, люба, не приготував.
Красна дівчина сплеснула тричі руками, вклонилася й зникла.
Іде він далі день і другий по голій пустелі, голод і спрага його морять. "Потерплю до ранку", – подумав і впав на землю.
Прокинувся вранці – перед очима батьківська хата.
Залився слізьми старий батько, цілує сина, обіймає, бо вже й не сподівався побачити. Потім пішли розмови, розпити: де ходив, що бачив.
На другий день запросили гостей. Розрізав тут хлопець третю цитрину. Вискочила з неї дівчина втричі краща, ніж перша.
– Чи приготував мені їсти, пити й красні шати?
– Приготував, моя люба, приготував.
Наділа дівчина ті шати, усі аж зойкнули – такої краси вони ще зроду не бачили. Благословив тут батько дівчину й сина. І справили пишне весілля.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова