|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Read in English
Три мисливці
М.Носов
Переклад українською – І.Сподаренко
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – І.Семенов
Жили колись три веселих мисливці: дядько Іван, дядько Федір і дядько Кузьма. Ось пішли вони в ліс. Ходили, ходили, багато різної звірини бачили, але нікого не убили. І вирішили влаштувати привал: відпочити, значить. Усілися на зеленому лужку і почали розказувати один одному різні цікаві випадки.
Першим розпочав мисливець дядько Іван.
– Ось послухайте, – сказав він. – Давно це було. Пішов я якось узимку в ліс, а рушниці у мене на ту пору не було: я тоді маленький був. Раптом дивлюся – вовк. Величезний такий. Я від нього бігти. А вовк, мабуть, помітив, що я без рушниці. Як побіжить за мною!
«Ну, – думаю, – не утекти мені від нього».
Дивлюся – дерево. Я на дерево. Вовк хотів цапнути мене, та не встиг. Тільки штани ззаду зубами порвав.
Заліз я на дерево, сиджу на гілці й тремчу від страху. А вовк сидить унизу на снігу, поглядає на мене й облизується.
Я думаю: «Гаразд, посиджу тут до вечора. Вночі вовчище засне, я від нього й утечу».
До вечора, проте, ще один вовк прийшов. І почали вони на мене удвох чатувати. Один вовк спить, а другий стереже, щоб я не втік. Трохи згодом прийшов третій вовк. Потім ще і ще. І зібралася під деревом ціла вовча зграя. Сидять усі та зубами клацають на мене. Чекають, коли я звалюся до них зверху.
Під ранок мороз ударив. Градусів сорок. Руки-ноги в мене заклякли. Я не втримався на гілці. Бух донизу! Вся вовча зграя як накинеться на мене! Щось як затріщить!
«Ну, – думаю, – це кістки мої тріщать».
А виявляється, це сніг піді мною провалився. Я як полечу вниз і опинився в барлозі. Внизу, виявляється, ведмедячий барліг був. Ведмідь прокинувся, вискочив з переляку назовні, побачив вовків і давай їх шматувати. За одну хвилину розігнав усіх вовчиськів.
Я осмілів, потихеньку виглянув з барлогу.
Дивлюся: немає вовків – і давай бігти. Прибіг додому, ледве відсапався. Ну, моя матуся дірку на штанях зашила, так що зовсім непомітно стало. А татко, як взнав про цей випадок, так зараз же купив мені рушницю, щоб я не смів без рушниці по лісу блукати. Ось і став я відтоді мисливцем.
Дядько Федір і дядько Кузьма посміялися над тим, як дядько Іван злякався вовків. А потім дядько Федір і каже:
– Я одного разу теж у лісі налякався ведмедя. Тільки це влітку було. Пішов я якось у ліс, а рушницю вдома забув. Раптом назустріч ведмідь. Я від нього бігти. А він за мною. Я біжу швидко, ну, а ведмідь ще швидше. Чую, вже сопе за моєю спиною. Я обернувся, зняв з голови шапку і кинув йому.
Ведмідь на хвилинку зупинився, обнюхав шапку і знову за мною.
Відчуваю – знову наздоганяє. А до дому ще далеко. Зняв я на ходу куртку і кинув ведмедю.
Думаю: хоч на хвилиночку затримаю його.
Ну, ведмідь роздер куртку, бачить – нічого в ній їстівного. Знову за мною. Довелося мені кинути йому і штани, і чоботи. Нічого не вдієш: від звіра треба рятуватися!
Вибіг я з лісу в одній майці і трусах. Тут попереду річка і місток через неї. Не встиг я перебігти через місток – як затріщить щось! Озирнувся я, а це місток під ведмедем завалився. Ведмідь шубовсь в річку!
«Ну, – думаю, – так тобі й треба, бродяго, щоб не лякав людей даремно».
Тільки під містком було неглибоко. Ведмідь виліз на берег, обтрусився як слід і в ліс назад пішов.
А я кажу сам до себе:
«Молодець, дядько Федір! Вправно ведмедя обдурив! Тільки як мені тепер додому йти? На вулиці люди побачать, що я майже голий, і на сміх піднімуть».
І вирішив: посиджу тут у кущиках, а стемніє, піду потихеньку. Сховався я в кущах і сидів там до вечора, а потім виліз і став пробиратися вулицями. Як тільки побачу, що хтось іде назустріч, зараз же шмигну абикуди за кущ і сиджу там напотемки, щоб на очі не показуватися.
Нарешті дістався до будинку. Хотів двері відчинити, хвать-похвать, а ключа у мене і немає! Ключ у мене в кишені лежав, у куртці. А куртку ж я ведмедеві кинув. Треба б мені спочатку ключ з кишені вийняти, так не до того ж було.
Що робити? Спробував двері виламати, так двері виявилися міцні.
«Ну, – думаю, – не замерзати ж вночі на вулиці».
Висадив потихеньку скло і поліз у віконце.
Раптом хтось мене за ноги хвать!
І горланить:
«Тримайте його! Тримайте!»
Відразу людей набігло звідкись. Одні кричать:
«Тримайте його! Він у чуже вікно ліз!»
Інші волають:
«У міліцію його треба! У міліцію!»
Я кажу:
«Братики, за що ж мене в міліцію? Адже я в свій будинок ліз».
А той, який схопив мене, говорить:
«Ви його не слухайте, братики. Я за ним давно стежу. Він весь час по темних кутках ховався. І двері хотів виламати, а потім у вікно поліз».
Тут міліціонер прибіг. Усі йому почали розповідати, що трапилося.
Міліціонер каже:
«Ваші документи!»
«А які в мене, – кажу, – документи? Їх ведмідь з'їв».
«Ви киньте жартувати! Як це ведмідь з'їв?»
Я хотів розповісти, а ніхто й слухати не хоче.
Тут на шум сусідка тітка Дарина зі свого будинку вийшла.
Побачила мене і говорить:
«Відпустіть його. Це ж наш сусід, дядько Федір. Він справді в цьому будинку живе».
Міліціонер повірив і відпустив мене.
А другого дня купив я собі новий костюм, шапку і чоботи. І став я відтоді жити та поживати, та в новому костюмі красуватися.
Дядько Іван і дядько Кузьма посміялися над тим, що трапилося з дядьком Федором. Потім дядько Кузьма сказав:
– Я теж одного разу ведмедя зустрів. Це було взимку. Пішов я в ліс. Дивлюся – ведмідь. Я бах з рушниці. А ведмідь брик на землю. Я поклав його на сани й повіз додому. Тягну його по селу на санках. Важко.
Спасибі, сільські хлоп'ята допомогли мені його довезти до будинку.
Привіз я ведмедя додому і залишив посеред двору. Синочок мій Ігорчик побачив і від здивування рот роззявив.
А дружина каже:
«От добре! Здереш з ведмедя шкуру, і зшиємо тобі шубу».
Потім дружина і синочок пішли пити чай. Я вже хотів починати здирати шкуру, а тут, звідки не візьмися, прибіг пес Фоксик та як хапне ведмедя зубами за вухо! Ведмідь як схопиться, як гаркне на Фоксика! Виявилося, що він не був убитий, а тільки зомлів з переляку, коли я вистрілив.
Фоксик злякався і бігом у будку. А ведмідь як кинеться на мене! Я від нього бігти. Побачив біля курника сходи і поліз угору. Видерся на дах. Дивлюся, а ведмідь слідом за мною поліз. Здерся він теж на дах. А дах не витримав. Як завалиться! Ми з ведмедем полетіли в курник. Кури перелякалися. Як закудкудакають, як полетять врізнобіч!
Я вискочив з курника. Скоріше до будинку. Ведмідь за мною. Я в кімнату. І ведмідь в кімнату. Я зачепився ногою за стіл, повалив його. Весь посуд посипався на підлогу. І самовар полетів. Ігорчик з переляку під диван заховався.
Бачу я – бігти далі нікуди. Впав на ліжко й очі з переляку зажмурив. А ведмідь підбіг, як струсоне мене лапою, як заричить:
«Вставай швидше! Вставай!»
Я розплющив очі, дивлюся, а це дружина мене будить.
– Вставай, – говорить. – Уже ранок давно. Адже ти збирався йти на полювання.
Устав я і пішов на полювання, але ведмедя того дня не бачив більше. І став я відтоді жити та поживати, та борщ хлебтати, та хліб жувати, та в новому костюмі красуватися, от!
Дядько Іван і дядько Федір посміялися з цієї розповіді. І дядько Кузьма посміявся з ними.
А потім усі троє пішли додому. Дядько Іван каже:
– Добре пополювали, правда? І звірятка жодного не вбили, і весело час провели.
– А я і не люблю вбивати звіряток, – відповів дядько Федір. – Хай зайчики, білочки, їжачки та лисички мирно в лісі живуть. Не треба їх чіпати.
– І пташки різні хай теж живуть, – сказав дядько Кузьма. – Без звірят і пташат у лісі було б нудно. Нікого вбивати не треба. Тварин треба любити.
Ось які були три веселі мисливці.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова