|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Аудіоказка "Огірки"
Read in English
Огірки
М.Носов
Переклад українською – І.Сподаренко
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – І.Семенов
Одного разу Павлик узяв із собою на річку Котьку ловити рибу.
Але того дня їм не пощастило: риба зовсім не клювала. Зате коли поверталися, вони залізли у колгоспний город і набрали повні кишені огірків. Колгоспний сторож помітив їх і засвистів у свисток. Хлопці – навтьоки.
Дорогою додому Павлик подумав, коли б часом йому не перепало за те, що він лазить по чужих городах. І він віддав свої огірки Котьці.
Котько прийшов додому радісний:
– Мамо, я тобі огірків приніс!
Мама подивилася, а у нього й справді повні кишені огірків, за пазухою огірки лежать та ще й у руках два великі огірки.
– Де ж ти їх узяв? – питає мама.
– На городі.
– На якому городі?
– Там, коло річки, на колгоспному.
– Хто ж тобі дозволив?
– Ніхто, я сам нарвав.
– Отже, вкрав?
– Ні, не вкрав, а так, просто...
Павлик брав, а мені не можна, чи що? Ну, і я взяв.
Котько почав виймати огірки з кишень.
– Стривай, стривай! Не викладай! – каже мама.
– Чому?
– Негайно неси їх назад!
– Куди ж це я їх понесу? Вони на грядці росли, а я зірвав. Все одно вони тепер рости не будуть.
– Дарма, понесеш і покладеш на тій же грядці, де зірвав.
– Ну, я їх викину.
– Ні, не викинеш! Ти їх не садив, не вирощував, не маєш права й викидати.
Котько почав плакати:
– Там сторож. Він нам свистів, а ми втекли.
– От бачиш, що робите! А коли б він вас упіймав?
– Він би не наздогнав, він уже старенький дідусь.
– Як же тобі не соромно! – каже мама. – Адже дідусь за ці огірки відповідає. Дізнаються, що огірки пропали, скажуть, що дідусь винен. Гарно буде?
Мама почала запихати огірки назад до Котьчиної кишені. Котько плакав та репетував:
– Не піду я! У дідуся рушниця. Він стрельне і вб'є мене.
– І нехай вб'є! Нехай краще у мене зовсім не буде сина, аніж син-злодій.
– Ну ходімо зі мною, матусю! І надворі темно. Я боюся.
А брати не боявся?
Мама дала Котьці у руки два огірки, котрі не помістились у кишені, й вивела його за двері.
– Або неси огірки, або зовсім йди з дому, ти мені не син!
Котько повернувся й повільно-повільно поплентався вулицею.
Уже було зовсім темно.
«Кину їх тут, у канаву, а скажу, що відніс, – вирішив Котько й почав роззиратися навкруги. – Ні, віднесу: ще хтось побачить і дідусеві через мене перепаде».
Він йшов вулицею і плакав. Йому було страшно.
«Павликові добре! – думав Котько. – Він мені свої огірки віддав, а сам удома сидить. Йому, напевне, не страшно».
Вийшов Котько з села й пішов полем. Навколо – жодної душі. Від страху він не пам'ятав, як дістався городу. Зупинився біля куреня, стоїть і плаче все голосніше й голосніше.
Сторож почув і підійшов до нього.
– Ти чого плачеш? – питає.
Діду, я огірки назад приніс.
– Які огірки?
– Та ті, що ми їх з Пав ликом нарвали. Мама сказала, щоб я відніс назад.
– Он воно що! – здивувався сторож. – Це означає, що я вам свистів, а ви таки огірки поцупили. Кепсько!
– Павлик брав, і я взяв. Він мені й свої огірки віддав.
– А ти на Павлика не зважай, сам тямити мусиш. Ну, більше так не роби. Давай огірки та йди додому.
Котько витяг огірки й поклав їх на грядку.
– Ну то що – все, чи як? – запитав старий.
– Ні... одного не вистачає, – відповів Котько й знову заплакав.
– Чому не вистачає, де ж він?
– Дідусю, я один огірок з'їв. Що тепер буде?
– То що ж буде? Нічого не буде. З'їв, то й з'їв. На здоров'я.
А вам, діду, нічого не буде за те, що огірок пропав?
– Ти диви! – усміхнувся дід. – Ні, за один огірок нічого не буде. От коли б ти не приніс отих, решти, отоді – так, а так – ні.
Котько побіг додому. Потім раптом зупинився і закричав звіддалік:
– Діду, діду!
– Ну що ще?
– А отой огірок, що я його з'їв, як буде вважатись – украв я його чи ні?
– Гм! – сказав дід. – От тобі й ще заморока! Чого там, хай не вкрав.
А як же?
– То вважай, що я тобі його подарував.
– Дякую, дідусю! Я піду.
– Йди, йди, синку.
Котько щодуху помчав полем, через яр, містком через струмок та, вже не поспішаючи, пішов селом додому. А на душі у нього було радісно.
Слухати аудіоказку:
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова