Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Віктор Важдаєв

Троє хлопців – троє простаків

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – М.Майофіс

Жили колись троє друзів: Елен-Пелен з Желен, Самун-Гелі з Лукова та Коку з Редіна. Усі хлопці-молодці, як на підбір! З себе гарні, розумні, скромні! Про себе – ані слова, а про інше – будь ласка.

– Нерозв'язне завдання розгадати? Тільки одна людина у світі це може – Елен-Пелен з Желен! Він з нас найтовстіший, проте – великий розум має. Вірно вам кажу, хай я не буду Коке з Редіна!

– Ви Коке вірте! Я, Елен-Пелен з Желен, тільки подумаю, а Коке, не дивіться, що на зріст невеличкий, – вже попереду всіх. Ноги у нього самі біжать, а руки вже справу роблять! Ось він який!

– А про мене, про мене хто скаже? – просить Самун-Гелі з Лукова.

Про нього я сам скажу: він вищий за всіх, йому видніше, що можна, а що не можна, куди йти, а куди не ходити, що з'їсти, а що кинути. Він верховодить, приклад подає, а коли треба бігти, то не турбуйтеся – першим втече. Не тому, що боїться: він, як усі – хоробрий молодець! – а щоб іншим було зрозуміло, що рятуватися треба!

Отже, підібралася компанія – краще не придумаєш: найбільший розум – Елен-Пелен з Желен; шибеник, скрізь першим встигає – Коку з Редіна; і найголовніший з них – сама обережність та передбачливість – Самун-Гелі з Лукова.

Ось вони йдуть: хто попереду? Ну, звичайно, Коке з Редіна. Посередині – Елен-Пелен з Желен. А останнім – Самун-Гелі з Лукова, йому й позаду все видно. Він дає поради, інших направляє, за всіх все вирішує.

Йдуть вони небувалі подвиги вершити, вразити світ, себе показати!

Йдуть вони, йдуть і раптом бачать – паркан. Ну як не подивитися, що там, за парканом, що робиться?

А там, у своєму саду, серед квітів, під деревом, суддя-каді спить та вже так солодко, що не чує, як гусак на нього виліз та його борідку, немов травичку, щипає!..

«Розбудити чи не розбудити?» – подумав найбільший розум – Елен-Пелен з Желен.

Поки цю важкезну задачу розв'язував, гусак суддю так ущипнув, що той миттю прокинувся та – цоп! – схопив гусака.

– Попався, розбійнику! Вважай, що тебе вже немає на світі! – вигукнув суддя і приготувався вже скрутити гусакові шию, як у справу втрутився наймудріший Елен-Пелен з Желен.

– Чи чувана річ, щоб суддя, який виніс вирок, сам би його й виконував? – сказав він.

– Але що ж робити? – відповів суддя. – Адже розбійник-гусак, що щипав, немов травичку, мою бороду, воістину гідний смерті!

– Благослови долю, що ми – богатирі, ми – мудреці, вчасно опинилися тут! – сказав Елен-Пелен з Желен.

– Віддай його нам! – каже Коке з Редіна.

– Нам і тільки нам! – підтримав його Самун-Гелі з Лукова. – Вже кого-кого, а нас вчити не треба! Адже ми знаємо, як вчинити зі злочинцем! Тільки не забудь сповістити про наш подвиг на всю округу.

– Гаразд! – сказав суддя. – Беріть його. Та кінчайте з ним швидше!

Забрали богатирі гусака, забрали подалі, сіли, стали його майбутню долю вирішувати.

– Голову йому відрубати... – нерішуче сказав молодець Коке з Редіна. – Все ж таки шкода – адже жива істота!

– І кров проллється, – сказав молодець Самун-Гелі з Лукова. – Брр! Я завжди не терпів виду крові! Потім ще ночами буде снитися!..

– Вірно! – сказав наймудріший Елен-Пелен з Желен. Рубати беззахисному гусакові голову! Був би це лев або чудовисько! Тоді – інша справа. Давайте кинемо його краще у ставок! Він там одразу потоне!

Зраділи богатирі: хто ще, крім найрозумнішого Елена-Пелена, таке мудре рішення знайде?

Побігли вони до найближчого ставка, розгойдали гусака та – хоп! – кинули у воду!..

А гусак, гусак...

– Га-га-га! – прогелготів гусак, крильця склав і... спокійнісінько поплив, що той човник!

– Куди, куди? – стоячи на березі, дружно закричали хлопці-молодці. – Ми ж тебе втопили!.. – Та за ним, у воду. Коке, звичайно, попереду, розумний Елен-Пелен у серединці, а Самун-Гелі, про всяк випадок, позаду, ближче до берега: раптом яма або багнисте місце буде? Так-то краще!

А гусак? Уявіть собі, гусак не послухав їх – поплив собі. Тільки вони його й бачили.

– Нічого, – сказав наймудріший Елен-Пелен з Желен. – Адже справу зроблено: суддю ми від гусака звільнили, самого гусака втопили, та так, що він живий залишився! Хто на таке здатний? Ніхто. Тільки ми!

І вони, задоволені, рушили далі.

Йшли, йшли, раптом дивляться – на землі щось лежить (а це – кавун був).

– Що це таке? – здивувався Коке з Редіна.

– Обережно! – сказав Самун-Гелі з Лукова. – Тут, напевно, була війна! А це – гарматне ядро. Дивись, ще вибухне!

Але розумний Елен-Пелен з Желен тільки на мить замислився і – на те він і був найрозумнішим з найрозумніших, наймудрішим з наймудріших – одразу знайшов розгадку.

– Це яйце! – сказав він. – Його зніс верблюд. Бачите, яке воно величезне! Сама доля послала його нам. Ось тепер ми прославимося на всю округу! Слухайте мене уважно: ми будемо сидіти на ньому до тих пір, поки не виведемо верблюда! Такого до нас ще ніхто не робив!

Сказано – зроблено! Вибрали хлопці-молодці пагорб височенький. На саму верхівку піднявся Самун-Гелі з Лукова. Сидить, важкий кавун під ним тріщить потроху.

Чекають молодці, поки верблюденя виводитися почне!

– Ага! Чуєте! Це верблюденя стукає ногами! Стукає – шкаралупу пробиває! – здогадався Коке з Редіна.

Ще трохи – і вилуплюватиметься! – зрадів Самун-Гелі з Лукова і ну кавун поправляти. Поправляв, поправляв та ненароком штовхнув, кавун і покотився з пагорба!..

Хлопці-молодці – за ним. Та де там!..

Котився кавун, котився та в кущі закотився. А там – адже сонечко в той день он як гріло, припікало! – у тіні довговухий заєць відпочивав, дрімав. От як кавун у кущі влетів, то заєць здригнувся та з переляку – наче той снаряд з гармати – з тернини вилетів і швидше вітру понісся геть!

– Тримайте його! Ловіть його! – закричали хлопці-молодці.

Та хіба зайця наздоженеш! Тільки його й бачили. І слід за ним загув!

– Невдячний! – захекавшись, закричав Коке з Редіна. – Ми його вивели...

– А він навіть не подякував! – відсапуючись, з образою промовив Самун-Гелі з Лукова.

– Нічого, друзі, – втішив їх наймудріший Елен-Пелен з Желен. – Подвиги і добрі справи не заради подяки роблять, а на благо людей і на славу героїв!.. Головне, що верблюденя вилупилося! Та ще з якими довгими вухами! І як він, ледь з'явившись на світ, біг-скакав! Чи чувана річ! Яким же він, коли виросте, бігуном стане!..

По цих словах всі заспокоїлися і навіть зраділи та пішли далі.

Йшли, йшли. І от настав вечір. На небі з'явився місяць.

– Так от, – сказав Елен-Пелен з Желен, найрозумніший з наймудріших і наймудріший з найрозумніших, – отже тепер ми, дійсно, можемо прославитися на століття! Варто нам лише дістати місяць з неба, і він світитиме людям, як величезний, небувалий, чудовий ліхтар!

– І не буде ховатися за хмарами, занурюючи землю у повну темряву і морок! – закінчив Самун-Гелі з Лукова.

– Дивіться! – вигукнув Коке з Редіна. – Тут якраз майстерня бондаря! Добре, що він зробив стільки діжок! Ми поставимо діжки одну на одну як сходи, і місяць – в наших руках!

Враз робота закипіла. Діжка на діжку, діжка на діжку!..

– Цур, я перший! – закричав Коке з Редіна. І відразу опинився нагорі.

– А я посередині! – сказав Елен-Пелен з Желен. – Адже я важчий за всіх!

– А я найвищий! Буду вам діжки знизу подавати! – погодився Самун-Гелі з Лукова. – Але місяць ви повинні мені прямо до рук скинути!

Сказано – зроблено! Діжка на діжку! Діжка на діжку!..

– Ще одну! Ще одну! Давайте ще одну! – у захваті підганяв друзів Коке зверху. – Тепер зовсім трохи залишилося! Ще трохи, і я його схоплю. Ще одна діжка, ще тільки одна діжка – і місяць у нас в руках!..

– Але більше немає діжок! – у відчаї простогнав Самун-Гелі з Лукова. – Подумати тільки, однієї діжки нам не вистачило, щоб дістати місяць з неба!

– Спокійно! – сказав розумний Елен-Пелен з Желен, озираючись на всі боки. – Діжок більше немає, але вже хто-хто, а я знайду вихід! Ми візьмемо нижню діжку, вона нам ні до чого, і переставимо її на самий верх!..

І він схопився за нижню діжку, але... при цих його словах, а вірніше, при цих його справах вся їхня споруда похитнулася, і хлопці-молодці полетіли догори дригом прямо на землю.

Порожні діжки гуркотіли й гули так, ніби стався землетрус, а Коку з Редіна та Елен-Пелен з Желен опинилися серед уламків на землі.

– Я вже вхопився за самий його край, за місяць! – скаржився Коке з Редіна, влучивши в діжку так, що з неї стирчали самі ноги.

– Рятуйте! Рятуйте! – марно волав розумний Елен-Пелен з Желен. Адже це він один розумів, що з ними відбувається. – Рятуйте! Допоможіть! – повторював він. – Не то уламки місяця, падаючи з неба, поховають нас під собою!

Вляглася на землю курява. Завмерли, зупинившись, порожні діжки. Вибралися з-під них хлопці-молодці. Озирнулися на всі боки і обімліли.

Хочете вірте, хочете ні, але позаду них, у ставку, був... місяць. Так, так! Круглий. Жовтий. Яскравий.

– Я говорив, що вхопився за нього! – закричав маленький Коке з Редіна.

– А я не даремно передавав вам одну діжку за іншою! – похвалився Самун-Гелі з Лукова.

– Якщо одна дуже мудра думка сяйнула мені, то й друга, не затримуючись, вже поспішає за нею! – сказав наймудріший Елен-Пелен з Желен. – Слухайте і поспішіть! Наші старання не пропали марно – місяць упав у ставок. Ми вичерпаємо всю воду, і він, маленький, жовтенький, залишиться на дні ставка, як на тарілочці!

Як Елен-Пелен сказав – то повторювати не треба.

Забігли друзі на місток, огляділися, а неподалік порожні відра лежать. Дуже доречно. Підхопили їх і ну воду носити. З повними відрами вибралися на берег, а там – капуста росте! Не пропадати ж воді: стали її виливати – город поливати. Тягати-виливати. Виливати-поливати.

– Ух, ти!

– Ах, ти!

– Ох, ти!

Всю ніч воду тягали, всю ніч виливали, всю ніч поливали. Капусту, город.

Всю ніч працювали Елен-Пелен з Желен, Самун-Гелі з Лукова та Коку з Редіна. Старалися, поспішали: швидше, швидше, швидше, щоб воду зі ставка вичерпати, щоб місяць на дні його, як на тарілочці, лежав.

Вони працювали не покладаючи рук. Взад-вперед, взад-вперед носилися. З відрами. Туди – з повними, назад – з порожніми. Туди – з повними, назад – з порожніми!..

Працювали, працювали, а вода не закінчується, ставок не всихає, місяць на дні його, як на тарілочці, не залишається.

Вони ще швидше бігають, пихтять, брязкають відрами.

– Ще трохи, ще трохи, і місяць на тарілочці! – запевняє Самун-Гелі з Лукова.

– Не дарма я за нього вчепився, в руках, можна сказати, тримав! – каже Коке з Редіна.

– Спочатку завжди так – справа повільно рухається, а коли до кінця – то відразу й піде! – втішав їх Елен-Пелен з Желен. – Давайте, друзі, ще трохи. Зараз або ніколи!

Ох, як вони загупали відрами!

Ах, як вони понеслися!..

Бігали, бігали, поки не впали від утоми на бережку біля капусти і не заснули, всі троє разом, поряд.

Сплять богатирі й не бачать, сплять богатирі й не чують, що сонечко зійшло, що люди навколо них зібралися – дивуються, радіють: «Оце герої, оце молодці! До чого славно потрудилися всьому світу на подив! Город полили. А капуста, капуста – прямо на очах росте!.. І як їм, хлопцям-молодцям, віддячити тепер? Давайте усім миром почастуємо їх на славу! За доброту, за турботу, за добру працю!»

Прокинулися три молодики, три молодці – диву далися: перед ними скатертина, а на ній – частування: їж не хочу, не те що їм, а й іншим дістанеться-вистачить, хоч нас усіх у гості клич!

Дивляться вони, дивуються. Що б це значило?

А Елен-Пелен з Желен, на те й він наймудріший з найрозумніших, найрозумніший з наймудріших був, сказав:

– От тепер зрозумів я, братці, і ви повинні зрозуміти, що частування це ми заслужили не тим, що місяць з неба та зі ставка діставали, діставали та не дістали, а тим, що капусту добре полили! Виявляється, велика справа не та, якою хочеш здивувати людей, а та, що людям потрібна.

 

Автор: Важдаєв В.; ілюстратор: Майофіс М.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова