|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
З.Топеліус
Три житні колоски
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – О.Давидова
Сталося це напередодні Різдва.
Жив в одному селі заможній селянин. Почали в його хаті до свята готуватися, дружина й каже:
– Послухай, чоловіче, давай покладемо на дах хоч три житні колоски – для горобців! Адже свято зараз – Різдво Христове.
Відповідає селянин:
– Не такий вже я багатий, щоб стільки зерна якимось горобцям викидати!
Але дружина все одно просить чоловіка:
– Вже, напевно, і той бідняк, що на іншому боці озера живе, та й він не забув про горобців у Святвечір. Але ж ти сієш хліба удесятеро більше, ніж він…
Прикрикнув на неї господар:
– Не кажи дурниць! Що це ти вигадала: горобцям зерно викидати! Сідаймо краще до столу.
Стали у багатій хаті пекти та варити, смажити та тушкувати. Тільки горобцям, що по даху стрибали, не дісталося жодної крихти. Покружляли вони над хатою: жодного зернятка, жодної хлібної скоринки не знайшли, та й полетіли геть.
Раптом дивляться, а на даху бідної хатини, усім вітрам відкритої, приготовлено їм щедре частування – цілих три колоски стиглого жита. Зраділи горобці, стали ті зернятка клювати!
Почули в хаті гороб'ячу метушню. Зітхнула господиня:
– Ех, в печі у нас зараз нічого немає, та й на столі не густо. Якби взяли ми ті три колоски, якби змолотили, якби тісто замісили, якби я з того тіста хліба напекла – то й було б у нас до свята чим пригоститися! Дітям – на радість, нам – на розраду!
Засміявся селянин:
– Годі, люба! Якби та якби... Які там хліби! Чи багато зерна намолотиш з трьох колосків! Тільки для гороб'ячого бенкету й годиться! Збирай-но краще дітей, нехай підуть до села та куплять нам свіжого хліба і глечик молока – адже я зберіг до Різдва якихось грошенят! Буде й у нас свято – не гірше, ніж у горобців!
Зраділи діти: Іванко та Марійка.
– Підемо! Підемо! Гостинців принесемо!
А мати хвилюється:
– Холодно надворі! Та й іти далеко! Та й темніє вже! Та й вовки…
А дітям все байдуже:
– Дай нам, батьку, міцну палицю, цією палицею ми будь-якого вовка відженемо!
Дав батько Іванкові палицю, перехрестила їх мати, пішли діти до села.
Чи довго, чи недовго йшли – купили вони чотири свіжі хлібини та молока глечик і додому пішли.
Йдуть, а сніг все сипле та сипле, замети ростуть та ростуть, а до дому ще далеченько.
Раптом назустріч їм вовк, величезний, худий. Пащу розкрив, стоїть поперек дороги та виє. Не злякався Іванко, замахнувся палицею, а у самого голос тремтить:
– Не бійся, Марійко, зараз я його прожену!
А вовк завив раптом, та так жалібно:
– У-у-у, яка холоднеча, яка лю-у-ута, моїм вовченятам зовсім нема чого їсти! Пропадуть вони з голоду-у-у! З голоду-у-у!
Шкода стало Марійці вовка з вовченятами, дивиться вона на брата та шепоче:
– Немає у нас нічого, крім хліба, віддамо вовченятам дві хлібини!
Подумав Іванко, та й простягнув Вовкові хліб. Зрадів вовк, завиляв хвостом, наче собака:
– Довіку не забуду вашої доброти!
Схопив вовк зубами дві хлібини та побіг. А діти далі пішли. Йдуть, поспішають, раптом чують: хтось позаду важко йде за ними по глибокому снігу. Озирнулися Іванко з Марійкою, та так на місці й заклякли: йде їм услід величезний ведмідь. Зупинився ведмідь, загарчав:
– Мор-р-роз, мор-р-роз! Р-р-річки замер-р-рзли!.. Чим, чим ведмежат напоїти? Ведмежата плачуть, пити пр-р-р-росять!
Стрепенувся Іванко:
– Он як! Не сумуй, віділлємо тобі молока, напоїш ведмежат, спатимеш, як інші ведмеді, у своєму барлозі до самої весни!
Дивляться – а ведмідь вже берестяне відерце підставляє. Відлили йому діти півглечика молока.
– Добр-р-рі діти, гар-р-рні діти, – забурмотів ведмідь і пішов своєю дорогою, перевалюючись з лапи на лапу.
І пішли Іванко з Марійкою далі. До дому вже зовсім близько. Чують раптом шум над головою. Дивляться: сова на них налітає, крилами махає, скрипучим голосом кричить:
– Віддайте мені хліб! Віддайте молоко! Хліб мені! Молоко! – Розчепірила сова гострі кігті, так і хоче здобич схопити.
Змахнув Іванко палицею:
– Ось я тобі зараз дам, розбійнице!
Довелося сові забиратися геть! А діти скоро до хати прийшли. Кинулася їм мати назустріч, цілує, обіймає:
– Як же я хвилювалася! Вже чого тільки не передумала! Раптом, думаю, вовк чи ведмідь-шатун їм зустрівся!..
А діти у відповідь:
– А нам вовк і справді зустрівся! А ми йому дали хліба для його вовченят.
– І ведмідь-шатун нам зустрівся! Ми йому молока для ведмежат дали.
Мати аж руками сплеснула: он як серце чуяло! А батько питає:
– А додому хоч принесли чогось? Чи ще кого по дорозі пригостили?
Засміялися Іванко з Марійкою:
– Ще сову-розбійницю зустріли! Їй ми палицею пригрозили! А додому ми принесли дві хлібини і півглечика молока. Тож тепер і у нас буде справжній бенкет!
Засяяла на небі перша зірочка, почали люди Різдво Христове славити:
Заспівайте, християни,
Миру спасіння,
У віфлеємській бідній стайні
Бог лежить на сіні!
Помолившись Богу, посідали вони за стіл. Дивляться: що за диво – скільки батько від хліба не відрізає, скільки шматків не роздає, а хліб цілим залишається! Стала мати молоко розливати – скільки не відливає, а молока в глечику менше не стає!
– Оце дива!
Але на все свій час, пройшли святкові дні. Стали господарі за справи прийматися. За що не візьмуться бідний селянин з дружиною – все у них виходить добре. Де не було нічого, там стало багато. Що за диво?
Зате у багатого селянина справи пішли погані. Журиться господар:
– Це все тому, що ми добра не бережемо! Тому дай, цьому позич. Ні, не такі ми багаті, жінко, щоб про інших думати. Жени-но геть з двору всіх жебраків!
Стали вони гнати всіх, хто наближався до їхніх воріт. Але тільки щастя їм все одно ні в чому не було.
– Може, ми їмо забагато чи надто жирно? – задумався селянин. І наказує жінці: – мабуть, треба нам якось по-іншому куховарити! Піди-но ти до тих, що на іншому березі озера живуть, та повчися, як куховарити!
Пішла його жінка, а чоловік чекає. Довго чи не довго – повернулася вона. А чоловікові вже не терпиться:
– Що, жінко, набралася розуму? Дізналася, чому у них все в хаті добре?
– Набралася, – каже жінка, – дізналася.
– Кажи швидше, в чому секрет!
А жінка у відповідь:
– Ну тож слухай! Хто не зайде до них у двір, того вони радо приймають, за стіл садять та ще й з собою дають. Бездомного собаку та й того нагодують. І завжди від щирого серця... Ось тому, чоловіче, їм і щастя.
Здивувався господар:
– Дивно! Щось не чув я, щоб багатіли від того, що іншим допомагають. Ну гаразд, перевіримо: візьми цілу хлібину і віддай її жебракам при дорозі. Та скажи їм, щоб забиралися геть звідси!
– Ні, не допоможе це... Треба від щирого серця подавати…
Забурчав чоловік:
– Ще чого! Мало того, що своє віддаєш, так ще й від щирого серця. Ну то добре, дай від щирого серця. Але тільки за умови: нехай відпрацюють потім. Не такі ми багаті, щоб роздавати своє добро задарма.
Але жінка не відступає:
– Ні, вже якщо давати, то без будь-яких умов.
Чоловік з досади мало не задихнувся:
– Та що ж це таке! Своє, нажите – задарма віддавати!
А жінка знову:
– Але ж коли за щось, це вже буде не від щирого серця!
Замислився чоловік, похитав головою та раптом і каже:
– Дивні справи!.. Ну ось що, жінко, залишився у нас невеличкий сніп необмолоченого жита. Витягни з нього три колоски, та прибережи... для горобців. Почнемо з них!..
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова