|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Тявко
А.Мінчковський
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – О.Брей
Тявко виліз з-під веранди, позіхнув і потягнувся. На дверях висів замок. Хазяйка пішла рано. Тявко її проспав. Він понюхав миску з їжею і з'їв усе, що залишили.
Після сніданку Тявкові захотілося погуляти. Але самому гуляти було нецікаво, і щеня почало шукати компанію. Біля підвалу Тявко побачив кота Димка.
Тявко підбіг до нього і гавкнув:
– Чого тут сидіти? Ходімо гуляти.
– Тікай! Не заважай! – прошипів Димко. - Я Мишей вистежую.
– Знайшов заняття. Навіщо це тобі треба?
– Хазяйка наказала. Я маю відвадити мишей від дому. Іди, не галасуй!
– Ну то й сиди тут, як хочеш, – сказав Тявко. – А я побіжу надвір.
Там йому стрівся Півень.
– Пішли гуляти, – покликав його Тявко.
– Хо-хо-хо-хо, – насупився Півень. – Немає в мене часу гуляти! Я стережу курей.
– А навіщо їх стерегти?
– Щоб не розбіглися.
– Ну і стережи, якщо тобі подобається, – сказав песик. – А я піду гуляти.
– Куди ж це ви, куди? – закудкукали йому курки.
Але Тявко їх не слухав. Він проліз під парканом і помчав вулицею.
А через вулицю, до ставка, перевалюючись з боку на бік, йшла качка з каченятами. Тявко наздогнав їх та запитав:
– Куди ви йдете?
– Йдемо вчитися плавати, – відповіла качка. – Чудова погода.
– Краще ходімо зі мною гуляти просто так.
– Як, як просто так? – здивувалася качка. – Я просто так гуляти не можу. Я веду дітей. Вчитиму їх плавати. У вас є діти?
– Ні, – сказав Тявко, – я ще молодий.
– Тож прощавайте, – кивнула качка і повела своїх дітей далі.
"Ну то йдіть, якщо вам хочеться вчитися, – подумав Тявко і побіг далі.
Тут він побачив на дорозі сіру хмару і побіг їй назустріч.
Хмара виявилася курявою, яку здіймала череда корів.
– Цього ще не вистачало! Хто вам дозволив здіймати таку куряву та ще й мукати?! Чому йдете всією дорогою?! Собаці через вас нема де й пробігти!
Руда корова зупинилася навпроти Тявка і, нахиливши голову, націлилася на нього рогами.
Тявко мерщій перестрибнув через канаву:
– Тільки спробуйте зачепити! Я вам усім покажу! Я всім покажу!
Він так розлютився, що й не помітив, як позад нього з'явився старий пастуший пес Лохмач.
– Чого розкричався? – сердито пробурчав Лохмач. – Невже тобі нема чим зайнятися?
– Ах, пробачте! – закрутив хвостом Тявко. – Я не знав, що ви тут... Я не знав, я не знав...
– Ми йдемо на водопій! – гаркнув Лохмач. – А ти не заважай!
– Чи варто такому шановному собаці, як ви, ходити з коровами? – продовжував крутитися перед ним Тявко. – Давайте краще гуляти. Можна повалятися на спині або гавкати один на одного.
– Іди й гавкай, якщо ти ледар. Я допомагаю пастуху череду охороняти.
"Ну й ходіть з коровами", – хотів прогавкати йому вслід Тявко, але промовчав. Лохмач міг його наздогнати, і тоді б йому було непереливки.
Пробігши все село, Тявко більше не зустрів ані людей, ані собак. Дорослі працювали в полі, діти пішли в ліс по гриби, а собаки стерегли хати.
На зеленому лузі, задерши догори ноги, валявся кінь. Тявко теж повалився на спину і доти пустував у траві, поки кінь не встав на ноги і не подивився на Тявка.
– Дуже приємно познайомитись! – схопившись на лапи, прогавкав Тявко. – Я бачу, вам весело. Давайте ще трохи поваляємося, а потім побігаємо один за одним.
Але кінь тільки пирхнув.
– Ще чого вигадав! Мені треба працювати. Сіно возити!
Він нахилив голову і, розмахуючи навсібіч хвостом, почав щипати траву.
Тявко теж замахав хвостом та спробував поїсти трави за компанію. Але кінь навіть не дивився на цуценя.
– То як, ви гратимете зі мною чи ні?
– Тьху ти, як набрид, пустобрех! – пирхнув кінь, та так гучно, що Тявко зі страху відскочив убік.
– Ну і працюйте, та й возіть своє сіно, а я і сам погуляю!
В кінці села був свинарник і Тявко пробрався туди.
Свині бродили двором або грілися на сонці. Тявкові стало так нудно бігати самому, що він був готовий гуляти і зі свинями.
Він підбіг до великої товстої свині, що лежала на боці із заплющеними очима і задоволено сопіла.
– Вітаю. Чи не хочете погуляти?
– Що таке? – розплющивши одне око, проплямкала свиня. – Хто тут, га?
– Давайте побігаємо, – запропонував Тявко.
Але свиня знову заплющила обидва ока.
– Невже ви так і лежатимете цілий день? – здивувався Тявко.
– Так. Мені треба товстіти.
– Ви й так товста.
– Стану ще товщою. Коли я товстішаю, мене хвалять, – проплямкала свиня. – Хочу бути товщою за всіх.
– Як же ви будете працювати така товста? – спитав він.
– Дурний. Лежати це і є моя робота. А ти забирайся геть! Не заважай мені товстіти.
– Ну й товстішайте, можете хоч луснути! – огризнувся Тявко і помчав далі.
Потім йому зустрілася жаба. Вона принишкла в канаві й дивилася на Тявка великими виряченими очима.
Він понюхав жабу. Жаба нічим не пахла. Тявко торкнувся її лапою – жаба стрибнула. Тявко з гавкотом кинувся за нею – жаба знову стрибнула. Тявко вирішив, що вона хоче з ним пограти, і пострибав за жабою.
Так вони скакали аж до болота. Але тут жаба стрибнула ще раз і одразу опинилася у воді.
Вона висунула звідти свою гостру зелену мордочку і прокричала:
– Як, як вам не соромно? Я ловлю комах-шкідників, а вам би тільки грати? Як вам не соромно... Як, як?
Тявко розсердився і хотів було з'їсти жабу, але тут на нього напали комарі й почали кусати в ніс. Тявко заверещав і кинувся геть від болота.
– Ха-ха-ха... Ось як, ось як... – лунало йому вслід.
По дорозі Тявкові знову стрілася череда корів. Він підбіг до Лохмача, який втомлено брів позаду, і запитав:
– Дозвольте дізнатися, а куди ви йдете тепер?
– Тепер ми йдемо в село і несемо молоко, – неохоче пробурчав Лохмач.
"Несіть, несіть молоко, – подумав Тявко. – Будь ласка. Навіть гавкати не буду. Я люблю молоко. Мені іноді дає хазяйка."
Далі він побачив, як назустріч йому знайомий кінь везе сіно.
– Працюєте? Везете? Так! Так! – прогавкав Тявко, бачачи, що кінь все одно за ним не поженеться. – Везіть, везіть, мені подобається сіно. На ньому добре спати.
І тут Тявко відчув, що зголоднів. На бігу він упіймав муху, з'їв її, але муха виявилася несмачною.
Біля хати він зустрів качку з каченятами. Вони поверталися додому з купання. Але Тявко з ними не став розмовляти – він був голодний.
Він знову проліз під парканом і опинився у своєму дворі. Там гордовито прогулювався півень, а курки кричали на все село про те, що знесли яйця.
Кіт Димко, заплющивши очі, грівся на сонці.
– Я гарний, – промуркотів він, – спіймав двох мишей, і господиня дала мені молока.
Тявко побіг до своєї миски, але вона виявилася порожньою. Хазяйка приходила додому, нагодувала всіх і знову пішла на роботу, а про Тявка, якого не було вдома, – забула.
Він зітхнув, облизав порожню миску і розтягнувся на землі.
Отакий він Тявко!
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова