Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн





Ситцевий розбійник

Ілля Дворкін

Ситцевий розбійник

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ю.Данилов

1. Що це була за країна

Навколо був ліс. А в лісі галявина. А посередині – Лиса гора. Здоровенна купа річкового піску. А поруч зі справжнісінької кринички весело дзюрчав Світлий струмочок.

Гарна це була країна – з лісом, з горою та швидким струмочком. А називалася вона – Левова Жирафія! Напевно, тому, що якраз жодного найбеззубішого Лева і жодного найкороткошийого Жирафа у тій країні не було.

А всі інші звірі були: і Носоріг був, і Бобер, і Їжачок, і Бурундук.

Навіть жив у тій країні один маленький Бегемот, який постійно хворів на грип.

І Слоник жив. Цілком, уявіть собі, доросле Слоненя з одним великим і м'яким як лопух вухом (друге кудись поділося). Тільки на зріст той Слон був завбільшки з Ослика, але Ослик до того часу теж кудись подівся.

Ситцевий розбійник

Загалом було цілком байдуже, як називалася країна, тому що справа не в назві, а зовсім в інших речах.

Важливо, що жили в тій країні Ситцевий Розбійник, дівчинка Василька та хлопчик Миколка, на прізвисько Коник.

Чому їх так звали: Ситцевого Розбійника так звали тому, що він постійно ходив у червоних із жовтими квіточками ситцевих штанях; Василька, тому що Василина; а Коник тому, що Миколка високо і далеко стрибав і дуже любив це заняття, як справжній чемпіон.

Хлопчик Коник був братом дівчинки Васильки.

А Ситцевий Розбійник був зовсім чужий. Їм та іншим мешканцям Левиної Жирафії він був не родичем і не приятелем.

Розбійник був маленький, жилавий і кривоногий. А ще зовсім, зовсім лисий, а на лисині він мав коричневі цятки, як на індичому яйці. Обличчя його було схоже на старий шкіряний гаманець, зморщений, рот вузький і до вух.

Отаке страхіття.

Але ж сам-то він вважав себе ого-го! – Ще яким красенем. І говорив на кожному перехресті про свою чудову вроду.

А за широким поясом у нього з одного боку стирчав гострий ножик, а з другого боку стирчав величезний спеціальний розбійницький, двоствольний пістолет.

Ситцевий розбійник

Подейкували, що він поцупив у Солов'я солов'ят. Від чого у Солов'я від горя пропав його чарівний голос. І у Левиній Жирафії стало дуже нудно. Він розбудив Носорога, коли той ліг подрімати в калюжі. І в Носорога трошки зіпсувалася його гарна вдача, і він почав битися.

Він обізвав Слоника ліліпутом, а Бегемота, у якого якраз був грип і тому, звичайно, нежить, шмаркатим Бегемотиськом.

Слоник заплакав від образи, а в Бегемота підскочила температура тіла і стала плюс дуже багато градусів.

Ситцевий розбійник

Потім він витяг дівчинку Васильку, обв'язав її блакитними стрічками (коси від цього розтріпалися) і вирішив продати її в рабство з великою вигодою для себе.

Ось що він накоїв, до чого дійшов!

Усе це бачив Їжачок, і його голки від такого страшенного видовища стали дибки.

2. Як дівчинка Василька розлютила Розбійника

Дівчинка Василька лежала в кутку тераси на зовсім не м'якому матраці, уся вздовж і впоперек обв'язана стрічками, і в роті, щоб не кричала, у неї стирчало велике стигле яблуко.

Їй було страшно і дуже не хотілося в рабство.

Ситцевий розбійник

Їй було дивно, що в наш час можна продати людину, ніби вона не людина, а мішок картоплі. Вона ніколи навіть і не чула, що таке можна зробити.

«Ну, я може й не чула, але ж навіщо він тоді мене викрав і зв'язав? – думала дівчинка. – Який жах, треба щось обов'язково придумати та втекти. А потім прогнати цього Ситцевого лиходія з нашої доброї Левиної Жирафії, не треба нам тут таких! Це Коник усе вигадав».

Так подумала дівчинка Василька, аж тут прочинилися з гучним гуркотом і скрипучим скрипом двері комори і увійшов Розбійник.

– Ха-ха-ха! – промовив він голосом Коника. – Попалася, пташко! Стій! Не втечеш!

І аж затанцював від радості, огидно при цьому кривляючись.

Дівчинка Василька від хвилювання швидко з'їла яблуко і сказала:

– Ти дуже, дуже погана людина, Ситцевий Розбійнику, ти просто якийсь дурень! І які дурнуваті та смішні твої штани!

– Я – дурень? – обурився Ситцевий Розбійник, але швидко опанував себе. – Та як ти смієш… та як ти смієш говорити такі слова про мої чудові штани! – закричав Розбійник своїм ситцевим голосом. – Просто… просто не маю слів від обурення! – продовжував він. – Я обов'язково продам тебе в рабство, отримаю купу грошей і куплю собі… куплю велосипед!

– І тобі не соромно? – сумно спитала дівчинка Василька і, побачивши, що йому ані крапельки не соромно, вирішила й далі дражнити його та злити. – Яке жахливе, дурне вбрання у тебе! Ха-ха-ха! Мені хочеться сміятися і навіть реготати.

Ситцевий Розбійник позеленів від люті та засунув до рота дівчинки Васильки лимон.

А лимон – це вам не яблуко. Його не з'їсти так швидко і легко, таку кислятину.

Тут Ситцевий Розбійник заплескав у долоні, гадаючи, що він переміг.

Але він рано втішився. Він не знав, що брат Миколка на прізвисько Коник уже дізнався про його підступні плани і задумав помсту!

3. Як Миколка про все дізнався

Як ви вже знаєте, Їжачок краще від усіх бачив, як Ситцевий Розбійник тягнув дівчинку Васильку. Коли голки в Їжачка припинили стояти дибки, він, звичайно ж, розповів про все своєму другові Бобру.

Ситцевий розбійник

Бобер – Бурундуку.

Бурундук – Бегемотику.

Від такої новини Бегемот дуже засмутився, і температура у нього підскочила ще вище. Він заплакав, але все ж таки знайшов у собі сили крикнути:

– Біжіть до Слоника!

І знепритомнів.

Ситцевий розбійник

Слоник, вислухавши всіх по черзі, задумливо почухався хоботом і сказав:

– Я знаю, що робити. Я придумав. Треба йти до Носорога!

– Ура! – закричали всі своєю звіриною мовою і побігли до Носорога.

Носоріг був наймудріший і ще він був злий на Ситцевого Розбійника – а чого той не дав йому поспати в калюжі?

Носоріг сказав:

– Це, звичайно, правильно, що ви до мене прийшли, до кого ж іще йти, як не до мене, але справа в тому, що хлопчик Миколка, хоч він і Коник, але все ж таки не справжній коник, а людина і, звичайно, нашої звіриної мови не знає. Отак. Що ж нам робити?

І він замислився, а звірі сиділи тихо-тихо, щоб не заважати йому думати.

Ситцевий розбійник

А треба сказати, що звірі можуть говорити тільки своєю звіриною мовою. Щоправда, вони розуміють, коли люди з ними розмовляють, але самі не вміють говорити. Тільки-но щось захочуть сказати, як у них виходить то гарчання, то мукання, а то й зовсім свист або цвірінькання.

Ось чому й сидів Носоріг на пеньку, ламав собі голову – думав.

А всі звірі дивилися на нього з великою надією.

Раптом Носоріг ляснув себе по коліну і всміхнувся.

І звірі теж усміхнулися.

– Придумав! – сказав Носоріг. – Тягніть скоріше мотузку, кошик і батіг.

Звірі трохи здивувалися, але все притягли. І потім усі гуртом пішли до хлопчика Миколки.

Тільки Носоріг йшов позаду і таємниче шепотівся про щось із Бобром та Слоником.

Ситцевий розбійник

Хлопчик Миколка захвилювався, побачивши такий натовп звірів, і закричав:

– Що трапилося? Говоріть швидше, моє серце передчуває лихо!

Тоді на галявину вийшов Бобер із кошиком і почав ходити легкою ходою, притримуючи уявну спідничку. Він рвав квіти та гриби і складав їх у кошик.

А Носоріг узяв мотузку і став підкрадатися до нього. По дорозі він удавав, що точить гострий ножик. Потім він кинувся на Бобра, зв'язав його та закинув собі на плечі.

Ситцевий розбійник

Після цього Носоріг підійшов до Слоника, віддав йому Бобра і простягнув лапу. Слоник витяг ніби гаманець, поклав його на носорожу лапу, а сам схопив батіг і замахнувся на Бобра.

– Я зрозумів, зрозумів! – закричав хлопчик Миколка. – Який жах! Яке нещастя! Ситцевий Розбійник схопив нашу Васильку і хоче її продати. Може, навіть у рабство! Що ж робити?! Що?!

Звірі сумно захитали головами, і в багатьох на очах виступили сльози. А у Бобра так і покотилися, наче кришталевий горох.

Але сміливий Миколка сказав:

– Невже ми дозволимо таке лиходійство?! Невже ми всі не впораємося з одним Ситцевим Розбійником?!

Звірі зіщулилися, а Носоріг вистрілив з уявного пістолета і схопився за око, – мовляв, страшно!

– Нічого, нічого! – відповів Миколка. – Я знаю що робити! Ми проженемо Розбійника з Левиної Жирафії. Ми проженемо цього лиходія без штанів, в самих трусах, щоб іншим не унадно було.

Почувши про таку справу, звірі заревіли від захоплення і гуртом пішли за розумним і безстрашним Миколкою.

4. Що придумав Миколка

Миколка змайстрував собі довгі ходулі, надів довгі, широченні татові штани від піжами, приклеїв до обличчя чорну бороду та величезні руді вуса. Він піднявся на ходулі і став справжнім велетнем, яких навіть і не буває.

Покрокував Миколка сильними ногами на високих ходулях прямо до Лисої гори, заліз на неї та й став на самісінькій маківці біля кринички.

Ситцевий розбійник

І одразу вся країна Левова Жирафія дізналася, що з'явився справжній страшний велетень, про яких усі думали, що їх не буває.

І Ситцевий Розбійник, звичайно, теж дізнався, навіть раніше від інших.

– Ха-ха-ха, – сказав сам собі Розбійник, – я подружуся з цим велетнем, і тоді вся Левова Жирафія буде нашою, а небезпечного, дуже сміливого Миколку ми проженемо геть, або навіть краще – хай велетень його з'їсть на свій велетенський сніданок!

Ситцевий розбійник

Звірі влаштували удавану паніку, забігали, завили, загарчали, ніби їм дуже-дуже страшно.

Ситцевий розбійник

«Бач, як вони бояться, – подумав Розбійник і теж дуже злякався. – А раптом цей страшний справжній велетень не захоче зі мною дружити? – подумав він, – А навпаки, відірве мою єдину лису голову, яка мені дорога як головна моя прикраса? Ах, ах! Це мені зовсім не подобається! Треба якнайшвидше задобрити цього велетня. Я подарую йому дівчинку Васильку, от що! І навіть свій чудовий пістолет, нехай тільки він зі мною потоваришує!»

Ситцевий розбійник

Ситцевому Розбійнику ця думка дуже сподобалася.

Він забіг у будинок і крикнув Васильці:

– Ага, дострибалася, додражнилася! Тепер будеш знати, як сміятися з мого гарного вбрання. От я зараз подарую тебе страшному велетню з жахливими рудими вусами.

І він радісно потер руки.

А дівчинка Василька виплюнула лимон і вперто сказала:

– Ти дуже погана людина, Ситцевий Розбійнику. І не тільки твій костюм зовсім дурний і смішний, а й сам ти дуже злий і негарний. Потвора! І взагалі, мені вже набридло тут просто так лежати, так нецікаво.

Ситцевий розбійник

Ситцевий Розбійник аж захитався від таких слів. Розхвилювавшись, він схопив себе за ніс і забурмотів:

– Ну, дівчинко Василько, ну, дівчинко Василько! Тепер пропала твоя голова! Негайно ж скажи, що твої слова неправда, а я – найпрекрасніший розбійник у світі! Тільки так ти можеш врятуватися. Скажеш – відпущу на волю, – збрехав він, – не скажеш – негайно ж віднесу до велетня!!!

Ситцевий розбійник

Але дівчинка Василька була дуже правдивою дівчинкою, вона сумно заплющила свої зелені очі, прощаючись з білим світом, і відповіла:

– Потвора, потвора, потвора! Злий, негарний і дурний. Ось тобі!

І вона висунула рожевий, гострий язичок і показала його Розбійнику.

Тут він схопив її в оберемок і побіг на Лису гору, що аж його криві ноги замиготіли, наче велосипедні спиці.

– Ось тобі, справжній, страшний велетню, мій спеціальний розбійницький пістолет і ось тобі вперте дівчисько Василька, якому набридло лежати на терасі. З'їж її, будь ласка, скоріше, якщо ти людожер, і давай з тобою дружити, ніби ми старі друзі та приятелі.

Але хлопчик Миколка загарчав грубим голосом, як справжній велетень, і зробив таке жахливе обличчя, що аж у самого по спині побігли мурахи, а Ситцевий Розбійник мало не зомлів від страху.

– Ану, віддавай мені і твій гострий ножик, і ще твої ситцеві штани – червоні у жовті квіточки! – закричав Миколка-велетень.

– Але… але ж це… це ж справжній грабіж! – пробелькотів Розбійник.

– А ти як думав! – відповів Миколка і підкрутив руді вуса.

Ситцевий розбійник

– Але як же я з'явлюся у суспільстві без моїх чудових штанів, у самих трусах?! Адже я помру від сорому за свій негарний вигляд! У мене ж це… ноги... е-е… криві, – благав Розбійник.

– А ти лізь у струмочок і сиди там. Ніхто не побачить, які в тебе ноги, – порадив Миколка-велетень.

Розбійник важко закректав, шморгнув носом від сильного жалю до самого себе і поліз у струмочок.

Ситцевий розбійник

Тут прибігли звірі та й ну реготати!

А Миколка спритно зіскочив, як коник, з ходуль, зняв татові піжамні штани та й пожбурив злодійський пістолет з гори в ліс. Він розв'язав свою сестру Васильку, нарізав гострим ножиком із розбійникових штанів багато червоних у жовті квіточки краваток і всі їх роздав звірям.

А колишній Ситцевий Розбійник, побачивши ці Миколчині дії, заплакав від злості такими великими сльозами, що вода в струмку почала підніматися і дійшла йому до підборіддя, хоч він і стояв навшпиньки.

Миколка злякався, що Розбійник потоне у своїх солоних сльозах, зглянувся з нього і теж дав йому одну краватку, останню. Тому що хлопчик Миколка був доброю людиною.

Розбійник одразу припинив ридати. Він подумав, що краще мати лише хоч краватку, ніж нічого не мати, і пов'язав її на шию.

Вода у струмочку пішла на спад.

– Ось що, – сказав Миколка, – ти тут сиди поки що в струмочку та виправляйся. А коли виправишся, я, можливо, подарую тобі нові нормальні штани – сірі у білу клітинку.

І хлопчик Миколка обійняв дівчинку Васильку, свою сміливу сестру, і вони пішли разом зі звірами додому їсти пироги з чорницею і розповідати один одному і бабусі, як вони перемогли небезпечного Розбійника, бо справа їхня була справедливою.

А Василька сказала Миколці:

– Шкода, що ти всю Лису гору розвалив ходулями. Доведеться знову носити пісок з пляжу. Відра два доведеться принести.

– Нічого, – відповів Миколка, – я допоможу тобі. І пошити нові штани Розбійнику теж допоможу. З моєї носової хустки. Зате у нашій Левиній Жирафії тепер спокійно.

– А раптом мама чи тато подарують нам лева чи жирафу, – запитала Василька, – як тоді називатиметься наша країна?

– Нічого страшного, – махнув рукою Миколка, – назвемо її Леопардовою Дикобразією – та й усе.

Ситцевий розбійник

Автор: Дворкін І.; ілюстратор: Данилов Ю.




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082254291250, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова