|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Син вогню та син ночі
Удмуртська народна казка
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – С. Аристакесова
Було це в давні часи. Жили два брата. В одного волосся було схоже на полум'я багаття, і звали його Син Вогню. У другого волосся було як крило чорної качки, тому його звали Сином Ночі.
Батько братів був ковалем. Одного разу батько сказав їм:
– Сини мої, я вже старий, а ви виросли. Настав час обирати вам свій шлях у житті.
– Ми вже обрали, батьку, – відповіли брати в один голос, – будемо, як ти, ковалями.
Сказали однакові слова, а про себе подумали по-різному. Син Вогню подумав: "Немає в світі кращого ремесла за ковальське! Стукіт ковальських молотів мені миліший за дзвін срібних дзвіночків".
Син Ночі подумав: "Якогось ремесла, дійсно, треба знати, а ковальська справа не гірше від інших прогодує. Тож, нехай, стану ковалем".
Послухав батько синів і каже:
– Ходіть, синки, до дальньої річки, до високих гір. Там стоїть кузня мого старшого брата – найсправнішого коваля в світі. Він вас навчить ремеслу краще, ніж я.
Вирушили брати в дальню дорогу.
Прийшли та й бачать: стоять високі гори, одна димом димиться та іскрами бризкає, а в ній – залізні ковані двері з великим кільцем.
Постукали брати в двері – ніхто не відгукується, потягли за кільце – двері не відчиняються. Стали вони колотити у чотири кулаки.
Розчахнулися двері і постав перед братами старий дід, могутній, як столітній дуб:
– Ви хто такі і навіщо прийшли?
– Ми сини твого молодшого брата. Прийшли до тебе ковальської справі навчатися, – відповідають брати.
– Гаразд, навчатиму вас три роки, три місяці й три дні. Але знайте: якщо ковальська справа вам до серця – станете майстрами, а якщо ні – користі не буде.
Проминуло три роки, три місяці й три дні. Вивів дядько братів у чисте поле, свиснув так, що трава полягла. Явилися перед ним двоє коней.
– Тепер подивимося, чого ви навчилися, – сказав старий. – Якщо підкуєте цих коней на скаку – вважайте себе ковалями.
Знову свиснув старий. Коні зірвалися з місця й поскакали. Брати – навздогін.
Як не намагався Син Ночі – не дався йому кінь. Махнув він рукою, злобно подивився убік гори, що дихала вогнем, і, не попрощавшись з дядьком, пішов додому.
А Син Вогню підвів до старого коня, підкованого на всі чотири ноги. Подивився коваль на роботу свого учня і простягнув йому свій молот.
– Тепер є кому замінити мене біля горна. Віддаю тобі свою кузню, будь у ній господарем.
– Дякую тобі, але я хочу працювати у кузні мого батька, – відповів Син Вогню та низько вклонився.
Попрощався він з дядьком, закинув на плече молот та й пішов додому.
Прийшов додому, аж тут горе: поки вони з братом навчалися, помер їхній батько.
Бачить Син Вогню, що у батьковій кузні працює брат.
– Я прийшов сюди перший, тому кузня тепер моя! – сказав Син Ночі.
Син Вогню не став сперечатися, повернувся до дядька і почав працювати в його кузні.
Одного разу трапилося велике лихо на землі: настав день, а сонце не зійшло. Не зійшло воно й ні на другий день, ні на третій...
Зібралися люди на велику нараду.
– Постаріло наше сонце, охолонуло, – говорили люди. – Немає у нього сил, щоб піднятися в небо, немає вогню, щоб зігріти землю. Що робити будемо?
Сказали мудрі старі:
– Треба скувати нове сонце, таке, щоб ніколи не гасло. Зробити це під силу лише такому ковалю, який віддає роботі увесь жар свого серця.
Вийшов наперед Син Ночі. Сказав гордо:
– Я зроблю нове сонце! Немає коваля, рівного мені!
Син Ночі скував з металу велику світлу кулю. От тільки біда: була та куля холодною – не сонце, а місяць засвітився в небі.
Люди дивилися на нього, хитали головами, кажучи:
– Світить, а не проганяє нічну пітьму, гарний, а не гріє.
І знову зібралися вони на велику нараду, довго думали, як бути, але не могли нічого придумати... Тоді Син Вогню, не сказавши ні слова, пішов з наради.
Він замкнувся у своїй кузні. Багато днів і ночей підряд бачили люди, як летять у чорне небо іскри, чули, як гуде вогонь у горні, як б'є по ковадлу важкий молот. Лише того не чули люди, як стукає-б'ється любов'ю до людей серце майстра.
Нарешті Син Вогню виніс із кузні золоту сяючу кулю, піднявся з нею на високу гору та й підкинув у небо.
Покотилася велика куля по небу – і всю землю залила теплом та світлом.
Прокинулися люди й закричали з великою радістю:
– Сонце! До нас повернулося сонце!
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова