Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн





Сусамбіль

Узбецька народна казка

Іван Нехода

Сусамбіль

Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Ширяєв

1

Ну, Добре. Слухайте. Почну...
В якогось бая в давнину
Жили-були осел і віл.
Віл працював з останніх сил,
Вдень ниву орючи таку,
Що інший віл у кишлаку
В три дні б того зробить не зміг.
Віл працював, аж падав з ніг.
Коли ж по тім в ярмі важкому
Із поля повертавсь додому,
Йому давали, мов на сміх,
Лиш стебел кукурудзяних сухих,
І все. Жував їх віл вночі,
Скупого бая кленучи...
Осел же з ласки хазяїв
Не працював, а смачно їв.
Мав клеверу він оберем
Такий, шо вдвох не заберем,
Замість зерна жував кишмиш
Такий, що бачиш, коли й спиш
Замість води – жбан молока...
За віщо честь йому така?
Чому вола не любить бай?..
І так – щодня. Терпи і край...
От раз із поля віл прийшов,
Зморився – шия вся отерпла, –
Дали ослові клевер знов,
Волові – з кукурудзи стебла.
Не стерпів віл у вечір той,
Сказав ослові: – Ішакбой!
Всю душу стеблами згірчив...
Дай трохи з'їм твоїх харчів! –
Ослові стало жаль вола.
– Бери... – Віл з'їв усе дотла!
Вночі, як віл їв харч осла,
Нечиста бая принесла.
Скипів, розгнівавсь бай умить:
– Так ти – хазяїна дурить?
Тобі – кишмиш і клевер теж,
А ти – волові віддаєш?
Жирок завівсь? Більш не дамо!
Сьогодні ж підеш у ярмо! –
Впрягли осла – і в поле, в пекло...
Весь день орав, а коли смеркло,
Коли осел вже падав з ніг, –
Пригнали з поля, бай розпріг
І дав йому, немов на сміх,
Лиш стебел кукурудзяних сухих.
Сніп стебел та води. І все.
Волові ж – ласощі несе:
Дав клеверу він оберем
Такий, що вдвох не заберем,
Замість зерна – смачний кишмиш
Такий, що бачиш, коли й спиш!
Замість води – жбан молока...
За віщо честь волу така?
Їсть віл і п'є, часу не гає,
Наївшись – ліг і ремиґає...
В осла сльоза сповзає тепла.
Не лізуть з кукурудзи стебла!
Не звик він до таких харчів...
Всю ніч стояв – не пив, не їв.
А ранком – знов ори поля:
– Гей, цоб-цабе... – А віл – гуля.
Не звик осел в ярмі ходить,
Шмагали бідного щомить.
І так – щодня. Орав до смерку,
З утоми мало не осліп
І мав за це води цеберку
І стебел з кукурудзи сніп.
Працюй весь день, терпи биття...
Вночі, прив'язаний, голодний,
Він думав: «Що це за життя?
У бая жити більш не згодний!
За віщо мучить він мене?»
Та свій налигач як рвоне! –
Мотузка тріснула в ту пору –
Й осел щодуху вибіг з двору.
Пробіг кишлак, минув арик...
Куди? Однаково. Утік!

2

Іде по шляху – втік од бая!
Назустріч – півень шкандибає.
Вклонився півень ішаку:
– Кукуріку! Кукуріку! Куди ідеш?
– У Сусамбіль.
– А що це? Скільки йти відціль?
– Земля така. Йти рік туди,
Там вдосталь їжі і води,
Нема там бая, воля всім...
– Візьми й мене туди.
– Ходім!
– У Сусамбіль?
– У Сусамбіль!
– У тебе біль? І в мене біль –
На бая й жінку бая злу... –
І півень розповів ослу:
– Хороша в нас була сім'я –
Десятків з п'ять курей і я...
Всі кури (свідками воли!)
Щодня по крашанці несли,
Щодня півсотні крашанок
Для бая та його жінок!
А дяка нам була одна:
Ні разу проса чи зерна
І жмені не посипав бай.
Живи, як хоч, харчуйсь, як знай!
Ходили по чужих дворах,
Греблися вдень на смітниках...
От раз, одбившись од курей,
Побачив я: біля дверей
Перебирала жінка січку.
Помітив я – мені це в звичку –
Зернина впала в зелень трав...
Ну, я підскочив і склював.
«А киш, – гукнула жінка, – киш!»
Я кинувся тікать в спориш,
А жінка – грудку навздогін...
І досі шрам біля колін.
Як біг – упав я на дорогу...
За що мені підбили ногу?
Не годував ні разу бай,
Живи – як хоч, харчуйсь – як знай!
Та ще й побої... Зняв я крик:
«Не хочу! Утечу!.. І втік... –
Стоїть осел, пісок довбає:
– Від бая втік? І я від бая... –
І розповів йому, як є,
Біду свою, життя своє.

Сусамбіль

3

От далі йдуть уже удвох.
У того «ох», і в цього «ох»,
У того біль, і в цього біль.
– У Сусамбіль!
– У Сусамбіль!
Ідуть вони вже кілька днів,
Пройшли багато кишлаків,
Степів багато перейшли...
Коли це раптом – тінь бджоли
В осла над вухом пропливла, –
Хотіла укусить бджола.
– Кусай, – сказав осел, – що з того?
Однак не висмокчеш нічого!
Був жир, тепер немає – схуд...
Жалить мене – даремний труд!
Чого летиш, дзижчиш крильми?
Голодна, мабуть, як і ми,
Зазнала, мабуть, теж біди...
Як хочеш їсти – з нами йди!
– А ви куди?
– У Сусамбіль
– А що це? Скільки йти відціль?
Земля така. Йти рік туди,
Там вдосталь паші і води,
Нема там бая, воля всім...
А візьмете мене?
– Ходім!
Я не одна. Зо мною друзі... –
І от уже на виднокрузі
Почувсь, мов шум прибою, гуд
З'явились бджоли звідусюд, –
Летять, гудуть, куди? Відкіль?
– У Сусамбіль!
– У Сусамбіль! – і полетіли косяком
За півнем та за ішаком.

4

Ідуть, летять через піски...
А їм назустріч – пацюки.
Туп-туп – їх двоє в ніч сліпу...
Вони жили у цім степу.
Худі вони були й голодні,
Вони не їли ще сьогодні,
Рішили стати край дороги
Просить в прохожих допомоги.
Аж бачать – шляхом-большаком
Крокують півень з ішаком,
А вслід за ними – хмари бджіл
Гудуть, закривши виднокіл.
Спинились пацюки умить,
Щоб милостині попросить.
– Еге, – сказав осел, – диви!
Видать, сьорбнули горя й ви...
Як їжу хочете добуть –
Ходімо разом з нами в путь!
– А ви куди?
– У Сусамбіль.
– А що це? Скільки йти відціль?
– Земля така. Йти рік туди,
Там вдосталь паші і води,
Нема там бая, воля всім... –
Й сказали пацюки:
– Ходім!
Набридло їсти нам кукіль.
– У Сусамбіль?
– У Сусамбіль!

5

Отак ідуть вони гуртом,
Враз чують півень з ішаком –
Щось мчить-біжить, збиває пил...
Спинились – підбігає віл.
Вклонивсь великим і маленьким
Та й каже:
– Ассалям алейкум!
Куди йдете?
– У Сусамбіль.
– А що це? Скільки йти відціль?
– Земля така. Йти рік туди,
Там вдосталь паші і води,
Нема там бая, воля всім...
– І я піду туди.
– Ходім!
– Теж втік? – спитав осел вола.
– Утік. Несила вже була.
Я – віл, але не дикий бик!
З тих пір, як ти від бая втік,
Надумав бай (чи він сказивсь?),
Щоб я йому з биками бивсь,
Щоб я биків боров! А бай –
Лиш знай – прибутки загрібай!
Щоденно бійка йшла кривава.
Лунала скрізь про мене слава:
З далеких міст і кишлаків
Приводили на бій биків.
Я з ними бивсь в степу, між трав.
Я всіх биків перемагав!
Я бивсь... Робота нелегка!
А раз – не переміг бика.
Забрала бая лють сліпа,
Прип'яв мене він до стовпа
Й давай періщити бичем...
– За те, – кричав, – тебе січем,
Щоб ти сильнішим був, ніж бик... –
Всю шкуру на мені посік.
За що? Сльозами я заливсь...
Для нього я з биками бивсь,
Для нього в бійку йшов криваву
І гроші добував, і славу...
Не буду більш! І загалом –
Я – віл. І хочу буть волом!
Осел од злого бая втік –
І я втечу. І втік. Навік!
– І добре. Хай наш гурт росте!
Сказав осел йому на те. –
Прибудемо у Сусамбіль –
Забудем горе, згоїм біль,
Там не ходитимем в ярмі,
Без бая житимем – самі!
Смачну там їстимем траву,
Пить будем воду річкову...
Багато там річок, трави,
Як хочеш – так собі й живи!
– Вперед! – почулось звідусіль,
У Сусамбіль! У Сусамбіль!

Сусамбіль

6

Ідуть вони через степи,
Навкруг – пісок, де не ступи,
Близька дорога чи далека –
Ніхто не знає. Степ та спека...
Йшли дуже довго, може, й рік,
Багато гір пройшли і рік,
Нарешті – ось вона, їх ціль:
Вони прийшли у Сусамбіль!
Чудесна то була земля:
Поля виднілися здаля.
Рясне безмежжя трав густих,
Озера голубі між них
Під небесами синіми...
Кругом – городи з динями;
Куди не глянь, де не піди –
І виноградники, й сади.
Різноманітні фрукти
Висять, лежать в траві...
(Шкода, що маєш рук ти,
Читачу, тільки дві,
Бо як таке присниться,
Куди б ти все те брав?)
Он там – ячмінь, пшениця,
Тут – клевер, море трав!
Все є в краю тім дикому,
Та тільки їсти нікому.
Чи бачив хто таке колись?
Наїлись друзі, напились...
Шукали край цей недарма:
Живи без бая і ярма!

7

Багатий край той – Сусамбіль:
Сади, луги, привілля піль...
А в далечінь закинеш зір –
Дрімучі гори, пасма гір,
На горах – снігові шапки...
У горах тих жили вовки.
Зібрались раз вовки в намет
До вовка-шаха на бенкет.
Гуляли там, пили бузу,
 І раптом бачать: унизу –
Осел і віл бредуть здаля...
– Дивіться, он шашлик гуля!
Шашлик з осла,
Шашлик з вола... –
В вовків аж слинка потекла.
– Гей! – крикнув вовчий падишах. –
Чому шашлик гуля в полях? –
А потім головою – кив! –
Хай десятеро йде вовків!
Щоб миттю був нам до стола
Шашлик з осла,
Шашлик з вола!
– Навіщо бігти всім гуртом?
Я сам піду! – вильнув хвостом
Якийсь, уже п'яненький, вовк. –
Я сам їх прижену! – І змовк.
А другий: – Він не прижене!
Я прижену! Пошліть мене! –
Знялась між ними сварка – жах!
– Батіг! – розгнівавсь падишах.
Схопив батіг та – цьвох! Та – цьвох!
– Раз так, – сказав, – ідіть удвох!
А ви, – гостей він заклика, –
Вистругуйте для шашлика
Шашличних більше паличок,
Кришіть цибулю й часничок... –
Чекати падишах не звик.
– Скоріш, – гукнув, – женіть шашлик!

8

Біжать, захекавшись, вовки,
Повисували язики,
В очах – огонь, пил слідом, пил...
– Що будем діять? – каже віл. –
Злякаємось і втечемо
Чи дружно відсіч їм дамо?
– Я їх злякаю! – мовив півень. –
Злечу на дерево в садку,
Усядуся із листям врівень
І закричу: – Кукуріку!
– Ми – в землю, ми не вояки! –
Пищали з ляку пацюки.
Осел сказав: – А я, брати,
Стояти буду і ревти.
Зачеплять – укушу зубами,
Зачеплять – битиму ногами!..
– А ми, – злетілись бджоли вмить, –
Жалити будемо, жалить! –
Ну, решту я зроблю вже сам, –
Промовив віл.
– Смерть, смерть вовкам!
Нікуди ми не втечемо,
Належну відсіч їм дамо! –
Зібрались під розлогий тут...
Біжать вовки, вже тут як тут.
У них домовленість була:
– Ти – ріж осла, а я – вола... –
Віл розігнався та як дасть! –
Забув той вовк свою і масть,
Забувся, що він пив, що їв,
Перевернувшись сім разів!
Завив, як цуцик уночі,
На поміч друга зовучи...
Поглянув друг – лихі діла,
Покинув другий вовк осла –
Та до вола...
Віл знову – товк! –
Летів, як тріска, й другий вовк,
Забувши теж, що пив, що їв,
Перекрутившись сім разів...
Рогами кидав віл – ого! –
Того й цього,
Того й цього...
Осел ревів, мов сам не свій,
Немов скеровуючи бій,
А півень в мить страшну таку
Весь час кричав: – Кукуріку!.. –
Пищали з ляку пацюки:
– Ми – в землю, ми – не вояки! –
Копнуть під тут –
Каміння тут,
Туди копнеш –
Каміння теж...
Всю землю зрили пацюки,
Поки зарилися таки.
А бджоли – жалять. Жала в них –
Мов гострі леза пік стальних:
Накинулись з усіх боків...
Розпухло тіло у вовків,
Покрились пухирями писки...
Завили: – Смерть вже наша близько.
Боки облуплені, в крові...
Тікаймо, брат, поки живі! –
Гайнули, аж земля гула...
А півень все кричить в садку:
– Це вам шашлик з осла, з вола,
Ще й з перчиком... Ку-ку-рі-ку!!!

Сусамбіль

9

Сидить в наметі падишах.
Все позираючи на шлях,
Наготувавши паличок,
Чекаючи на шашличок...
Аж дивиться – біжать вовки,
Облуплені у них боки,
Розпухлі морди, жах в очах...
– Що сталось? – гаркнув падишах. –
Хто вам пообдирав боки?
Де шашлики? Де шашлики?
– Ой падишах, ой, били... Ой!
Будь проклятий шашлик отой...
То не шашлик прийшов до нас,
А це прийшов наш смертний час!
І розказали, як було:
– Це небо нам послало зло!
У них є смерті посланець,
Залізний держить він дубець,
Махне дубцем – од страху лиш
Сім раз перекидки летиш! –
Промовив перший вовк і змовк.
– Біда! – жалівся другий вовк.
Є ще страшніші в них бійці:
Отруйні піки у руці.
Кольне він пікою – з тих пір
Все тіло дметься, мов пухир...
– Є і могильники – їх два, –
Знов перший вовк перебива, –
Ми ще живі були, а нам
Вже ями рили тут і там...
– Є і такий – корону носить! –
Що над померлими голосить...
Ми ще живі, а він в садку
Уже співав: – Ку-ку-рі-ку!
– Хай далі падишах дослуха:
Найзліший той, що довгі вуха!
Ревів він лютий, мов зима,
Командуючи усіма.
Якби добрався він до нас –
Давно б в очах нам світ погас...
Ой падишах, ой, били... Ой!
Вони шашлик з нас зроблять той!
Їх там багато – ціла рать!.. –
Заскиглили вовки: – Тікать!
Тікаймо! – пискнув падишах...
І кинулись бігцем на шлях,
Хвостами тільки – мель та мель –
Втекли за тридев'ять земель!
Покидали – біда така –
І палички до шашлика,
Й цибулю в тмині, і часник...
Втекли вовки. І слід їх зник.
А півень, бджоли, віл, ішак
Живуть і досі – та ще й як!
Лиш пристидили пацюків,
Які злякалися вовків...
Привільно жити в тих місцях!
Недавно був я в них в гостях.
Дали мені казок чували,
А вам – привіт передавали!
Казали, щоб росли великими,
Щоб не боялись вовка з іклами!
Щоб через ріки та канали
До них у гості приїжджали!
Та тільки – щоб спитали мам.
Щоб надіслали телеграму
(І підпис був щоб, і печать!) –
Тоді вас вийдуть зустрічать.
Посадять вас в автомобіль
І повезуть у Сусамбіль!

Сусамбіль

Автор: Нехода І.; ілюстратор: Ширяєв В.





У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова