Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт


Степова Казка

Григір Тютюнник

Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Яким Левич

Сторінки:   1    2    3    4   

Як свисне бабак

Ранньої весни, коли в степу на сході сонця по всіх ярах та виярочках вилежуються сонні тумани, а трави ще тільки сходять на пагорбах зеленими табунцями, біля самісінького Куреня ворухнулася раптом суха бур'янина, похиталася-похиталася з боку в бік і впала. А на тому місці, де вона стояла, зробилася нора. У норі хтось важко посапував і сердито бурмотів. А трохи перегодом з-під землі виткнувся в туман гострий писок, за ним – сердитющі настовбурчені вуса, а за вусами і вся голова якогось підземельника – припорошена пилом, без очей і з маленькими ямочками в щетині замість вух.

– Пфу! – сказав підземельник, кинувши хмаркою пилу. Потім понюхав туман і прислухався.

Біля Куреня, в бур'янах, і далі в степу було тихо, а туман – теплий. Аж тоді підземельник повільно підняв угору дві рогові заслінки побіля вух-ямочок, і з-під них вигулькнуло на світ двоє очей. Вони були маленькі й колючі.

Степова Казка

– Пфу! Як червоно...

Підземельник недобачав, тому сонця не любив.

«Гм, де ж це я опинився?» – подумав підземельник сердито, бо йому дуже хотілося їсти, і вибрався з нори весь.

Він був кволий після зимового сну, тому ледве переставляв ноги – передні, з гострими роговими пальцями, ще нічого, міцненькі, а задні ледве волочилися, і слідом за ними ледве волочився геть охлялий хвіст.

Наткнувшись на Курінь, підземельник злякано присів, а що Курінь мовчав і не ворушився, то він осмілів, покуштував язиком вологий від туману мох і став швидко його лизати. Ах, як прохолодно стало йому в грудях, скільки сили прибуло одразу! І підземельник повеселішав.

– Ту-ру-ру, ту-ру-ру, – замугикав він і рушив обдивлятися та обнюхувати Курінь з усіх боків.

Курінь пах землею і мохом і видавався підземельникові горою, що зникала десь високо в тумані. А бур'яни навколо – як ліс, і пахощі їхні були гіркі та прохолодні.

«Добре було б отуто вирити колодязь, – подумав підземельник. – З цієї гори в нього набігало б у дощі повно води. А на рівному вирий – води набирається при самому дні. Полізеш, лизнеш капельку і вибирайся, дерися знову вгору. Та ще задки... Спробуй!»

І тут він опинився навпроти Куреневих дверей. З них сивими клубками викочувався туман і дихала вогкість. Підземельник наїжачився і гукнув дуже войовничо:

– Турр, турр!

У Курені, однак, ніщо й не шелеснуло, тільки луна розкотилась по темних кутках.

«Гм, виходить, я прокинувся перший, – подумав підземельник. – А може, ще й Бабак не свистів, ще й не весна, а тільки відлига?»

І вже геть осмілів (раз він перший, то кого ж йому боятися!) і попхався в Курінь. Проте не зробив і двох кроків, як з-під ніг йому закричали погрозливо:

– Ану не наступаться! – І луна в Курені теж погрозливо проказала:

«Ану не наступа...»

Підземельник присів на лапах, зачаїв подих. І тут йому стало лоскотно – в ноги, в боки, в живіт, навіть на кінчикові носа лоскотнуло. Підземельник оглянув себе і побачив, що по ногах йому один за одним, як пожежники по драбині, деруться якісь носаті бігунці. Вони підсаджували один одного носами, підпихали тоненькими ніжками і всі, як один, войовничо ворушили вусиками.

– Ти хто такий?! – почув підземельник і побачив на кінчикові свого носа такого ж бігунця, як і інші, тільки трохи товщого. Він також ворушив вусами і дивився в очі підземельникові дуже суворо.

– А ви хто? – сердито буркнув підземельник. – І чого лоскочетесь?

– Ми Мурахи, – поважно одказав той, що сидів на носі. – А я Мурашиний ватаг і питаю в тебе, чого ти наступаєш, ногою на вхід до нашого мурашника? хто такий будеш? і чого тобі в нас треба? Тільки відповідай швидко, бо нам ніколи.

– Я Кріт, – сказав підземельник лагідніше, бо од лоскоту йому стало приємно, навіть смішно трохи, – і шукаю, в кого спитати, чи свистів уже Бабак? Наступив же я на вхід до вашого мурашника, як ви кажете, не навмисне, а тому, що недобачаю. А якщо ви – ватаг, то скажіть своїм, хай не лоскочуться. Іще, прошу, скажіть, скільки вас тут є, бо я, правду кажучи, ніколи ще не бачив такого великого гурту. А як можна, то ще й таке спитаю: куди се ви поспішаєте?

Вислухавши це, ватаг щось гукнув до Мурах, щось показав їм вусами, і вони хутко побігли з Крота на землю. Тоді промовив:

– Бабак свиснув уже хтозна й відколи, ще вчора в полудень; поспішаємо ми завжди, бо в нас повно роботи під землею і на землі: гнізда будувати, землю викочувати нагору, пшеничину тягти аж з-під Куреня сюди, в Курінь... А всіх нас дев'ять тисяч двісті. Але поки я казав вам, що нас дев'ять тисяч двісті, нас набралося вже дев'ять тисяч триста, а поки я кажу вам, що нас дев'ять тисяч триста, то нас набралося вже дев'ять тисяч чотириста, бо ми ще тільки прокидаємося від зимового сну...

Степова Казка

– Так, так, я сам тільки що прокинувся, – зітхнув Кріт, бо знову відчув, що йому хочеться їсти, але розсердитися не посмів: адже внизу, біля його ніг, стояла ціла ватага Мурах, до того ж їхній ватажок був такий люб'язний... – Я хотів би подивитися, чи не можна й мені десь тут вирити нору, бо я, розумієте, не терплю світла. А там, у степу, де не вийду з-під землі, – скрізь сонце. Іще бачу я: земля тут сира, м'яка... У ній, напевно, є багато черв'ячків, а я, правду сказати, дуже люблю ними снідати. – Тут Кріт сором'язливо посміхнувся і додав: – І обідати. – Тоді посміхнувся ще раз і ще раз додав: – І вечеряти.

– То, будь ласка! – погодився Мурашиний ватажок. – Будьте нашим сусідом. Правда, в одному кутку оно вже хтось почав рити нору. А в інших трьох вільно. Вибирайте, який вам до вподоби. Тільки зараз подайтеся, прошу, трохи назад і прийміть лапу, бо ви, – пробачте, що знов нагадую, – затулили нею вхід до нашого житла. Пройдіть якось боком.

Тут Мурашиний ватаг дістав своєю тоненькою лапкою найближчу до Кротового носа травинку і збіг по ній на землю. А Кріт подався назад і прибрав лапу з ледь помітної нірки в землі.

Тим часом ватаг промовив до своєї ватаги:

– Братове! Той, кого ми з вами хотіли покарати за шкоду, називається Кротом. Він недобачає і заподіяв нам шкоди ненавмисне. А щоб надалі з ним такого не було, давайте нагорнемо над нашим підземеллям купу землі! Тоді новий наш сусіда бачитиме її ще здалеку і обминатиме. А зараз – усі як один стали до роботи!

І перший шаснув у нірку, а за ним довгим чорним шнурочком потяглася під землю і вся його ватага.

Кріт обережно переступив той шнурочок і увійшов до Куреня. Супроти дірок, що зяяли в тумані, на нього війнуло протягом, і він здригнувся. Зате далі, в кутку, було так затишно, так тепло і смерково, що Кріт аж туркнув раденько і вже хотів рити нору, але тут один його вусик зачепився за якусь невидиму струну, і вона голосно бринькнула.

– Ну-ну, порви-порви! – почув Кріт у себе над головою грізний покрик, і зіщулився, і присів на лапах.

А струна задрижала швидко-швидко (схоже, по ній хтось біг), і за мить Кріт побачив біля свого вуса сірого волоханя з довгими гнутими, як дужки, ногами, великим круглим черевцем і маленькою голівкою. Ще волохань мав восьмеро очей, і всі вони зорили в різні боки.

– Хто такий? – спитав волохань, погойдуючись на струні та бринькаючи по ній одною лапкою.

– Я Кріт, – сердито буркнув Кріт, бо йому знову хотілося їсти. – А ти хто, що вигойдуєшся тут?

– А я Павук, – поважно мовив волохань. – І не вигойдуюся, а дожидаю мух. А ти сюди по що?

– Нору буду рити, – сказав Кріт і чхнув, бо туман зайшов йому в ніздрі. – Мені мурашиний ватаг дозволив... А ти краще скажи, навіщо тобі стільки очей?

– Ха! – посміхнувся Павук. – Щоб дивитися одразу в усі боки. Оно бачиш мою снасть? – показав лапкою вгору.

Степова Казка

Кріт підвів голову й побачив над собою величезну круглу сіть, що погойдувалася од протягу (цей Павук думав кругло, тому й сіть у нього була кругла).

– Так ото я там сиджу і жду мух, – пояснив Павук. – Як тільки налетить котрась, то й заплутається. Тоді я не тільки чую, що павутина дрижить, а ще й бачу, де саме.

– А зараз куди ти оце дивишся, що я ніяк не доберу? – спитав Кріт.

– На тебе, – усміхнувся Павук. – І праворуч. І ліворуч. І назад... А ти?

– А я тільки на тебе, й то недобачаю, – одказав Кріт і теж ніяково усміхнувся. –І в мурашник тільки що вшелепкався...

– То, може, давай я й тебе навчу бачити у всі боки? – сказав Павук. – Давай?

– Та якщо зумієш... – не дуже охоче погодився Кріт, бо йому ж ото хотілося їсти.

А Павук зрадів, що випадає погратися, спритно окрутнувся на павутинці й побіг угору до сіті. А як вихопився на неї, гукнув Кротові вниз:

– Ти мене бачиш?

– Либонь, мріє щось трохи, таке, як ти – і не ти, – озвався Кріт.

– Тоді ж пильнуй! – завзято крикнув Павук і подався кружка по своїй снасті.

Кріт звівся на задні лапки, ще й на хвостик трохи обіперся і став швидко обертатися за Павуком. Разів зо три обернувся так навколо свого хвостика. Тоді втомився й сів.

– Дивись, дивись! – захекано гукав до нього Павук. – А що, вже й зморився? Хек-хек... От бач!.. А мені якби ти оце кружка бігав... хек-хек... а я сидів, крутитися не треба: на те в мене... хек-хек... восьмеро очей. От я зараз до тебе спиною, а бачу... хек-хек... що ти робиш.

– А що я роблю? – спитав Кріт і ледь помітно ворухнув хвостиком.

– Хвостиком ворушиш!

– А зараз – що? – спитав Кріт і швидко торкнув лапкою один свій вус.

– Вусик торкаєш!

Павукові дуже сподобалося прихвастувати, і він сказав:

– Двоє очей та ще підсліпуватих – то, вважай, нічого, і хто схоче, тебе вхопить. Усяка хапачка!

– Не так-то скраю, – образився Кріт. – Я теж, коли хочеш знати, можу бачити у всі боки.

– Як? – спитав Павук насмішкувато, але не дуже.

– А так. Ось ти паняй по своїй снасті кружка-біжка і зупиняйся де хоч, а я спиною до тебе одвернуся й казатиму, де саме ти зупинився.

– Нумо! – весело погодився Павук. – Тільки ж я тепер мовчатиму, бо ти по голосу вгадуватимеш. – І подався кружка.

Супроти тої дірки, в яку зазирало сонце, він став і навіть подих затамував. «Хай спробує!» – весело подумав.

– Зараз ти сидиш... напроти сонячної дірки, – сказав Кріт.

Павук мовчки здивувався, а тоді ще швидше дременув по круглій своїй сіті й знишк над самісіньким Кротом.

– А зараз ти наді мною! – сказав Кріт.

– Як же ти бачиш? – озвався Павук, і в голосі його вже не чути було хвастощів. – А казав – недобачаєш...

– Казав, – засміявся Кріт, – та не зав'язав. Бо в мене замість очей вуха бачать. Коли ти біжиш, снасть під ногами в тебе каже: рип-рип, рип-рип... А як зупинишся – мовчить. Отож де вона вмовкла, там ти і є.

– А-а, – кисло мовив Павук, б вихвалятися тепер йому було нічим, а просто так гратися не хотілось. – Тоді рий свою нору, а я піду спочивати, бо так ухоркався... – і, втомлено заточуючись, пішов по своїй павутинці вгору.

– А як я твою струну вусом порву? – гукнув йому навздогінці Кріт. – Тоді що?

– Рви, – сказав Павук, не оглядаючись, – я нову натягну. У мене цих струн стільки, що на сто сіток вистачить.

І загойдався на круглій павутині, і підібгав під себе лапки-дужки, і вже засинав, утомлений. А Кріт де стояв, там і зник під землею, тільки грудочки вгору полетіли.

Сторінки:   1    2    3    4   



Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Усі категорії


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова








Гостьова книга Контакти   На головну сторінку

Підтримайте наш сайт. Картка Приватбанку 4149499149111393

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2021 Валерія Воробйова