Старому сому везли солому

Старому сому везли солому

Старому сому везли солому –
Скирта соломи потрібна сому.

Сом за три дні сплів солом’яний бриль –
Бриль, що Дунаєм поплив без вітрил!

Хвилею змило той бриль з голови –
Скирту соломи, соме, лови!

Сом не сумує, хвилею хлюпа.
Він і сомисі сплете капелюха.

Гонорова корова

На хуторі Пирогово
Була гонорова корова.
Як одягнуть їй дітки на роги
З васильків лугових корону –
То така вже вона гонорова,
Ця корова, що з Пирогова!

А якщо забреде в бур’яниська,
Ще й болотом себе оббризка,
Не кажи їй про те ані слова –
Бо вона гонорова корова!

Та зате молока дві дійнички
Принесе, як поїсть травички, –
І гарненька тоді корова
Гонорова, ота, з Пирогова!

Мешканці барабана

В барабані жив пан Бамбарабамба,
А була в нього жінка Бамбарабамша.

І жив ще один пан Бумбурубумба,
І жила його жінка Бумбурубумша.

Мали діток вони – бамбарабамбів,
І, звичайно, так само – бумбурубумбів.

Бамбарабамба, Бумбурубумба,
Бамбарабамша, Бумбурубумша,
Бамбарабамби, бумбурубумби!

Хто назве всіх панів і пані,
Що жили в одному барабані?

Не забудь

Ще малий, але ж сміливець –
Сам біжить у гай...
Ти, мій хлопче, українець –
Те запам’ятай.

Ще мала, а по барвінок
Вже ходила в гай...
Ти, дівчатко, українка –
Теж не забувай.

Вирина стежина рідна
З теплої трави...
Мати ваша – Україна,
Не забудьте ви.

Журавлиха і жирафа

Під Кобеляками жила журавлиха,
А в країні Конго жила жирафа.
Вони познайомились, коли журавлиха
Туди прилетіла від зимового лиха.

Одна одній вони листи посилали,
В тих листах про секрети свої писали,
Про вечірні прогулянки на болоті,
І про двох закоханих бегемотів.

Коли під Кобеляками
Пожовтіють трави,
Журавлиха в гості
Полетить до жирафи.

Пані Прохолода

В лопухах, що біля плота,
Спала пані Прохолода.

Пані важна та пригожа,
Що була на курку схожа.

Стало сонце припікати,
Нашу пані проганяти!

Прохолода до вечора
Заховалась у глечику.

У бабусі хата, м’ятою багата

У бабусі хата,
А при хаті – м’ята.

Зірвавсь бичок-третячок –
Не чіпає квіточок.

Два коники, два орли,
Сіно з лугу привезли –
Ні листочка не взяли.

Ще й курочки ходять та й ходять,
Курчаточок водять та й водять,
Прогортають м’яту, не зводять.

Грайтеся на спориші,
Ну а м’яту бережіть,
Не топчіть.

У бабусі хата – м’ятою багата.

Ходе чапля в чорних ботах

Ходе чапля по болоту
В лакованих чорних ботах –
    бовть, бовть.

Страшно жабам на болоті:
Що за звірі чорнороті –
    бовть, бовть?

Стали кумкати-гадати,
Як оте страшне прогнати –
    бовть, бовть?!

Город у мишки

В хаті місячне світло
    висить голубе,
Тихо бабина мишка
    свій городець шкребе.
Вродить грудочка сиру,
    смачні шкуринки.
Кіт сидить коло печі,
    стереже грабельки.

Хто це?

Ой, а хто це біля хати –
Геть забрьоханий, вухатий,
Ну й страшко!

Вдень гасає моріжком,
Ввечері лякає жаб –
Жах!

А який хоробрий! Хто ще
Так гарчить, усіх ляка?
Та лишень закапа дощик,
Як зіщулиться й тіка...

Вітя і котик

Жили собі тато й мама,
Хатинку мали, городик.
І з ними жили так само
Синочок Вітя і котик.

Були вони мамі й тату
Дорожчі за все на світі.
Траплялось пригод багато
Обом – і котику, й Віті.

Коли ж вечоріло помалу,
Сідали вони на колодки
І ждали татка і маму –
Синочок Вітя і котик.

І потім вечеряли в хаті,
Їли різні смакоти.
І всі були дуже раді,
А найдужче –
Вітя і котик.

Питалики

Сидять Питалики на дереві,
Та все питаються вони:
– Чому в дуплі зітхає темрява
 І лапки чистять кажани?

Чом на галявині взелененій
Збирає хмиз лісовичок,
І сонце вибігло на белебень,
Немов Солом’яний Бичок?

І хто це там гукає здалека,
І що їм тато принесе? –
І дуже радісно Питаликам
Отак запитувать про все.

Пригорнеться стежка

Засни, дитино,
Засни, мала,
У синички на подвір’ї
Квітка зацвіла.

Виростеш велика,
Та випаде сніг,
Пригорнеться стежка
До швиденьких ніг.

Кравчики-метелики
Прилетять,
Та пошиють шапочку
І двоє чоботят.

Житиме пшениченька
При тобі,
Вишня та лелека
На тонкім стеблі.

Ой засни, дитино,
Засни, мала,
У синички на подвір’ї
Квітка зацвіла.

Пташина церква

Гніздо кругленьке на черешні,
А з нього – з пір’я та стеблин –
Яєчок світяться вершечки,
Мов біло-сині куполи.

Од вітру сонячні люстерка
Мигтять по листю, по воді.
Гойдається пташина церква
На гілці високо в гнізді.

Пані сажотруска

Ніч стара і волохата
Чистить димарі по хатах.

Сажу в торбу вимітає,
Сорок іскор вилітає!

Сажотруска – чорна пані! –
В комині туркоче пані.

Та зате димок легенький
Буде витися раненько.

Білі слони

Із холодних країв, з далини,
Поприходили білі слони.

Он під вікнами стали, вухаті,
Аж стемніло трішечки в хаті.

Будуть з нами вони до весни –
Білі-білі замети-слони.

А весна засміється в гаю –
Підуть знову на північ свою.

Дід Мороз

Дід Мороз нам всього приберіг,
Все роздав – і ступив за поріг.

А його дітвора
Не пускає з двора:
– Ти, дідусю, гостюй цілий рік!

Будеш з нами ходить по гриби,
Будеш з річки тягти коропи,

Жартувати в гурті
І ганяти котів –
Залишайся, що хочеш роби!

Дід погодивсь ходить по гриби
І тягати важкі коропи.

А ганяти котів
Він чомусь не схотів –
Та й пішов за високі горби.

Гратись покличе весна

В холодну березневу нічку,
Коли ще сердиться зима,
Весна маленьких чоловічків
До нас під ранок носила.

Вони приходять швидко-швидко,
І хоч ніхто не бачить їх –
Бруньки розмотують на вишнях,
Лопатками згрібають сніг.

Бува, натруть собі долоньки,
Натомляться, а все одно
Проб’ють на річці ополонки,
І скресне біле полотно.

Покрівля гріється на сонці,
Внизу слідочки крапенят:
То знову в нас біля віконця
Ті чоловічки тупотять.