|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Сріброзуба Пампалче
Марійська народна казка
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Р.Столяров
Колись давним-давно жив у марійському лісовому краю бідний старий мисливець.
Жінка його померла, старша донька вийшла заміж і поїхала за далекі ліси, на високу гору, а при ньому залишилася лише молодша донька – світла, як зірка, і прекрасна, як місяць, Сріброзуба Пампáлче.
Дуже любив старий свою меншу дочку, найбільше від усього в світі.
Так і жили вони: старий полював, ловив рибу, а Пампалче збирала в лісі гриби та ягоди.
Одного ранку старий пішов на лісове озеро ловити рибу, а Сріброзуба Пампалче вирушила до лісу.
Вийшла Пампалче на галявину, червону від стиглої суниці, і почала збирати ягоди в козуб.
Рве вона ягідку за ягідкою, складає в козуб і співає:
|
Там де ясний день починається, |
Наповнився козуб доверху червоними ягодами, і пішла Пампалче додому.
Іде вона лісовою стежиною і бачить: росте біля дороги темна ялина, а на ялині сидить чорний яструб, махає чорними крилами, киває дівчині головою. Погана прикмета – зустріти яструба.
Зупинилася Пампалче, запитала тихим голосом:
– Нащо ти стрівся мені, чорний яструбе? Чого киваєш мені?
Нічого не відповів їй яструб.
Не знала Пампалче, не знала, що в цей час з її батьком трапилося лихо.
Захотілося старому пити, нахилився він над озером і торкнувся води губами.
Раптом пішли по озеру чорні хвилі, завирувала вода, і висунулась з темної глибини чорна ручища, схопила старого за бороду, потягла в озеро.
Злякався старий, почав благати грізного Водяного володаря:
– О великий грізний Водяний володарю! Не губи мене, відпусти додому!
Відповідає старому Водяний володар:
– Я відпущу тебе додому і дозволю тобі ловити рибу в усіх моїх озерах, якщо віддаси за мене заміж свою доньку Сріброзубу Пампалче!
Заплакав старий і погодився віддати Пампалче заміж за Водяного володаря.
– Віддам, віддам! – каже. – Привозь дванадцять пайданів [дерев'яних відер] браги, дванадцять пайданів пива, і відсвяткуємо весілля.
Відпустив Водяний володар старому бороду і сказав:
– Ходи додому та дивись не забудь про свою обіцянку! Завтра чекай на мене в гості.
Поплентався старий додому. Йде, спотикається і думає гірку думу.
Важко йому розлучатися з дочкою, не знає, як сказати Пампалче про те, що обіцяв віддати її за дружину Водяному володарю.
Запитує батька Пампалче:
– Чому ти невеселий, батьку?
Старий зітхнув і відповідає:
– Обвалилися сходи біля нашого ґанку. Чим їх лагодити – не знаю…
– Не журися, батьку, завтра полагодимо ґанок, я вже й дошки припасла.
А батько голови не піднімає, ще нижче хилить. Знову запитує його дочка:
– Чому ти, батьку, став ще сумнішим?
– Та от прогнив дах…
– Це не біда! – відповідає Пампалче. – І дах перекриємо…
Тут старий заплакав і відкрився їй:
– Обіцяв я, люба моя доню, віддати тебе заміж за Водяного володаря. Завтра прийде він сюди і забере тебе до свого підводного царства.
Плаче старий, а дочка його втішає:
– Не журися, батьку! Піду я від Водяного володаря до моєї старшої сестри, що мешкає за далекими лісами на високій горі.
Щоб ніхто не впізнав її, вдягла Пампалче старий подертий каптан, заліпила свої срібні зуби ялиновою смолою.
– Доню моя, – сказав їй на прощання батько, – нехай біда обмине тебе!
Вклонилася Пампалче батькові, обійняла його і рушила в далеку дорогу – за далекі ліси, до своєї старшої сестри.
Йде Пампалче темним лісом, йде топким болотом, удень просить сонечко вказати їй пряму дорогу, темної ночі просить ясний місяць освітити їй шлях.
Червоне сонечко їй дорогу вказує, місяць уночі шлях освітлює.
На другий день раптом чує Пампалче попереду на дорозі кінський тупіт, чує – сурми сурмлять.
Сховалася вона в кущах, лягла на м'який мох.
Бачить Пампалче: їде дорогою Водяний володар. Їде він на чорному коні, по обидва боки йдуть юнаки в білих каптанах і несуть зелені березові гілки.
– Ту-у, ту-у! – гучно сурмить Водяний володар у золотий ріг, так гучно, що дерева тремтять і птахи замовкають.
Зарилася Пампалче в мох. Водяний володар не помітив її, проїхав повз неї.
Піднялася Пампалче, побігла далі.
Стрілися їй дівчата у зелених весільних каптанах, в обшитих блискітками весільних хустках.
– Куди йдете, сестриці? – запитує Пампалче.
А дівчата відповідають їй:
– Ідемо по наречену, по гарну наречену зі срібними зубами, світлу, як зірка, гарну, як місяць, щоб забрати її до Водяного володаря.
– Ідіть, йдіть, вона на вас давно чекає, – сказала Пампалче і побігла далі.
Стрілися їй чоловіки у весільних вишиванках.
– Куди йдете, дядечки? – запитує Пампалче.
А чоловіки відповідають їй:
– Ідемо по наречену, Сріброзубу Пампалче, світлу, як зірка, гарну, як місяць.
Несемо з собою дванадцять пайданів браги,
дванадцять пайданів пива.
– Ідіть, йдіть, – каже Пампалче. – Наречена на вас чекає не дочекається.
Назустріч їй жінки – на головах лисячі шапки, на грудях срібні намиста.
– Куди йдете, тітоньки? – запитала Пампалче.
А жінки відповідають їй:
– Ідемо по наречену, Сріброзубу Пампалче, світлу, як місяць, чудову, як сонце.
Несемо з собою дванадцять пайданів меду,
дванадцять пайданів олії.
– Ідіть, йдіть, – каже їм Пампалче. – Вона зовсім зачекалася.
Біжить Пампалче лісом, а назустріч їй плететься, шкутильгає старенька бабуся, така стара, що від старості вся мохом обросла.
– Куди йдеш, бабуню? – запитала її Пампалче.
Стара прошамкала глухим голосом:
– Іду по наречену, по гарну наречену зі срібними зубами, рум'яну, як стигла
суниця, світлу, як сонце.
Іду на весілля гуляти,
Співатиму і танцюватиму.
Засміялася Пампалче, відвалилася ялинова смола, заблищали срібні зуби.
– Я впізнала тебе! Ти Сріброзуба Пампалче! – закричала стара і вчепилась у Пампалче кістлявими пальцями. – З моїх рук не втечеш, я сама відведу тебе до Водяного володаря.
Вирвалася Пампалче та й побігла.
Біжить Пампалче, летить, наче птах, а стара не відстає від неї ні на крок, бо це була не просто стара, а зла відьма Вувер-кува.
Добігла Пампалче до далекого лісу, до високої гори, немає в неї вже сил бігти далі, а Вувер-кува ось-ось наздожене і схопить її.
Залізла Пампалче на високу сосну і закричала:
– Сестро, сестро, спусти мені шовкові сходи! Не то зловить мене Вувер-кува, віддасть у полон Водяному володарю.
Підбігла Вувер-кува до сосни, відламала свій кістлявий палець, висмикнула свій кривий зуб, зробила сокиру і почала рубати під корінь сосну, на якій сиділа Пампалче.
– Сестро, сестро, спусти мені шовкові сходи! – кричить Пампалче.
А сестра відповідає їй із гори:
– Зачекай, сестро, я шовковий клубок розмотую.
В цей час вийшов із лісу ведмідь. Пожалів він Пампалче, підійшов до Вувер-куви та й каже їй:
– Дай порубаю сосну, а ти відпочинь.
Віддала Вувер-кува сокиру ведмедеві, а сама лягла під кущ і заснула.
Ведмідь узяв сокиру і закинув її в озеро.
Прокинулася Вувер-кува – немає ні ведмедя, ні сокири, тільки кола по озеру йдуть.
Розлютилася стара, одним ковтком випила всю воду з озера, дістала сокиру і
знову почала рубати сосну.
Пішов лісом страшний стукіт, затремтіла висока сосна, а Пампалче закричала ще голосніше:
– Сестро, сестро, спусти мені шовкові сходи! Не то зловить мене Вувер-кува, віддасть за дружину Водяному володарю.
А сестра знову відповідає їй із високої гори:
– Зачекай, сестро, я шовкову драбину плету.
Почула крики Пампалче руда лисиця, прибігла під сосну і каже Вувер-куві:
– Ти втомилася, бабуню! Дай-но мені сокиру, я допоможу тобі, сосну порубаю.
Дала Вувер-кува рудій лисиці сокиру. А тій тільки цього треба: схопила вона сокиру, стукнула раз по сосні, а другий раз розмахнулася та й закинула сокиру в озеро.
Знову Вувер-кува випила всю воду з озера, дістала сокиру з дна і почала сама рубати сосну.
І знову закричала Пампалче:
– Сестро, сестро, спусти мені шовкові сходи! Не то зловить мене Вувер-кува, віддасть у полон Водяному володарю.
Нічого не відповіла сестра.
Затріщала сосна, почала падати, але тут спустилися зверху шовкові сходи. І
піднялася ними Сріброзуба Пампалче на високу гору, до своєї старшої сестри.
Як побачили звірі лісові, що Сріброзуба Пампалче врятувалась, зраділи, пішли в танок. Защебетали в зелених гілках голосисті птахи, а на високій горі весело заспівала Пампалче:
|
По блискучих шовкових сходах |
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова