|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Смажена кукурудза
Джані Родарі
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Плевін
Жив колись у Мурландії король на ім'я Акуaльберто П'ятитисячний. Але він був такий жадібний, що всі його звали Акуaльберто Грошовий.
Він навіть корону ніколи не вдягав – боявся, що вона впаде і розколеться. Зберігали корону за сьома замками у королівській скарбниці.
Було королю п'ятдесят дев'ять років, інакше кажучи, без року шістдесят. За кілька місяців до свого дня народження він наказав покликати головного міністра, графа Хитрого, і сказав йому:
– Послухай, Хитрий, за кілька місяців мені виповниться рівно шістдесят років, і народ, ясна річ, захоче зробити мені подарунок. Я не бажаю знати заздалегідь, що мені подарують, інакше не буде сюрпризу, а без сюрпризу немає втіхи у подарунку. Але таких дурнуватих подарунків, які були минулі роки, мені не треба.
– Ваша величність, але ж торік ми вам подарували чудову золоту корону.
А позаминулого року – пару чудових білих коней!
А ще раніше – срібну карету!
– Дурниці! Корона тільки зверху була з чистого золота. Замість коней мені підсунули віслюків, у яких обрізали вуха, щоб вони були схожі на коней. А в кареті нема де було повернутися!
Головний міністр зрозумів, що далі ставити питання небезпечно. Король гнівно зиркнув на головного міністра і сказав:
– Ну добре. А тепер кажи мені, що ви збираєтесь подарувати цього разу.
– Ваша величність, якщо я скажу – не буде сюрпризу.
– А ти скажи так, щоб я здогадався, але не зрозумів.
Головного міністра недарма звали Хитрим. Він вже давно дещо придумав. Помовчавши трохи, він сказав:
– Ваша величність, народ, мабуть, хотів би подарувати вам статую.
– Чудово, чудово! З бронзи?
– Ось цього, ваша величність, я вам не можу сказати.
– З мармуру?
– Гаряче, гаряче!
– З дуба?
– Тепло, тепло!
– Ні, я з дуба не хочу. Бо народ скаже, що в мене дубова голова.
– Ваша величність, не хвилюйтеся. У вас буде найкраща статуя з усіх можливих.
– І вона буде на мене схожа?
– Як дві краплі води.
– Тоді я подарую тобі, подарую...
– Що, ваша величність?
– Золоте кільце.
– О, дякую вам, ваша величність!
– Але подарую лише дірку від кільця, а саме кільце залишу собі. Адже це подарунок мого діда Акуальберто Чотирьохтисячного.
– Дякую вам і за це.
Хитрий низько вклонився королю і пішов виконувати обіцяне. А треба сказати, що за кілька днів до цього граф був на полюванні. Дорогою він дуже зголоднів і завернув перекусити до корчми "Балакучий цвіркун", що стояла на узліссі.
І тільки-но він сів за столик, як увійшов чоловік із таким обличчям, що граф остовпів.
– Хто ти такий?
– Я і господар корчми, і кухар, і слуга.
– Усе одразу? – запитав граф.
– Усе одразу.
– А ти знаєш, що ти, як дві краплі води, схожий на його величність Акуальберто П'ятитисячного?
– Я?! Та що ви! Я Анджолоне, на прізвисько Смажена Кукурудза. І схожий я на свого батька, коваля з Венеції.
Усі знали, що батько Анджолоне відкрив кузню у Венеції, де не було ані вулиць, ані коней, а лише канали та човни.
Але подивитися на цього дивака приїжджали селяни з усіх околиць. Приїжджали... на конях, отже, роботи у коваля було вдосталь.
– Послухай, Анджолоне, – сказав граф Хитрий. – Скільки ти заробляєш?
– Дайте порахувати, ваша світлосте. Шість на вісім – сорок вісім... Дев'ять пропускаємо. Так, один маренго (так у давній Італії називалися золоті монети), два, три маренго на тиждень. Якщо немає дощу.
– А якщо є?
– Тоді менше. У сильний дощ рідко хто вирушає на полювання. А сюди найчастіше заходять мисливці.
– Якщо ти зробиш усе, як я скажу, то заробиш двадцять маренго на тиждень.
– Двадцять?
– Так, так, рівно двадцять. А зробити ти маєш ось що... – Він нахилився і щось прошепотів Анджолонові на вухо.
Настав день народження короля. Вранці все королівство розбудили дзвони та гуркіт гармат. Усі гармати королівства палили на честь шістдесятиріччя короля.
Прості люди лічили залпи: один залп – один маренго, два залпи – два маренго. Доведеться їм, бідолахам, сплатити у королівську скарбницю ще шістдесят маренго податку.
Самого короля розбудив безладний хор голосів. Міністри, придворні, генерали та їхні діти співали:
"Вітаємо короля. Траля-траляля! Слався-слався, наш король!"
– Годі, годі! – закричав Акуальберто. – Терпіти не можу цю безглузду пісню! Я прокинувся, я готовий. Де подарунок?
– На площі, ваша величність, – сказав граф Хитрий.
Акуальберто підбіг до вікна. Посеред площі стояла статуя, накрита позолоченим покривалом.
– Це вона?
– Вона.
– Мерщій подавайте черевики, панчохи, мантію!
– Сьогодні треба надіти корону, ваша величносте.
– Але якщо дощ, вона намокне.
– Надворі сонце, ваша величносте.
– Тоді вона добряче нагріється і розплавиться.
– У день народження, ваша величносте, слід одягати корону.
– Ну гаразд, – зітхнувши, сказав король, – несіть корону.
Тим часом на площі зібралися люди – подивитись, яку ж статую за їхні кровні гроші граф Хитрий надумав подарувати королю.
– Сподіваюся, вона буде з дерева, – сказав один.
– Якщо не з дерева, то хоч із каменю, – сказав другий.
– Якщо не з каменю, то хоч з мармуру, – сказав третій.
– Аби не з золота! – вигукнув четвертий.
Головний міністр вклонився королю і попросив його зняти покривало. Не встигло покривало впасти до ніг короля, як усі хором вигукнули:
– Ооооо!
– Замовчіть! – гнівно закричав король. – Я першим сказав "Ооооо!". Статуя прекрасна, прекрасніша, ніж я очікував. Хитрий, ти заслужив нагороду.
І дійсно, статуя була чудовою. Вона зображувала короля на повний зріст. В одній руці він тримав скіпетр, а другу простягав до неба, наче хотів сказати: "Я прекрасний, як сонце". Король одразу впізнав свій одяг.
– Це мантія, яку я носив торік. А це мої штани, у яких я вирушаю на полювання.
Головний міністр лише хитро посміхався.
– А який він схожий на мене! – захоплено промовив король. – Мій ніс, мої очі, мої вуса. І колір обличчя мій. Але як вам вдалося так вміло розфарбувати статую? Виходить, вона з дерева?
– Ні, ваша величносте.
– З бронзи?
– Не вгадали, ваша величносте.
– Зі срібла?
– Теж ні, ваша величносте.
– Невже... з золота?
– Ні, ваша величносте. Це жива статуя.
– Як це жива?
– Подивіться, ваша величносте, вона дихає, – сказав граф Хитрий.
– Так, так, вона дихає і навіть ворушиться! – вигукнув король.
Тут "жива" статуя витягла руку.
– Вона вміє говорити, ваша величносте, – сказав граф Хитрий.
Статуя відкрила рота і промовила гучним голосом:
– Живи сто років, великий королю Мурландії Акуальберто П'ятитисячний!
Ви, звичайно, вже здогадалися, що це був Анджолоне. Він погодився побути статуєю із любові до грошей. Але тепер він побачив, що його вітає натовп народу, і не на жарт запишався. Так король Акуальберто П'ятитисячний на прізвисько Грошовий отримав надзвичайний подарунок – живу статую.
Настав полудень, і всі пішли поїсти.
На площі залишився лише Анджолоне. Граф Хитрий дарма грошей не витрачав. За суворою угодою Анджолоне мав стояти на площі зі сходу й до заходу сонця.
А вночі міг спокійно зійти з п'єдесталу та вгамувати голод, бо вночі в Мурландії спали абсолютно всі – навіть охорона.
Спочатку все йшло добре. Щоранку король приходив помилуватися на статую, і Анджолоне зверху вітав його: "Доброго ранку, великий королю Мурландії". Але одного разу сталося ось що. Один мисливець, який пробув у лісі кілька тижнів і тепер повертався додому, проїжджав верхи через площу. Він побачив живу статую... придивився і здивовано вигукнув:
– Анджолоне! Що ти тут робиш, Анджолоне?
– Прошу вас, мовчіть.
– Мовчати? Чого це я маю мовчати? Ти що, збожеволів? Що це у тебе на голові?
– Корона.
– Навіщо тобі корона? I навіщо ти туди, нагору, видерся?
– Заради Бога, йдіть.
Повз них проходив городянин.
– Що трапилося? – запитав він мисливця.
– А те трапилося, що Анджолоне збожеволів.
– Анджолоне? Який ще Анджолоне?
– Та ж господар "Балакучого цвіркуна". Його ще прозвали Смаженою Кукурудзою.
– А чому смаженою?
– Тому що він любить лише смажену кукурудзу і неодмінно з тертим сиром.
Тим часом біля живої статуї зібралося багато людей. Усі вони почали глузувати з Анджолоне й кричати йому: " Смажена Кукурудза!.. Смажена Кукурудза!.."
Спочатку Анджолоне терпів. Але коли хлопчаки почали кидати в нього каміння, Анджолоне не витримав, зліз із п'єдесталу, міцно стиснув у руці свинцевий скіпетр і погнався за нахабами, намагаючись вдарити їх по спині.
Але хлопчаки спритно виверталися і ще голосніше кричали: "Смажена Кукурудза!.." Нарешті Анджолоне втомився і хотів знову піднятися на п'єдестал, але в останній момент передумав.
"Оце мені треба, цілий день жаритися на сонці та ще й вислуховувати глузування цих шибеників. Та й взагалі, щось давно я не їв смаженої кукурудзи з сиром".
Отже, він кинув на землю скіпетр, мантію, корону і повернувся до своєї корчми "Балакучий цвіркун".
Королю сказали, що статую викрав злий чарівник, підісланий ворогом Мурландії королем Брісландії Лео Десятим.
І ніхто не розповів королю, що з того часу народ назвав його "Смаженою Кукурудзою". А сам король до останнього дня свого життя гадав, що у підручниках історії його назвуть Великим.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова