|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Скарб
Змітрок Бядуля
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – О.Лось
Біля річки, під вільхою, чубчик – цар гномів – знайшов черепашку. Влаштував y ній кузню і ну червінці кувати. Робота в нього завжди кипіла вночі, коли, напевно, ycі живі істоти спали, коли співав один лише соловейко і місяць річку фарбував.
В кузні у чубчика було кілька помічників. Світлячок розкладав вогонь у горні. Цвіркун працював молотком при ковадлі. Жаба роздмухувала ковальський міх.
Під корінням вільхи, біля річки, кріт викопав потаємні підземелля, де чубчик ховав свій багатий скарб – скрині із золотом. Рознеслася чутка по всій околиці біля річки, що чубчик дуже багатий і має незліченні скарби під вільхою.
– Чула на власні вуха, – говорила маленька плотвичка в річці, – цілими ночами кує й кує у своїй кузні, стукає й стукає, нам, рибкам, просто спати не дає.
– Бачила на власні очі, – говорила ворона, – усе там y нього в кузні блищить та сяє. Світить як блискавка, аж очі сліпить. Мені довелося купити темні окуляри, тому що лікар-деркач налякав мене, що зовсім осліпну під старість, якщо не буду берегтися. Горе з цим чубчиком.
– Ку-ку! Ку-ку! Раз-два! Три-чотири! – кувала зозуля на вільсі. Вона теплим ранком сиділа на дереві й все лічила багатство чубчика. Але зозуля на лічбі не дуже зналася: рахує-рахує, зіб'ється й знову починає спочатку, і так щодня.
– З-з-з-м-м-м! З-з-з-м-м-м! – гудів овід над річкою. – Це ж просто біда, одному все, a іншому нічого. Я літаю-літаю, б'юся як риба об лід і нічогісінько не маю, a чубчик увесь світ захопив.
– Ш-ш-ш! – говорив очерет. – Не шуміть так, не гриміть та не заздріть. Працюйте, і ви будете мати. Я ось свідок, як чубчик зі своєю родиною працює до поту.
– Дурню, дурню, дурню! – крикнув дятел очерету. – Не лізь, куди тебе не просять. Мовчи, та й годі. А от давайте, братики, поділимо чубчикове добро!
– Давайте! Давайте! – крикнули горобці.
– І ми, і ми з вами! – загули комарі.
– Якщо всім, то й нам! – закудкудакали кури.
Здійнявся шум, метушня, галас. Налетіли звідусюди звірі й птахи, мухи і всякі живі істоти, хто тільки дізнався про багатство чубчика. Усі кинулися до чубчика в кузню, щоб його пограбувати.
Але чубчика так легко не візьмеш. Він спритно сховав свої скарби. Закопав по всій околиці у різних місцях – по лісах, по луках, під купинами, під деревами. Не було й клаптика землі, де не лежали б його скарби. Але ніхто їх знайти не може. Гребуться кури на звалищах. Риються птахи на полях. Порсається звірина під корчами, риба у воді. Шукають, шукають, але нічого з цього не виходить.
Наслухався малий Савко від свого старого діда, що жив на млині біля річки, багато байок про незліченні скарби. Заховані вони у землі, ycі їх шукають під корчами, а знайти не можуть.
– Їх слід шукати опівночі у купальську ніч, коли квітка папороті цвіте, – говорив дід, – тоді можна знайти.
От у купальську ніч, коли дід уже спав, малий Савко вийшов потихеньку з хати. Узяв із собою лопату і побрів скарби шукати. Побачив він здалеку вогник, що блищав на полі біля купини та вабив до себе.
"Це, напевно, скарб!" – подумав Савко і пішов на цей вогник. Він до вогника, а вогник від нього, усе далі й далі, і завів вогник хлопчика у найтемнішу гущавину. Страшно й жахливо було у гущавині. Дерева, наче живі істоти, шепотілися між собою і немов дивувалися, що такий малий хлопчик не боїться сам тинятися лісом вночі. Тим часом вогник зник, a замість вогника заблищав на корчі золотий півник.
– Ось де скарб! – зрадів Савко і як стукне лопатою півника по голові. Півник заспівав і зник, a замість півника з'явилося золоте зайча. Савко зробив те ж саме із зайчиськом. З'явилася золота лисичка... Потім – золотий вовк... Золотий ведмідь... Але він дико рикнув і проковтнув Савка.
Отямився Савко за кілька хвилин. Бачить – стоїть він під землею, а на нього дивиться і посміхається йому чубчик, крихітний і тоненький, як травинка, вбраний у шовки й оксамити. На голівці в нього золота корона з дорогоцінним камінням.
– Ось ти й попався мені, Савко! – сказав чубчик.
– А я тебе не боюся! – запально скрикнув Савко. – Якщо зачепиш мене, то я тебе одним пальцем задушу! – I показує чубчику свій палець. Але як глянув на свій палець, то аж онімів від страху: палець був тоненький, як павутинка. Став тоді Савко сам себе всього оглядати. А він такий само маленький, як чубчик. Тут Савко злякався й заплакав.
– Не плач, – сказав чубчик. – Нумо зараз, якщо ти на зріст такий само як я, оглядати мої скарби під землею.
– На волю хочу, до діда! – ще голосніше заплакав Савко, бо йому вже перехотілося скарби дивитися.
– Ось тобі й сміливець, – почав насміхатися з нього чубчик, – звірів не боявся, а тепер плачеш. Сором! A ще такий хлопець! Подивися, Савко, ліворуч та дивуйся!
Як подивився Савко ліворуч, то негайно плакати припинив, бо заблищали під землею срібні палаци. Повів чубчик Савка до палаців. Як заблищали золоті стіни й дорогоцінне каміння на столах, то Савко аж засміявся на радощах і забув про все на світі.
– Це мій палац, – пояснював йому чубчик. – Я тут живу з усією моєю великою громадою. Ми всі дуже заможні. Моя громада розійшлася по всіх куточках землі на роботу. Кожен чубчик має багаті скарби – кує золото і дає багатство тим людям, хто сумлінно працює. Земля-матінка дуже багата. Вона щедра до тих, хто любить працювати. Без мозолів і поту жодних скарбів не знайдеш.
Раптом пролунав шум під землею. З yсix боків, з yсix щілин почали сипатися чубчики, як золоті сніжинки, як діамантовий мак, як живий кольоровий дощ. Маленькі-малесенькі, дрібненькі-дрібнесенькі та й сила-силенна їх була, аж в очах мерехтіло дивитися на них. А всі, мабуть, робітники завзяті, майстри досвідчені: хто із сокирою, хто із лопатою, хто із молотком, хто з мішком за плечима, a хто із таким дивним інструментом, що Савко й не знав, що це таке.
– Це моя сімейка на вечерю прийшла... Гей, ти! – покликав чубчик одного з компанії. – Як росте поле того хлібороба, що першим від усіх на селі орати виходить?
– Дуже добре росте... Я сам доглядаю житні зернятка, годую їх соком та напуваю росою.
– А ти що нині зробив? – суворо крикнув він другому.
– Я дивився за тим, щоб сад добре розквітав, щоб вітер дарма квітів не зривав.
– Ну, дивись, адже господар день і ніч y саду порався, треба, щоб яблука були, як гарбузи, a груші – як кулаки.
– А ти, жевжику, що робив? – звернувся він до третього.
– Я доглядав город з огірками. Лічив та перелічував, бо треба, щоб цього року було багато огірків. – І чубчик почав рахувати по пальцях. – П'ять купок господареві; шевцеві, що йому чоботи шив – три купки; ковалю за лопату – три купки; хлопчикові, що воду тягав, три...
– Ах ти такий-сякий! – розлютився старий чубчик. – Чому ти такий скупий? Дивись, щоб усім було не менше ніж по десять купок!
– Буду старатися, – злякано сказав робітник.
Підійшов новий чубчик із книгою і почав читати про те, як хлопчики у школах вчаться, хто старається, а хто тільки мух ловить. Довго читав він про це, перераховуючи усіх друзів і знайомих Савка.
– Готувати старанним хлопчакам найкращі подарунки, a ледарям та леженям нічого не давати! – наказав старший чубчик.
Після різних розпитувань працьовиті чубчики сіли вечеряти. Чого там тільки не було на вечерю: найкращі солодощі, які тільки є на землі. Савкові, як гостю, ясна річ, траплялися найсмачніші шматочки.
Ситно повечерявши, Савко заснув і не встиг озирнутися, як опинився на своєму ліжку у дідовій хаті.
З того часу Савко більше не шукав скарбів, оскільки знав, що земля-матінка має дуже багато, але дає тільки тим, хто працює.
І Савко взявся за науку, щоб навчитися працювати.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова