Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт



Read in English

Борис Заходер

Сірячок

Сірячок

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Чижиков

Сірячок

Жив собі маленький сірий зайчик, звали його Сірячок, і був у нього приятель – Пуголовок.

Зайчик жив на лісовій галявині, а Пуголовок – у ставку.

Буває так, що зустрінуться – Пуголовок хвостом вихляє, Сірячок лапками барабанить. Сірячок йому – про моркву, а Пуголовок – про водорості. Весело!

От якось приходить Сірячок до ставка – дивиться-позирає, а Пуголовка й немає. Як вода його змила!

А на березі якесь Жабеня сидить.

– Гей, Жабенятко, – каже Сірячок, – чи не бачив ти мого приятеля Пуголовка?

– Ні, не бачив, – відповідає Жабеня, а саме регоче: – Хва-хва-хва!

Сірячок

– Чого ж ти смієшся, – образився Сірячок, – у мене приятель пропав, а ти регочеш! Ех ти!

– Та це не я "ех", – каже Жабеня, – це ти "ех"! Своїх не впізнаєш! Це ж я і є!

– Що значить – я? – здивувався Сірячок.

– Я і є твій приятель Пуголовок!

– Ти? – ще більше здивувався Сірячок. – Не може бути! У Пуголовка хоча б хвіст був, а в тебе що? Та ти зовсім і не схожий!

– Ну то й що, що не схожий, – відповідає Жабеня, – а все одно це я! Просто я виріс – і на жабеня перетворився. Так завжди буває!

– Оце так штука, – каже Сірячок. – Завжди, кажеш, так буває?

– Звичайно, завжди! Усе так: як виростуть, так і перетворяться! З черв'ячка – комар, чи може жук вийде, з ікринки – рибка, а з Пуголовка – відома справа – Жабеня! Навіть вірші такі є:

Зі ста Пуголовків-хлоп'ят
Вийде сотня жабенят!

От тоді вже Сірячок йому остаточно повірив.

– Дякую, що сказав, – говорить. – Тут є над чим подумати!

І розійшлися.

Прийшов Сірячок додому та й питає свою маму:

– Мамо! Чи скоро я виросту?

– Скоро, скоро, синку, – каже мама. – Як листя пожовтіє – будеш великий! Ми, зайці, швидко ростемо!

– А на кого я перетворюся?

– Що значить – на кого перетворюся? – не зрозуміла мама.

– Ну, ким я стану, коли виросту?

– Ясна річ, ким, – відповідає мама, – станеш великим, гарним зайцем, як твій тато!

– Як тато? Ну, це ми ще подивимося! – сказав Сірячок.

І побіг, пішов дивитися, на кого б йому перетворитися.

"Подивлюся, – думає, – на всіх, хто в лісі живе: хто більше сподобається, тим і стану!"

Маленький, а хитрий!

Йде по лісі, а навколо пташки співають.

"Ех, – думає Сірячок, – а чи не стати й мені пташкою? Буду собі літати та пісні співати! Адже я так співати люблю, а ми, зайці, дуже тихо співаємо – ніхто й не чує! "

Тільки він так подумав – бачить: сидить на суку птах. Гарний птах: більший за зайця на зріст, пір'я чорне, брови червоні та й співає чудово:

– Бу-бу-бу! Чуфик-чуфик!

– Дядьку-птах! – гукає Сірячок. – Як вас звати?

– Чуфик-чуфик! – відповідає Глухар (а це він і був).

– Дядьку Чуфик, як мені стати птахом?

– Чуфик-чуфик! – відповідає Глухар.

– Хочу на птаха перетворитися, – пояснює Сірячок.

А той все своє:

– Бу-бу-бу! Чуфик-чуфик.

Сірячок

"Не чує він, чи що?" – подумав Сірячок і тільки бува вже зібрався ближче підійти, як чує: туп-туп, туп-туп!

– Мисливець! Рятуйся, дядьку Чуфику! – крикнув Сірячок і ледве встиг у кущах сховатися. Раптом рушниця як гримне: бах! Бах!

Визирнув Сірячок: у повітрі диму повно, пір'я літає – половину хвоста в Глухаря відстрелив Мисливець...

Ось тобі й чуфик!

"Ні, – думає Сірячок, – не буду я Глухарем: добре він співає, голосно, тільки нікого не чує; тут не помітиш, як і хвоста позбудешся... Наша справа – завжди насторожі бути!"

Пострибав-побіг далі, а для хоробрості сам пісню заспівав – хоробру Заячу пісню:

Раз-два-три-чотири-п'ять –
Йшов Мисливець погулять!
Зайчик теж пішов гуляти
І давай в нього стріляти!
Піф! Паф! Який сміливець!
Втік від нього наш Мисливець!

Заспівав – на душі веселіше стало.

Бачить – Білка з гілки на гілку стрибає.

"Добре стрибає, – думає Сірячок, – не гірше за мене! А чи не стати мені Білкою?"

– Білко, Білко, – каже, – йди-но сюди!

Зіскочила Білка на найнижчу гілку.

– Здрастуй, Сірячку, – каже, – чого тобі?

– Розкажи, будь ласка, як ви, білки, живете, – просить Сірячок, – бо я надумав білкою стати!

– Ну що ж, це гарна справа, – каже Білка. – Живемо ми чудово: з гілки на гілку стрибаємо, шишки лущимо, горішки їмо. Тільки от клопоту багато: гніздо роби, на зиму запаси збирай – гриби та горіхи... Ну та нічого, коли звикнеш! Лізь на дерево – я тебе всім білячим справам навчу!

Сірячок

Підійшов Сірячок до дерева, а сам думає: "Клопіт якийсь... Ми, зайці, без клопоту живемо, гнізда не будуємо, нори не риємо... "

Поліз бува на дерево, та в голові у нього запаморочилося...

– Ні, – каже, – не хочу Білкою бути! Не наша це справа – по деревах лазити!

Засміялася Білка, зацокала, шишкою в нього пожбурила.

Добре, хоч не влучила.

Пішов Сірячок далі. Прийшов на галявину. А там веселощі – мишенята в квача грають.

Задивився на них Сірячок.

Раптом – що таке: побігли всі стрімголов геть.

– Лисиця! Лисиця! – кричать.

І справді, йде Лисичка-кума: шубка руда, грудка біла, вушка стирчать, хвіст розпушила. Краса!

"Невже, – думає Сірячок, – це вони її, таку гарну, злякалися! Не може бути!"

Вийшов сміливо, вклонився та й каже:

– Здрастуйте, тітонько Лисиця! Можна, я у вас одну річ запитаю?

– Бач, який сміливий! – здивувалася Лисиця. – Ну що ж, питай, тільки хутчій, бо в мене з вашим братом розмова коротка!

– А я недовго. Навчіть мене, як мені Лисицею стати? Розкажіть, як живете? Дуже ви мені сподобалися!

Лисиці приємно.

– Ну що ж, – каже, – живу звичайно: кого зловлю – того й задушу, кого задушу – того й з'їм! Ось і всі мої справи!

Ох, як страшно стало Сірячкові! Але взнаки не дав – тільки вухами сіпає.

– Ось, – каже, – чому вас усі бояться! Ні, не буду я Лисицею – не наша це справа інших ображати!

– Ну то й добре, – каже Лисиця, – бо якщо зайці лисицями стануть, кого ми, лисиці, їсти будемо?

А в самої очиська так і горять, зуби вишкірила: зараз як стрибне – і прощавай, Сірячку!

Тільки Сірячок її навіть не дослухав: як припустив – шукай вітру в полі! Біжить, а про себе примовляє: "Бач, що вигадала! Живих зайців їсти! Це значить: якщо я стану Лисицею, я сам себе маю з'їсти! Оце так!"

Довго бігав Сірячок по лісі. Усіх звірів побачив.

Усі йому, крім Вовка – він ще лютіший за Лисицю, – сподобалися. Та тільки не зовсім.

Хотів бува Мишкою стати – тільки надто вона маленька і вуха короткі; хотів Їжаком – надто він колючий, ніхто його не погладить, а заєць – він ласку любить; хотів Бобром – тільки в річці надто мокро...

Зібрався бува Ведмедем стати: сказав йому Ведмідь, що він мед їсть, а мед, мовляв, солодший за моркву, – тільки не захотів Сірячок взимку в барлозі спати, лапу смоктати.

– Ми, – каже, – цього не можемо. Наша справа – бігати.

Сірячок

Бігав-бігав – прибіг до лісового болота.

Та так і застиг.

Стоїть звір – усім звірам звір: сам великий-величезний, завбільшки з Ведмедя, ноги довгі, вуха – не гірші за заячі, та ще й дві пари! А очі – добрі-добрі.

Стоїть – травичку скубе, осикову гілку гризе.

І так він Сірячкові сподобався – і сказати неможливо!

Вклонився він звірові низенько.

– Здрастуйте, дядечку, – каже, – як вас звати?

– Здрастуй, Сірячку, – каже велетень, – звати мене Лось Сохатий.

Сірячок

– А навіщо у вас, дядечку, дві пари вух?

Засміявся Лось Сохатий.

– Це, – каже, – ти, мабуть, мої роги за вуха прийняв!

– А навіщо вам роги?

– Від ворога захищатися, – каже Лось. – Від вовка, чи ще від когось.

– Ой, як добре! – каже Сірячок. – А як ви, лосі, живете?

– Живемо звичайно: гілки жвакаємо, траву скубемо.

– А моркву їсте?

– Їмо й моркву, якщо трапиться.

– А інших звірів не їсте?

– Боже збав, – каже Лось. – Ще чого придумав!

Тут Лось ще більше Сірячкові сподобався.

"Стану Лосем", – думає.

– А по деревах ви лазите? – питає.

– Що ти! Навіщо це?

– А бігаєте швидко?

– Нічого, не скаржуся, – сміється Лось Сохатий.

– А взимку в барлозі не спите, лапу не смокчете?

– Що я – Ведмідь, чи що? – пирхнув Лось.

Ну, тут зовсім вирішив Сірячок Лосем стати.

Але про всяк випадок ще про одне вирішив запитати:

– А чи скоро можна Лосем стати?

– Ну що ж, – каже Лось Сохатий, – скоро: рости треба років п'ять, чи шість – і виросте з Лосенятка справжній Сохатий Лось!

Ох, як тут Сірячок засмутився – мало не заплакав!

– Ні, – каже, – не наша це справа – п'ять років рости! До побачення, дядечку Лось! Нічого в мене не виходить...

– Прощавай, хлопче, – каже Лось Сохатий. – Не сумуй!

І побіг Сірячок додому.

Підбіг до знайомого ставка – у ставку жовте листя плаває, а на великому листку Жабеня сидить. Підросло воно, звичайно. Мабуть, вже й Жабою його назвати можна, але Сірячок його все одно відразу впізнав.

– Здрастуй, – кричить, – колишній Пуголовку!

Адже він впізнав, а Жабеня, мабуть, ні: злякалося та й у воду пірнуло.

Здивувався Сірячок. "Чого це воно?" – думає.

Висунулося Жабеня з води й каже:

– Ех, ти! Чого людей лякаєш?

– Та це не я "ех", а ти "ех"! – засміявся Сірячок. – Чого ж ти, колишній Пуголовку, своїх не впізнаєш? Це ж я!

– Що значить – я? – здивувалося Жабеня.

– Ну я, твій знайомий Сірячок.

– Оце так так, – каже Жабеня. – Який же ти Сірячок? Ти справжнісінький Сірий Заєць!

І пірнув.

Подивився Сірячок у воду, коли кола заспокоїлися. Бачить – і дійсно: став він великим, гарним Зайцем. Точнісінько як тато: хутро пухнасте, лапи сильні, очі великі, а вуха – ні пером списати, ні словом сказати!

І забарабанив він лапами.

Від радості.

Сірячок



Автор: Заходер Б.; ілюстратор: Чижиков В.

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Усі категорії


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова





Гостьова книга Контакти   На головну сторінку

© 2015-2020 Валерія Воробйова