Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Read in English

Сіра шийка

Д.Мамин-Сибіряк

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Н.Хараш

1

Перший осінній холод, від якого пожовкла трава, змусив усіх птахів стривожитися. Усі почали готуватися до далекої мандрівки, і всі мали дуже серйозний, заклопотаний вигляд. Так, нелегко перелетіти простір у кілька тисяч верст... Скільки бідолашних птахів дорогою знесиляться, скільки загинуть від різних перешкод, – взагалі було про що серйозно подумати.

Серйозні великі птахи, такі як лебеді, гуси та качки, збиралися в дорогу з поважним виглядом, усвідомлюючи всю складність майбутнього подвигу; а найбільше галасували, метушилися й клопоталися маленькі пташки, на кшталт куликів-пісочників, куликів-плавунчиків, чорногрудиків, коловодників-телегузів, зуйків. Вони давно вже збиралися зграйками і носилися з одного берега на інший по мілинах та болотах з такою швидкістю, наче хтось кинув жменю гороху. У маленьких пташок була така велика робота...

Ліс стояв темний і мовчазний, бо головні співаки відлетіли, не чекаючи холоду.

– І куди ця дрібнота поспішає! – бурчав старий Качур, який не любив завдавати собі клопоту. – У свій час всі полетимо... Не розумію, про що тут турбуватися.

– Ти завжди був ледарем, тому тобі й неприємно дивитися на чужі клопоти, – пояснила його дружина, стара Качка.

– Я був ледарем? Ти просто несправедлива до мене, ото й все. Може, я більш за всіх дбаю, та тільки взнаки не даю. Користі від цього небагато, якщо я бігатиму з ранку до ночі по берегу, кричатиму, заважатиму іншим, набридатиму всім.

Качка взагалі була не дуже задоволена своїм чоловіком, а тепер остаточно розсердилася:

– Ти подивися на інших, ледарю! Он наші сусіди, гуси чи лебеді, – приємно на них подивитися. Живуть душа в душу... Мабуть лебідь чи гусак не покине свого гнізда і завжди попереду виводку. Так, так... А тобі до дітей і діла немає. Тільки й думаєш про себе, аби набити зоба. Ледар, одним словом... Дивитися на тебе навіть огидно!

– Не бурчи, стара!.. Адже я нічого не кажу, що в тебе така сварлива вдача. Кожен має свої недоліки... Я не винен, що гусак – дурний птах і тому няньчиться зі своїм виводком. Взагалі моє правило – не лізти до чужих справ. Навіщо? Хай кожен живе по-своєму.

Качур любив серйозні роздуми, причому виявлялося якось так, що саме він, Качур, завжди правий, завжди розумніший і завжди кращий за всіх. Качка давно до цього звикла, а тепер хвилювалася з цілком особливої причини.

– Що ти за батько? – накинулася вона на чоловіка. – Батьки піклуються про дітей, а тобі – хоч трава не рости!..

– Це ти про Сіру шийку говориш? Що ж я можу вдіяти, якщо вона не може літати? Я не винен...

Сірою шийкою вони називали свою каліку-дочку, в якої було переламане крило ще навесні, коли до виводку підкралася Лисиця і схопила каченя. Стара Качка сміливо кинулася на ворога і відбила каченя; але одне крильце виявилося зламаним.

– Навіть і подумати страшно, як ми покинемо тут Сіру шийку саму, – повторювала Качка зі сльозами. – Усі полетять, а вона залишиться сама-самісінька. Так, зовсім сама... Ми полетимо на південь, в тепло, а вона, бідолашна, тут буде мерзнути... Адже вона наша дочка, і як я її люблю, мою Сіру шийку! Знаєш, старий, мабуть, залишуся я з нею зимувати тут разом...

– А інші діти?

– Вони здорові, обійдуться й без мене.

Качур завжди намагався зам'яти розмову, коли мова заходила про Сіру шийку. Звичайно, він теж любив її, але навіщо ж дарма хвилювати себе? Ну, залишиться, ну, замерзне, – шкода, звичайно, а все ж таки нічого не вдієш. Врешті-решт, слід подумати і про інших дітей. Дружина завжди хвилюється, а треба дивитися на речі серйозно. Качур про себе жалів дружину, але не розумів у повній мірі її материнського горя. Вже краще було б, якби тоді Лисиця зовсім з'їла Сіру шийку, – адже все одно вона має загинути взимку.

2

Стара Качка з огляду на неминучу розлуку ставилася до дочки-каліки з подвоєною ніжністю. Бідолаха ще не знала, що таке розлука і самотність, і дивилася на збори інших в дорогу з цікавістю новачка. Правда, її іноді брали заздрощі, що її брати і сестри так весело збираються до відльоту, що вони будуть знову десь там, далеко-далеко, де не буває зими.

– Адже ви навесні повернетеся? – питала Сіра шийка в матері.

– Так, так, повернемося, моя люба... І знову будемо жити всі разом.

Щоб розрадити Сіру шийку мати розповіла їй кілька таких самих випадків, коли качки залишалися на зиму. Вона була особисто знайома з двома такими парами.

– Якось, доню, проб'єшся, – заспокоювала стара Качка. – Спочатку посумуєш, а потім звикнеш. Якби можна було б тебе перенести на тепле джерельце, що і взимку не замерзає, – ото зовсім було б добре. Це недалеко звідси ... Втім, що ж дарма говорити, все одно нам не перенести тебе туди!

– Я буду весь час думати про вас... – повторювала бідолашна Сіра шийка. – Все буду думати: де ви, що ви робите, чи весело вам? Тож воно буде так, наче і я з вами разом.

Старій Качці слід було зібрати всі сили, щоб не виказати свого відчаю. Вона намагалася виглядати веселою і плакала потихеньку від усіх. Ах, як їй було шкода милу, нещасну Сіру шийку... Інших дітей вона тепер майже не помічала і не звертала на них уваги, і їй здавалося, що вона навіть зовсім їх не любить.

А як швидко летів час... Вже кілька днів поспіль були холодні ранки, а від інею пожовкли берізки і почервоніли осики. Вода в річці потемніла, і сама річка здавалася більшою, тому що берега оголіли, – берегова поросль швидко втрачала листя. Холодний осінній вітер обривав засохле листя і уносив його. Небо часто вкривалося важкими осінніми хмарами, дріботів осінній дощик. Взагалі хорошого було мало, і вже який день повз них мчали зграї перелітних птахів... Першими рушили болотні птахи, бо болота вже починали замерзати. Довше за всіх залишалися водоплавні. Сіру шийку більше від усіх засмучував відліт журавлів, тому що вони так жалібно курликали, наче кликали її за собою. У неї ще в перший раз стислося серце від якогось таємного передчуття, і вона довго проводжала очима зникаючу в небі журавлину зграю.

"Як їм, мабуть, добре", – думала Сіра шийка.

Лебеді, гуси та качки теж починали готуватися до відльоту. Окремі гнізда з'єднувалися у великі зграї. Старі й досвідчені птахи вчили молодих. Щоранку ця молодь із веселим криком здійснювала великі прогулянки, щоб зміцнити крила для далекого перельоту. Розумні ватажки спочатку навчали окремі партії, а потім всіх разом. Скільки було галасу, молодих веселощів і радості... Лише Сіра шийка не могла брати участі в цих прогулянках і милувалася ними тільки здалеку. Що поробиш, доводилося миритися зі своєю долею. Зате як вона плавала, як пірнала! Вода для неї була всім.

– Треба вирушати... пора! – казали старі ватажки. – Чого нам тут чекати?

А час летів, швидко летів... І от настав той самий день. Уся зграя збилася в одну живу купу на річці. Це було рано вранці, коли вода ще була вкрита густим туманом. Качиний гурт збився з трьохсот птахів. Чути було тільки кахкання головних ватажків. Стара Качка не спала всю ніч, – це була остання ніч, яку вона проводила разом із Сірою шийкою.

– Ти тримайся поблизу того берега, де до річки стікає джерельце, – радила вона. – Там вода не замерзне цілу зиму...

Сіра шийка трималася осторонь від зграї, наче чужа... Але всі були такі заклопотані спільним відльотом, що на неї ніхто не звертав уваги. У старої Качки усе серце зболіло, дивлячись на бідолашну Сіру шийку. Кілька разів вона вирішувала про себе, що залишиться; але як залишишся, коли є інші діти і треба летіти разом із зграєю?..

– Ну, рушаємо! – голосно скомандував головний ватажок, і зграя піднялася разом угору.

Сіра шийка залишилася на річці сама і довго проводжала очима відлітаючу зграю. Спочатку всі летіли однією живою купою, а потім витягнулися у правильний трикутник і зникли.

"Невже я зовсім сама? – думала Сіра шийка, заливаючись сльозами. – Краще б тоді Лисиця мене з'їла..."

3

Річка, на якій залишилася Сіра шийка, весело текла по горах, вкритих густим лісом. Місце було глухе, і ніякого житла навкруги. Вранці вода біля берегів починала замерзати, а вдень тонка, як скло, крига танула.

"Невже вся річка замерзне?" – думала Сіра шийка з жахом.

Сумно їй було самій, і вона все думала про своїх братів і сестер, що відлетіли. Де ж то вони зараз? Чи добре долетіли? Чи згадують про неї? Часу було достатньо, щоб подумати про все. Дізналася вона і про самотність. Річка була порожня, і життя зберігалося тільки в лісі, де посвистували рябчики, стрибали білки та зайці. Якось із нудьги Сіра шийка забралася до лісу і страшенно перелякалася, коли з-під куща стрімголов вилетів Заєць.

– Ах, як ти мене налякала, дурна! – промовив Заєць, трохи заспокоївшись. – Душа в п'яти пішла... І навіщо ти товчешся тут? Адже всі качки давно полетіли...

– Я не можу літати: Лисиця мені крильце перекусила, коли я була ще зовсім маленькою...

– Ох вже ця Лисиця!.. Немає гіршого звіра. Вона і до мене давно підбирається... Ти стережися її, особливо коли річка вкриється кригою. Одразу схопить...

Вони потоваришували. Заєць був такий само беззахисний, як і Сіра шийка, і рятував своє життя вічною втечею.

– Якби мені крила, як у птахів, то я б, здається, нікого в світі не боявся б!.. У тебе хоч і крил немає, проте ти плавати вмієш, а то візьмеш та й пірнеш у воду, – говорив він. – А я постійно тремчу від страху... У мене – скрізь вороги. Влітку ще можна сховатися кудись, а взимку все видно.

Згодом випав і перший сніг, а річка все ще не піддавалася холоду. Все, що замерзало ночами, вода розбивала. Боротьба йшла не на життя, а на смерть. Найнебезпечнішими були ясні, зоряні ночі, коли все стихало і на річці не було хвиль. Річка наче засинала, і холод намагався скувати її сонну кригою. Так і сталося. Була тиха-тиха зоряна ніч. Тихо стояв темний ліс на березі, ніби варта з велетнів. Гори здавалися вищими, як це буває вночі. Високий місяць обливав усе своїм мерехтливим іскристим світлом. Бурхлива вдень гірська річка присмирніла, і до неї тихо-тихо підкрався холод, міцно-міцно обійняв гордовиту, непокірну красуню і наче прикрив її дзеркальним склом. Сіра шийка була в розпачі, бо не замерзла тільки лише середина річки, де утворилася широка ополонка. Вільного місця, де можна було плавати, залишалося не більше з п'ятнадцяти сажнів. Відчай Сірої шийки дійшов краю, коли на березі з'явилася Лисиця, – це була та сама Лисиця, що переламала їй крило.

– Ах, стара знайома, здрастуй! – ласкаво промовила Лисиця, зупиняючись на березі. – Давненько не бачились... Вітаю із зимою.

– Іди, будь ласка, я зовсім не хочу з тобою розмовляти, – відповіла Сіра шийка.

– І це за мою ласку! Гарна ж ти, годі й казати!.. А втім, про мене багато зайвого балакають. Самі нароблять казна-чого, а потім на мене і скидають... Бувай – до побачення!

Коли Лисиця забралася, пришкутильгав Заєць і сказав:

– Стережися, Сіра шийко: вона знову прийде.

І Сіра шийка теж почала боятися, як боявся Заєць. Бідолашна навіть не могла милуватися дивами, що відбувалися навколо неї. Настала вже справжня зима. Земля була покрита білосніжним килимом. Не залишалося жодної темної плямки. Навіть голі берези, вільхи, верби та горобини вбралися інеєм, ніби сріблястим пухом. А ялинки стали ще поважнішими. Вони стояли засипані снігом, наче наділи розкішну теплу шубу. Так, дивно, добре було навкруги; а бідолашна Сіра шийка знала тільки одне, що ця краса не для неї, і тремтіла від самої думки, що її ополонка ось-ось замерзне і їй нема куди буде подітися. Лисиця дійсно прийшла через кілька днів, сіла на березі і знову заговорила:

– Скучила я за тобою, качечко... Виходь сюди; а не хочеш, то я сама до тебе прийду. Я не горда...

І Лисиця почала повзти обережно по кризі до самої ополонки. У Сірої шийки застигло серце. Але Лисиця не могла підібратися до самої води, тому що там крига була ще дуже тонка. Вона поклала голову на передні лапки, облизнулася й промовила:

– Яка ж ти дурна, качечко... Вилазь на кригу! А втім, до побачення! Я поспішаю по своїх справах...

Лисиця почала приходити кожного дня – провідати, чи не замерзла ополонка. Прийдешні морози робили свою справу. Від великої ополонки залишалося лише одне віконечко завбільшки із сажень. Крига була міцна, і Лисиця сідала на самому краю. Бідолашна Сіра шийка від страху пірнала у воду, а Лисиця сиділа і зло насміхалася з неї:

– Нічого, пірнай, а я тебе все одно з'їм... Виходь краще сама.

Заєць бачив з берега, що виробляла Лисиця, і обурювався усім своїм заячим серцем:

– Ах, яка безсовісна ця Лисиця... Яка нещасна ця Сіра шийка! З'їсть її Лисиця...

4

Цілком можливо, що Лисиця і з'їла б Сіру шийку, коли ополонка замерзла б зовсім, але сталося інакше. Заєць усе бачив на свої власні косі очі.

Справа сталася вранці. Заєць вискочив зі свого лігва підживитися та пограти з іншими зайцями. Мороз був сильний, і зайці грілися, стукаючи лапкою об лапку. Хоча і холодно, а все ж таки весело.

– Братики, стережіться! – гукнув хтось.

Дійсно, небезпека була близько. На узліссі стояв згорблений дідок-мисливець, який підкрався на лижах зовсім нечутно і видивлявся, якого б зайця підстрелити.

"Ех, тепла шуба буде старій", – міркував він, вибираючи найбільшого зайця.

Він навіть прицілився з рушниці, але зайці його помітили та й кинулися до лісу, як скажені.

– Ах, хитруни! – розсердився дідок. – От я вже доберуся до вас... Того не розуміють, дурні, що не можна старій без шуби. Не мерзнути ж їй... А ви Акінтича не обдурите, скільки не бігайте. Адже Акінтич хитрішим за вас буде... А стара Акінтичу он як наказувала: "Ти, дивись, старий, без шуби не повертайся!" А ви бігти...

Дідок пішов розшукувати зайців по слідах, але зайці розсипалися по лісі, як горох. Дідок добряче змучився, вилаяв хитрих зайців і присів на березі річки відпочити.

– Ех, стара, стара, втекла наша шуба! – міркував він уголос. – Ну, от відпочину та й піду шукати іншу...

Сидить дідок, горює, а тут, дивиться, Лисиця по річці повзе, – так і повзе, наче кішка.

– Еге-е, оце так штука! – зрадів дідок. – До шуби комір сам повзе... Мабуть, пити захотіла, а то, може, й рибки надумала половити...

Лисиця дійсно підповзла до самої ополонки, в якій плавала Сіра шийка, і вляглася на кризі. Очі в старого бачили погано і за лисицею не помічали качки.

"Треба так її підстрелити, щоб коміра не зіпсувати, – міркував старий, поціляючи у Лисицю. – Бо стара буде сваритися, якщо комір у дірках буде... Теж треба вміти, бо без уміння і клопа не вб'єш".

Дідок довго прицілювався, вибираючи місце на майбутньому комірі. Нарешті пролунав постріл. Крізь дим від пострілу мисливець бачив, як щось метнулося на кризі, – і щодуху кинувся до ополонки; по дорозі він двічі впав, а коли добіг до ополонки, то тільки розвів руками, – коміра наче й не було, а в ополонці плавала лише перелякана Сіра шийка.

– Оце так штука! – ахнув дідок, розводячи руками. – Вперше бачу, як Лисиця на качку обернулася. Ото вже хитрий звір.

– Дідуню, Лисиця втекла, – пояснила Сіра шийка.

– Втекла? Ось тобі, бабця, і комір до шуби... Що ж я тепер буду робити, га? Ото гріх вийшов ... А ти, дурна, навіщо тут плаваєш?

– А я, дідуню, не могла полетіти разом з іншими. У мене одне крильце пошкоджене...

– Ах, дурна, дурна... Та ти ж замерзнеш тут або Лисиця тебе з'їсть! Так...

Дідок подумав-подумав, похитав головою і вирішив:

– А ми ось що з тобою зробимо: я тебе онукам віднесу. Оце вони зрадіють... А навесні ти старій яєчок нанесеш та каченяток виведеш. Так я кажу? Ото ж бо, дурна...

Дідок витяг Сіру шийку з ополонки і поклав за пазуху. "А старій я нічого не скажу, – міркував він, прямуючи додому. – Нехай її шуба разом із коміром ще погуляє в лісі. Головне: онуки як зрадіють..."

Зайці все це бачили і весело сміялися. Нічого, стара і без шуби на печі не замерзне.

Автор: Мамин-Сибіряк Д.; ілюстратор: Хараш Н.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова