Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Корнель Макушинський

Швець Копитко та качка Кря

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Корнєєв

Жив в одному місті маленький швець Копитко. Він був великий пустун. Замість того, щоб вчитися своєму ремеслу в майстра Симона Дратви, він навчався всіляким дурницям.

Якось він шив чоботи на замовлення. Там, де мав бути носок, він прибив каблук, а на місці каблука пришив носок. Замовник хотів ступнути вперед, а ступив назад. Він вперед, а чоботи - назад. Так і не зміг зрушити з місця і помер, бідолаха, від голоду.

Майстер Симон Дратва дуже сердився на бешкетника і нещадно смикав його за вуха, щоб відучити від цих витівок, але той продовжував своє.

Зрештою, вуха у Копитка стали величезними! Але хлопчик не засмучувався, він гадав, що у шевця вуха мають бути, як у чобота.

Одного разу Копитко вистрілив з рогатки в усміхнений Місяць і вибив йому два передніх зуби. Місяць одразу перестав усміхатися та пішов за хмару.

А наступного вечора з'явився весь червоний, сумний, але Копитко, знай собі, посміхався.

Прийшов якось до майстерні замовник, у якого були дуже великі ступні ніг. Такі великі, що їх довелося міряти рулеткою. Поки майстер знімав мірку, Копитко непомітно сунув замовникові у кишеню живого рака.

Нічого не підозрюючи, товстун поліз, бува, до кишені за грошима, як раптом заверещав і підскочив до стелі...

Такої зухвалої витівки Симон Дратва не міг стерпіти! Він одразу ж вивів хлопця з майстерні та звелів забиратися геть.

Копитко залишився без роботи, але нітрохи не засмутився. Він узяв шило, дратву, шматок смоли та пішов світ за очі.

В одному селі він зустрів качку.

- Ти хто така? - спитав швець.

- Я качка Кря, найвеселіша качка у світі.

- Ходімо зі мною подорожувати! - запропонував Копитко.

- Ходімо! - погодилася качка. Вона була до пари шевцеві й найбільш за все любила витівки.

Одного разу на дорозі вони помітили покажчик "Лазня 2 км" та повернули стрілку так, щоб він показував угору.

Йшли дорогою солдати митися. Побачили, що стрілка покажчика показує вгору, і полізли по стовпу на небо. Так вони, мабуть, і досі лізуть, бо небо нескінченне.

Забрели наші жартівники у знамените місто Тайда-Райда. Зайшли до драматичного театру, встали перед сценою і ну корчити пики та смішити артистів. Зірвали виставу!..

Глядачі були страшенно обурені. Схопили вони перше що потрапило їм до рук та гнали бешкетників, поки зовсім з міста не вигнали.

Якось помітили друзі біля дороги діда, що спав під деревом. Копитко підкрався до нього, тихенько поцупив чоботи, а сам з качкою за дерево сховався.

Старий прокинувся, побачив, що зникли його чоботи, і гірко заплакав. Сльози покотилися по його щоках.

- Ти що робиш? - здивувався Копитко.

- Плачу, чоботи в мене пропали.

- Нікуди не подінуться твої чоботи, поверну я їх тобі. Скажи ліпше, що в тебе по обличчю котиться? Вода?

- Сльози, - відповів старий. - Ти що, ніколи не плакав?

- Ні!

- А сміятися тобі доводилося?

- Завжди сміюся! Але мене за це лупцюють...

- 3начить, ти смієшся з інших. Навчися так сміятися, щоб усім було весело, і всі будуть задоволені, - сказав старий і зник.

Копитко вирішив робити так, як навчив його дідусь. Він йшов по дорозі, весело насвистуючи. Качка пританцьовувала. А якась білка, дивлячись на них, теж розвеселилася і стала стрибати з гілки на гілку.

Якось у лісі наші мандрівники зустріли дівчинку, що заблукала.

- Давай її налякаємо, - запропонувала качка.

- Розуму в тебе не більше, ніж у курки! - обурився Копитко. - Її, навпаки, треба розвеселити.

Швець став на голову і так хвацько задригав ногами, що в нього черевик злетів і зачепився за сосну. А качка пішла в танок на одній нозі. Дівчинка одразу розсміялася, а ввечері її розшукали батьки.

Слава про шевця і качку, про їхні веселощі пішла по всьому світу. Всі їх запрошували в гості. З ними і горе було не горе, і радість справжня.

Якось у темному лісі їх наздогнав вершник. Він набув поважного вигляду і сказав:

- Я від короля Повидла. Мені велено вас розшукати і запросити до палацу.

Я - найрозумніша людина в королівстві, тому король призначив мене головним міністром. Можу я дізнатися, хто з вас швець Копитко, а хто качка Кря?

Качка мало не пирснула. Найрозумніша людина в королівстві не може відрізнити качки від людини! А Копитко тільки запитав:

- А що з вашим королем?

- Скоріше до палацу! - тільки й сказав головний міністр...

- Наш король захворів. Він не їсть, не п'є, не усміхається, не сміється, а тільки сидить на троні та стогне. Допоможіть нашій біді!

- Гаразд, спробуємо, - сказав Копитко.

Король Повидло кректав і охав, тримаючись за живіт. Колись він з'їдав дванадцять обідів за раз. А тепер у нього зовсім пропав апетит і він міг з'їсти всього п'ять.

Прекрасна принцеса, зажурена хворобою батька, так рясно лила сльози, що під вікнами утворився величезний басейн, і в ньому завелися золоті жаби.

Копитко вклонився королю і спитав:

- Чи давно ви хворієте, ваша величносте?

- Сто сім років, - простогнав король. - Це сталося якраз у той день, коли я з'їв дванадцятий обід, і в мене раптом таємничим чином зникла корона.

- Кря! Кря! Кря! - вигукнула качка.

- Що вона каже? - злякалася принцеса. - Вона хоче мене вкусити?

- Що ви, принцесо, вона не кусається, - заспокоїв її Копитко. - Вона каже: "Ми зробимо все, що в наших силах".

Швець підморгнув качці, і вони почали витворяти таке, що король не втримався і зареготав. Принцеса теж забула про сльози. Вона віджала свого носовичка та повісила його сушитися на сонечку.

Як раптом "Ба-бах!" Король луснув від сміху... і з живота викотилася золота корона!

Виявляється, під час останнього обіду вона впала в тарілку з супом, і король проковтнув її, як квасолину.

Копитко не розгубився. Він схопив шило, дратву, смолу і кинувся зашивати королю живіт. Швець зашивав, а король продовжував сміятися.

Він сміявся ще п'ять днів без упину.

На шостий день, коли король перестав сміятися, він зробив Копитко князем і пообіцяв видати за нього свою єдину дочку. Князь Копитко був щасливий.

Качку Кря теж не залишили без уваги. Їй надали дворянського титула і нагородили орденом Золотого Фантика.

Проте головний міністр не дав їм довго жити в палаці. Він наказав своїм слугам зловити качку Кря і засмажити йому на обід. Так би, напевно, і сталося, якби качка не почула про цей підступний задум.

Щойно стемніло, швець Копитко і качка Кря таємно втекли з палацу.

Знову мандрували вони по дорогах, розважаючи людей і приносячи усім радість.
Про випадок з міністром качка склала пісеньку і завжди співала її із задоволенням:

Головний міністр здурів - З'їсти качку захотів. Качка ж з розумом була Та з палацу утекла!

Автор: Макушинський К.; ілюстратор: Корнєєв Б.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2026 Валерія Воробйова