|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Read in English
Шурко в дідуся
М.Носов
Переклад українською – І.Сподаренко
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – І.Семенов
Влітку ми з Шурком жили у дідуся. Шурко – це мій менший брат. Він ще в школі не вчиться, а я вже до першого класу вступив. Тільки він усе одно мене не слухається... Ну й не треба!.. Коли ми приїхали, то відразу ж обнишпорили все подвір'я, облазили всі сараї та горища. Я знайшов скляну банку з-під варення і круглу залізну коробочку від гуталіну.
А Шурко знайшов стару дверну ручку й велику калошу на праву ногу. Потім ми мало не побилися з ним на горищі через вудку. Я перший побачив вудку й сказав:
– Цур, моя!
Щурко теж побачив і нумо кричати:
– Цур, моя! Цур, моя!
Я схопив вудку, а він теж учепився за неї і віднімає. Я розсердився – як смикону!.. Він одлетів убік і мало не впав. Тоді каже:
– Подумаєш, дуже мені потрібна твоя вудка! У мене є калоша.
– Оті цілуйся зі своєю калошею, – кажу я, – а вудку нічого виривати з рук.
Я знайшов у сараї заступ і пішов копати черв'яків, щоб ловити рибу, а Шурко пішов до бабусі і почав просити у неї сірники.
– Навіщо тобі сірники? – запитує бабуся.
– Я, – каже, – розкладу на подвір'ї вогнище, зверху покладу калошу, калоша розплавиться, і з неї вийде гума.
– Ще що вигадаєш! – замахала руками бабуся. – Ти тут і будинок весь спалиш своїми пустощами. Ні, голубе, і не проси. Що це за розваги з вогнем! І слухати нічого не хочу.
Тоді Шурко взяв дверну ручку, яку знайшов у сараї, прив'язав до неї мотузку, а до другого кінця мотузки прив'язав калошу. Ходить по подвір'ю, мотузку за ручку тримає, а калоша за ним по землі тягнеться. Куди Шурко – туди й калоша.
Підійшов до мене, побачив, що я черв'яків копаю, і каже:
– Можеш не старатися: все одно нічого не зловиш.
– Це ж чому? – запитую.
– Я зачаклую рибу.
– Будь ласка, – кажу, – чаклуй на здоров'я.
Я накопав черв'яків, склав їх у коробочку й пішов до ставка. Ставок був зразу за подвір'ям – там, де колгоспний город починається. Настромив я на гачок черв'яка, сів на березі й закинув вудку. Сиджу та за поплавцем спостерігаю. А Шурко підкрався ззаду і ну галасувати на все горло:
|
Чаклуй, бабо, чаклуй, дід, |
Я вирішив мовчати і нічого не казати, бо з ним завжди так: коли скажеш що-небудь, іще гірше буде.
Нарешті він начаклувався, кинув у ставок калошу й почав її по воді на мотузці тягати. Потім вигадав таку штуку: кине калошу на середину ставка і ну в неї камінням жбурляти, поки втопить, а потім витягує її з дна за мотузку.
Я спершу мовчки терпів, а тоді як не витерплю:
– Геть звідси! – кричу. – Ти розполохав мені всю рибу!
А він каже:
– Все одно нічого не зловиш: зачаклована риба.
І знову плюх калошу на середину ставка! Я скочив, ухопив палицю – і до нього. Він навтьоки, а калоша за ним на мотузці так і стрибає! Насилу втік од мене.
Повернувся я до ставка і знову рибу ловлю. Ловив, ловив... Уже й сонечко височенько-таки підбилось, а я все сиджу та на поплавець дивлюся. Не клює риба, хоч лусни! На Шурка злюсь, прямо побити ладен. Не те щоб я в його чаклування вірив, а знаю, що коли прийду без риби, сміятиметься. Вже що я не робив: і далі від берега закидав вудку, і ближче, і глибше гачок опускав – нічого не виходить. Захотілося мені їсти, пішов я додому, раптом чую – хтось у ворота грюкає: «Бум-бум! Бах-бах!»
Підходжу до воріт, дивлюсь, а це Шурко. Дістав десь молоток, цвяхи і прибиває до хвіртки дверну ручку.
– Це ти навіщо прибиваєш? – питаю.
Він побачив мене, зрадів:
– Ха-ха! Рибалка прийшов. Де ж твоя риба?
Я кажу:
– Ти навіщо прибиваєш ручку? Тут же є одна ручка.
– Нічого, – каже, – нехай дві будуть. А що як одна відірветься.
Прибив ручку, і ще у нього один цвях залишився. Шурко довго думав, що з цим цвяхом робити, хотів його просто у хвіртку загнати, тоді придумав: приклав калошу підошвою до хвіртки і ну її цвяхом прибивати.
– А це навіщо? – питаю.
– Просто так.
– Просто безглуздо, – кажу я.
Раптом дивимося – дідусь із роботи йде. Шурко злякався, кинувся відривати калошу, а вона не відривається. Тоді він став, затулив калошу спиною і стоїть.
Дідусь підійшов і каже:
– От молодці, хлопці! Тільки приїхали – і до роботи відразу. Хто це придумав до хвіртки другу ручку прибити?
– Це, – кажу, – Шурко.
Дідусь лише крякнув.
– Ну що ж, – каже, – тепер у нас дві ручки буде: одна зверху, друга знизу. Раптом якась куценька людина прийде. До верхньої ручки їй не дотягтися, то вона нижню дістане.
Тут дідусь помітив калошу:
– А це що?
Я так і пирснув.
«Ну, – думаю, – зараз Шуркові від дідуся перепаде ».
Шурко почервонів, сам не знає, що відповідати.
А дідусь каже:
– Це ж що? Це, напевно, все одно що скринька для листів. Прийде листоноша, побачить, що в нас удома немає нікого, покладе листа в калошу й піде собі спокійнісінько далі. Дуже дотепно.
– Це я сам придумав! – похвастався Шурко.
– Та невже?
– Слово честі!
– Ну молодець! – розвів руками дідусь.
За обідом дідусь усе розводив руками і розповідав бабусі про калошу:
– Розумієш, який дотепний хлопець! До чого сам додумався, ти не повіриш навіть! Розумієш, калошу до хвіртки, га? Я давно кажу, що треба скриньку для листів прибити, а того й не докумекав, що калошу простіше.
– Гаразд, – усміхнулася бабуся. – Я куплю скриньку, а поки що нехай калоша повисить.
По обіді Шурко побіг у садок, а дідусь каже:
– Ну, Шурко в нас уже відзначився, а ти, Миколко, теж, либонь, щось утнув. Ти вже зізнавайся, порадуй дідуся.
– Я, – кажу, – ловив рибу, але риба не ловиться.
– А ти де ловив?
– У ставку.
– Е... – протяг дідусь, – яка ж тут риба? Цей ставок недавно викопали. Тут навіть жаби ще не завелись. А ти, голубе, не полінуйся, піди на річку. Там біля містка течія швидка. От там і полови.
Дідусь пішов на роботу, а я взяв вудку й кажу Шуркові:
– Ходімо на річку, будемо разом рибу ловити.
– Ага, – каже, – злякався! Тепер підлабузнюєшся!
– Навіщо мені підлабузнюватися?
– А щоб я не чаклував більше.
– Чаклуй, – кажу, – будь ласка.
Узяв я коробку з черв'яками, банку з-під варення, щоб було куди рибу складати, і пішов. А Шурко позаду поплентався.
Прийшли на річку. Я примостився на березі, поблизу мосту, де течія бистра, закинув вудку.
А Шурко товчеться коло мене і все бурмоче:
|
Чаклуй, бабо, чаклуй, дід, |
Помовчить трішечки, помовчить, а потім знову:
|
Чаклуй, бабо, чаклуй, дід... |
Раптом риба як клюне, я як смикну вудку! Риба блиснула в повітрі, зірвалася з гачка, впала на берег і ну танцювати біля самісінької води.
Шурко як закричить:
– Держи її!
Кинувся до риби і давай ловити. Риба по березі скаче, а він прямо животом на неї падає, ніяк упіймати не може; мало вона назад у річку не втекла.
Нарешті він її схопив. Я набрав у банку води, Шурко пустив у неї рибу і почав розглядати.
– Це, – каже, – окунь. – Слово честі, окунь! Бачиш, які у нього смужки. Цур, мій буде.
– Гаразд, хай буде твій. Ми ще багато наловимо.
У цей день ми довго вудили. Зловили шість окуньців, чотирьох пічкурів і навіть йоржика одного вивудили.
На зворотному шляху Шурко ніс банку з рибою і навіть подержати не давав мені. Він був дуже радий і зовсім не образився, коли побачив, що його калоша зникла, а замість неї на хвіртці висить новенька голуба скринька для листів.
– Ну й нехай, – сказав він. – По-моєму, скринька ще навіть краще, ніж калоша.
Він махнув рукою і мерщій побіг показувати бабусі рибу. Бабуся похвалила нас. А потім я йому сказав:
– От бачиш, а ти чаклував! Нічого твоє чаклування не варте. Я в чаклування не вірю.
– У! – сказав Шурко. – А я, думаєш, вірю! Це тільки дикуни вірять та старенькі бабусі.
Цим він дуже насмішив бабусю, бо вона хоч і була старенька, але теж не вірила в чаклунство.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова