|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Read in English
Шуктуган
Джават Тарджеманов
Переклад українською – Катерина Юречко
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – О.Келейніков
Зійшло сонце, зігріло землю. У лісі, на галявинах, розцвіли квіти: сині, жовті, рожеві. І ось уже кружляє, дзинчить над квіткою невгамовна бджола, і метелики пурхають у прозорому повітрі.
Білка скаче з гілки на гілку, горіхи збирає. Причаїлася за кущем лисиця – підстерігає зайця. В густих заростях малини клишоногий ведмедик ягодами ласує.
На високій сосні біля озера прокинувся старий дятел Тук-Тук-бабай. Дзьоб у Тук-Тук-бабая гострий і важкий. Гніздо він собі влаштував у дуплі старої сосни. Живе тут взимку і влітку.
Тук-Тук-бабай лікує дерева в лісі. Дзьобом довбає кору, витягає з-під неї жуків-короїдів, визбирує гусінь.
Разом з Тук-Тук-бабаєм живе його маленький онук – дятел Шуктуган.
Кожного ранку, щойно підніметься сонце, а кажан полетить собі спати, Тук-Тук-бабай береться до роботи: простукує дерева, дивиться, чи не захворіло якесь із них, чи не завелися в ньому жучки-точильники та короїди.
До пізнього вечора працює дідусь Тук-Тук-бабай. А його онук Шуктуган цілий день грається, з гілки на гілку перестрибує, за метеликами ганяється, ящірок лякає. А стане жарко – в озері скупається.
Втомиться Шуктуган, зголодніє – і летить додому, до старої сосни. Там його чекає обід: ягоди і жирні гусениці, яких приносить у дзьобі Тук-Тук-бабай.
Одного разу повернувся Тук-Тук-бабай із лісу стривожений і засмучений.
– Погані справи, онучку. Напала на ліс хмара жуків та гусені. Сам я не впораюся з ними. Летімо зі мною, бо загине весь ліс.
– Що ти, дідусю! – здивувався Шуктуган. – Ну як це маленькі жучки можуть загубити весь ліс?
Але сперечатися з дідом не став і полетів разом з ним рятувати липи та берези.
Вибрали вони стару липу. Шуктуган умостився зручніше, уперся хвостом об стовбур і давай довбати старий сук. Полетіли шматки кори в різні боки.
Тук-Тук-бабай підхвалює онука:
– От так Шуктуган! От так розумник!
Скоро набридло Шуктуганові працювати. Почав він скаржитись дідові:
– Втомився я, не можу більше! І дзьоб болить, і шийка болить! Відпусти мене покупатися!
– Ну гаразд, – кивнув головою Тук-Тук-бабай. – Лети до озера, скупнись разок. Тільки швидше повертайся. Треба до смерку впоратися з жуками.
Зрадів Шуктуган, спурхнув з гілки і, забувши про втому, одразу ж погнався за метеликами.
Довго він так розважався, нарешті і справді-таки втомився. А тут ще і їсти захотілося. Полетів Шуктуган до своєї галявини. Там знайшов він кілька ягід і вмить склював їх. Потім скупався в озері, заліз у дупло та й заснув міцно.
Розбудив його старий Тук-Тук-бабай.
– Ех, онучку, онучку, чому ж ти не повернувся до мене? Цілий день я працював сам, так і не покінчив з жуками. Летімо швидше, поки зовсім не стемніло.
– Знову довбати кору?.. – запхинькав Шуктуган. – Краще я до кажана злітаю, він навчить мене ловити жуків на льоту. Вранці побачиш, скільки я їх принесу.
Прилетів Шуктуган до занедбаного будинку, де жив кажан. Сховався за кущ і жде.
Настала ніч. Загорілися світлячки. Сова на полювання вилетіла. Запурхав нечутно над галявами кажан.
Побачив Шуктуган, як швидко ловить кажан хрущів; жодного разу в темряві на дерево не наткнувся. Підлетів Шуктуган до кажана і каже:
– Навчи мене отак швидко жуків у темряві ловити.
– Спробувати можна, – сказав кажан. – Та тільки твій довгий дзьоб для цього не годиться. Ти краще в корі жуків шукай. Та й вух у тебе нема, як от у мене.
– А навіщо тобі такі великі вуха? – запитав Шуктуган.
– Як це – навіщо? – мовив кажан. Ось лечу я над лісом і тихенько попискую. Летить мій писк у темряві. Як тільки наткнеться на що-небудь, на жука чи на дерево, – я одразу ж почую своїми чутливими вухами. Якщо це жук – упіймаю. А якщо дерево чи сучок – обмину.
«Ну, – думає Шуктуган, – спробую і я».
Злетів він над лісом, голосно запищав і прислухався. Нічого не чутно. Раптом ударився він у темряві об верхівку ялини і впав.
Почало розвиднятися. Полетів голодний Шуктуган додому.
Летить лісом. Бачить: жаба сидить у канаві під лопухом, ані ворухнеться. Повзе мимо мурашка. Жаба вистромила свій язик, проковтнула мурашку й знову завмерла. Повзе мимо черв’як-слизняк. Стрельнула жаба язиком, прилип черв’як-слизняк до язика. Жаба проковтнула його й знову сидить – очікує здобич.
Думає Шуктуган: «Спробую і я».
Бачить: по мухоморові повзе равлик. Хотів він схопити равлика язиком, та не встиг: сховався равлик у черепашку. Не дістанеш його.
Запитав Шуктуган у жаби, як це вона так спритно мурашок та черв’яків ловить.
– А тому, – відповіла жаба, – я їх так спритно ловлю, що в мене язик довгий, липкий і проворний, не те, що в тебе. Жодна муха, жоден равлик не встигне сховатися.
Так і полетів далі Шуктуган голодний.
Бачить він: краєм болота ходить лісовий кулик – вальдшнеп. Увіткне вальдшнеп свого довгого дзьоба в землю, прислухається і витягає з землі жирних черв’яків та личинок.
«Ну, – думає Шуктуган, – у мене також дзьоб довгий. І я так зможу».
Сів Шуктуган неподалік од вальдшнепа, ввіткнув дзьоба в м’яку землю, але нічого не знайшов. Тільки дзьоба свого забруднив.
– Скажи мені, вальдшнепе, – запитав Шуктуган, – як ти знаходиш черв’яків і личинок? Ось і в мене дзьоб довгий, а я не можу їх зловити.
– Е-е, – мовив вальдшнеп, – я своїм дзьобом під землею чую, де яка личинка чи черв’як заворушиться. А ти хіба так умієш?
«Ні, – подумав Шуктуган, – не вмію я під землею черв’яків та личинок ловити. Немає в мене такого, як у вальдшнепа, дивовижного дзьоба, що під землею черв’яків чує. Не вмію я так, як кажан, на льоту хрущів ловити. Не вмію так, як жаба, язиком стріляти. Краще візьмусь я довбати дерева, діставати жуків та личинок з-під кори, а то їсти хочеться».
І полетів Шуктуган до своєї домівки.
Ось уже недалеко рідна сосна й озеро, та тільки не впізнає він свого лісу. Листя на деревах пожовкло, поскручувалося в трубочки. Берези зовсім голі. Пташиного співу не чути. На кущах – ані листочка. Навіть зайцеві ніде сховатися.
Зовсім тихо стало в лісі. Чутно тільки, як сухі, мертві листочки падають на землю.
Скрикнув Шуктуган, почав кликати дідуся, але ніхто не відгукнувся до нього. Тільки їжак почув Шуктугана.
– Гей, чого ти кричиш? – запитав їжак.
– А де мій дідусь? Де всі звірі?
– Напали на наш ліс жуки-деревоточці та гусінь, поїли все листя на деревах. І звірі пішли з лісу, бо нічого їм стало тут їсти та й затінку немає, ніде сховатися. А дідусь твій полетів птахів скликати, ліс рятувати, знищувати жуків та гусінь. А ти, Шуктугане, де був, чому не допомагав?
Нічого не відповів Шуктуган. Мовчки полетів до свого дому.
Підлетів він до сосни, коли це бачить: летить дідусь Тук-Тук-бабай, а за ним величезна зграя птахів – і синички, і вівчарики, і повзики, і мухоловки.
І ліс одразу ожив. Дятли застукотіли дзьобами по корі – личинок і жуків добувають. За дятлами попискуючи летять синички і оглядають дерева: чи не причаївся де-небудь жучок-короїд? Повзики донизу головою лазять по деревах, дістають із глибоких щілин жуків-деревоточців. Вівчарики та мухоловки на льоту скльовують гусінь з гілок та листочків.
Побачив Тук-Тук-бабай Шуктугана й закричав:
– Швидше лети сюди, допомагай ліс рятувати!
Підлетів Шуктуган, сів поряд з Тук-Тук-бабаєм на сосну, уперся хвостом об стовбур і почав дзьобом кору довбати. Витяг одного жучка-короїда, з’їв – смачно! Витяг другого – і цього проковтнув.
Цілий день працювали пташки. І до вечора не лишилося в лісі жодного жучка-шкідника, жодної зажерливої гусені.
А вранці знов ожили берізки, і вітерець зашелестів поміж зеленим листям. Знову запурхали метелики над квітами. Прибігли зайці, стали гратися, качатися на галявинах. Прийшла до озера ведмедиця купати малих ведмежат, а їжак потягнув на своїх колючках великого гриба боровика – їжаченятам на сніданок.
– Ну ось,– промовив Тук-Тук-бабай до Шуктугана, – тепер ти вже великий. Сам навчився корм добувати, дерева лікувати. Будемо тепер разом шукати шкідників, охороняти ліс.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова