Серед літа випав сніг

В хаті гамір, шум і плач –
У Юрка пропав калач.

Мати нишпорить під ліжком,
Дід надворі – під горішком,

Старший братик із сестрою –
Під столом і під тахтою.

Тільки котик не шукає:
Де калач – він добре знає.

Серед літа ведмежата
Поховалися в барліг.
– Треба, – кажуть, – знову спати,
Бо на землю випав сніг.

Як почули це сороки,
То сміялись цілий день:
– От, дурненькі лежебоки,
Полюбуйтеся лишень.

Полягали тихі й кволі,
Налякалися зав'юг,
А насправді – це з тополі
Облетів останній пух.

Равлик-син прийшов до татка
– Затісна у мене хатка,

Якщо виросту ще трішки,
То не влізуть в неї ріжки.

Глянув батько на хатинку:
– Не журися, любий синку,

Бо не тільки ти ростеш,
Підростає хатка теж.

Телефон появився в сороки,
Завдає всім базіка мороки:
І сові, і вороні, і лису,
І бобру, що живе біля лісу.

Про останні тріскоче новини
І по три, й по чотири години.
А учора що клята вчинила?
До ведмедя в барліг подзвонила.

Пробудився ведмідь, а надворі
Ще сніжинки блищать, наче зорі.
І ревів клишоногий, і плакав –
Півзими недоспав, бідолаха.

Тож над лісом, над гаєм і бором
Звірі й птахи вигукують хором:
– Доки жах цей терпіти нам, доки?
Відключіть телефон у сороки!