Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт



Щастя Яромила

Чеська народна казка

Щастя Яромила

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Г.Кислякова

В одній долині, посеред вкритих лісом гір, у самотній хижці жив вугляр із дружиною та маленьким сином. З самого ранку до пізнього вечора рубав він у лісі дерева, палив їх і розвозив вугілля на продаж по селах. Цим він годував свою сім'ю.

Щастя Яромила

Дружина вдома пряла, а маленький Яромил – так звали сина – цілими днями пас кіз і овець по схилах гір.

Щастя Яромила

Але найбільше любив Яромил шукати квіти. Йому нічого не варто було видертися на верхівку скелі, щоб дістати якусь квітку, чи спуститися по неї у глибоку ущелину. Найгарніші квіти він обережно викопував із землі і пересаджував до свого садку.

Щастя Яромила

Одного разу, блукаючи лісом, побачив він дивовижну пташку. Вона стрибала з гілки на гілку, поглядала на нього й щебетала, наче щось хотіла сказати. Задивився на неї Яромил – такої гарної пташки він ще не бачив. Захотілося йому спіймати її, додому віднести, щоб вона веселила йому серце. Став він її ловити, а вона не відлітає, за два кроки від нього стриб та стриб, обернеться та й погляне на нього, ніби підманює. Тільки-но хлопчик простягне до неї руку, щоб схопити, як вона спурхне, опуститься на землю за два кроки і знову – стриб-стриб та й озирнеться, стриб-стриб та й озирнеться.

Щастя Яромила

Довго ганявся за нею Яромил. Він уже стомився, захекався, але вирішив будь-що-будь спіймати пташку. А вона раптом зовсім зникла. Озирнувся хлопчик і побачив, що він зайшов далеко в ліс і заблукав. Голодний, стомлений, сів він на землю і заплакав.

Щастя Яромила

Раптом він почув, як хтось співає його пісеньку. На скелі сиділа та сама пташка, що заманила його сюди. Раптом вона замовкла, злетіла донизу й зникла. Хлопчик підійшов ближче до скелі і побачив вузьку щілину. Він був не боягуз – сміливо поліз до щілини і опинився у великій печері.

Щастя Яромила

І тут він раптом зупинився, вражений: перед ним розкинувся дивний сад. Сотні небачених квітів майоріли у зеленій траві, що вкрила увесь сад, неначе оксамитовий килим. На деревах, всіяних плодами або квітами, співали птахи. А по саду сновигали якісь маленькі чоловічки.

Щастя Яромила

Довго стояв Яромил, милуючись дивним садом. Але тут до нього підбігли крихітні дівчата, і одна з них сказала:

– Що ж ти стоїш склавши руки? Вже краще допоможи нам полити квіти.

Це були Нарцисочка та її сестри – Лілея й Гіацинта. Яромилові дали глечик і вони почали поливати квіти.

Щастя Яромила

Робота ця сподобалася хлопчикові – він дуже любив квіти. А коли вони закінчили поливати, він запитав:

– Хто ви такі – маленькі та гожі?

Нарцисочка відповіла:

– Ми – підземні жителі. Люди називають нас гномами.

– А ти даси мені трохи квітів? Я посаджу їх у своєму садку, – попросив Яромил.

– Ні, – похитала головою Нарцисочка. – Наші квіти в'януть, варто сонячному променю торкнутися їх.

Щастя Яромила

Нарцисочка і Яромил сіли у невеличкий човник і попливли до русалок. Найгарніша з них, у вкритому перлинами вбранні, простягнула йому мушлю:

– Візьми це від мене на згадку. Мене звати Перлинка, якщо тобі знадобиться моя допомога, розкрий мушлю, вийми перлину і кинь на землю – тоді я прийду до тебе.

Щастя Яромила

Тут русалка бризнула на нього водою, засміялася й пірнула, перш ніж Яромил встиг їй подякувати.

Продовжуючи прогулянку, Яромил і Нарцисочка підійшли до білого палацу. Увійшли до великої зали, посеред якої, розсипаючи на всі боки іскри, горіло яскраве багаття, а в ньому танцювали крихітні рудоволосі дівчата.

Щастя Яромила

– Хіба вони не згорять у такому вогні? – здивувався Яромил.

– Як ти живеш на землі, я – під землею, а русалки – у воді, так і ці дівчата живуть у вогні й без нього жити не можуть.

Щастя Яромила

Вибігла з вогню одна дівчина і подала Яромилові маленьку кришталеву пляшечку, у якій виблискував червоний вогник.

– Прийми, хлопче, подарунок від мене і бережи його! Мене звати Вогнянка, якщо тобі щось знадобиться від мене, відкрий цю пляшечку і я прийду до тебе.

Щастя Яромила

Тут вона дмухнула йому в обличчя жаром і, не встиг Яромил отямитися, як вона повернулася до палаючого багаття.

– А тепер, – сказала Нарцисочка, – ти повинен піти від нас.

– Але мені дуже подобається тут. Я хотів би залишитися тут назавжди, – відповів Яромил.

– Це неможливо. У нашій країні людина довго не проживе. Зараз тобі все подобається, а як поживеш тут трохи, почнеш сумувати за рідним краєм.

Щастя Яромила

Із сумом дивився Яромил на квіти. А на прощання підійшов він до великого куща троянд, щоб наостанок вдихнути ніжний аромат квітів, як раптом кущ осипав його тисячами трояндових пелюсток.

– Візьми ці пелюстки на згадку про нас, – сказала Нарцисочка. І Яромил набрав їх повнісінькі кишені.

Щастя Яромила

Тоді Нарцисочка простягнула Яромилові золоте насіннячко.

– Якщо я тобі колись знадоблюся, дістань це насіннячко й кинь його на землю – і я прийду до тебе. Пам'ятай, що до самої смерті ти не повинен нікому казати, де ти був, інакше і сам станеш нещасним, і нам горе принесеш.

Щастя Яромила

Яромил попрощався з дівчиною, а вона раптом зникла серед квітів.

Він вийшов назад через щілину, а камінь за його спиною зрушився і так міцно затулив щілину, ніби її ніколи й не було тут.

Роздивився Яромил навсібіч, бачить – пасеться неподалік стадо, стоїть кілька хатин, сад і поле, а на полі люди працюють. Підійшов Яромил до селянина й запитав:

– Чи далеко звідси до лісу, дядечку?

– Ліс он з того боку, – відповів той, махнувши рукою. – А чи далеко, про те мені, хлопче, невідомо. Мабуть не дуже близько: пам'ятаю, колись вугляр Матвій, привозячи нам вугілля, розповідав, що добирався до нас за два дні.

Зрадів Яромил, почувши батькове ім'я.

– А що, хіба Матвій більше не привозить вам вугілля? – запитав він.

– От уже десять років, як він покинув ліс після того, як зник його синочок. Матвій скрізь шукав його, але той як крізь землю провалився. Мабуть, дикі звірі його розтерзали, а був він його єдиною втіхою. От Матвій і перебрався з лісу, але куди – про це ніхто не знає. Може, й до міста подався.

Яромил із подивом вислухав слова селянина і лише тепер помітив, що цей чоловік, що здавався таким високим, ледве сягає йому до плечей.

"Отже, цілих десять років провів я у підземному саду, а мені здалося, що минуло всього лише пару годин," – подумав Яромил.

Щастя Яромила

Пішов Яромил до міста. Йшов він день, йшов другий, йшов третій. На четвертий день побачив він здалеку міські вежі. Нарешті дійшов! А місто велике, будинки, як палати, і людей, людей – як отих мурах у мурашнику, сновигають туди-сюди, штовхають розгубленого хлопця і не звертають на нього жодної уваги.

"Треба б собі знайти якусь роботу", – подумав Яромил.

Підійшов він до великого саду, посеред якого виднівся будинок з позолоченими башточками по кутах. "Це, мабуть, королівський палац", – здогадався хлопець. Дивиться: усі вікна зачинені, фіранки запнені, двір чорним сукном застелений, слуги в чорних лівреях ходять, опустивши голови, і голосів їх не почуєш.

Щастя Яромила

Сів Яромил на лавку біля садової хвіртки відпочити. Трохи згодом підійшов до неї старий із лопатою в руках і торбою через плече. Він відімкнув хвіртку і тільки було зібрався увійти, як хлопець зупинив його:

– Чи не найдеться для мене роботи, дідуню? Я знаюся на садівництві і люблю квіти.

Старий оглянув його з голови до ніг. Бачить: хлопець дужий, з чесним обличчям. Сподобався йому.

– Ходімо зі мною! Мені потрібен помічник: постарів я, і руки мене не слухаються.

Щастя Яромила

Яромил увійшов слідом за ним до саду. Королівський садівник без зайвих слів віддав йому лопату і показав, що робити. Хлопець засукав рукава і до полудня скопав безліч грядок, а старий у цей час порався в квітнику.

Опівдні сіли вони під тінистим деревом відпочити. Садівник дістав із торби їжу і запросив нового помічника розділити з ним обід. Яромил став його розпитувати, чому всі слуги вдягнені в чорне, наче в домі небіжчик, чому всі вікна зачинені, а двір чорним сукном застелений.

Щастя Яромила

– Велика біда спіткала нашого государя, – почав розповідати старий. – Ось уже сім років як хворіє його єдина донька, принцеса Болеслава. Осліпла, оніміла, ноги не ходять, ледве дихає, бідолаха! З усіх кінців землі приїжджали досвідчені лікарі, але ніхто не зміг їй допомогти. Один старий знахар сказав королю, що ліки є, але які? Вода зі срібного струмка допоможе їй встати на ноги, живий вогонь зробить її зрячою, а золоте яблуко розв'яже язика. Але де все це дістати? Король розіслав по всьому світу людей на пошуки, обіцяв віддати доньку в дружини і півцарства на додачу тому, хто здобуде ці ліки, але всі повернулися з порожніми руками.

Щастя Яромила

Яромил згадав про подарунки добрих дівчат із підземного царства, але промовчав.

"Попрошу їх допомогти принцесі", – вирішив він про себе.

Щастя Яромила

На другий день привів садівник Яромила до короля, хлопець і каже йому:

– Милостивий государю, я новий помічник твого садівника. Від нього я дізнався про хворобу твоєї доньки і беруся вилікувати її. Довір мені принцесу тільки на три дні.

Щастя Яромила

Король сумно подивився на нього і головою похитав. А Яромил продовжував:

– Ти не дивися, милостивий государю, що я такий молодий. Я багато бачив такого, що нікому й не снилося. Дозволь мені спробувати, а якщо мене спіткає невдача, ну тоді роби зі мною, що хочеш.

– Добре, хай буде по-твоєму, – зітхнувши, сказав король. – На три дні я довірю тобі свою доньку. Якщо вилікуєш її, проси у мене, чого хочеш, я й корону свою тобі віддам.

Щастя Яромила

Увечері сплячу принцесу винесли й поклали на траву в саду – там, де ніхто не міг би побачити, що буде робити помічник садівника.

Щастя Яромила

Залишившись з нею наодинці, Яромил дістав з кишені мушлю, розкрив її і вийняв велику перлину. Кинув перлину на землю і не встиг порахувати до п'яти, як на тому місці забило джерельце зі сріблястою водою. Потім над хвилями з'явилася русалка – та сама, що дала юнакові мушлю.

– Чого ти хочеш, хлопче? – запитала вона.

– Будь ласка, Перлинко, допоможи цій бідній дівчині. У неї віднялися ноги, а кажуть, що варто їй викупатися у срібному струмку, як вона зцілиться. Будь ласка, зроби мені цю послугу.

– Нехай буде по-твоєму! Подай мені її!

Яромил узяв на руки сплячу Болеславу і поклав її у воду. Перлинка обійняла її та пірнула разом із нею у сріблясті хвилі. Трохи згодом вона знову з'явилася над водою з принцесою на руках.

– Дівчина ходитиме, тільки-но прокинеться. Але ти нікому не кажи про мене ані слова! – і з цими словами Перлинка весело бризнула на нього водою і, перш ніж Яромил встиг їй подякувати, зникла. Тієї ж миті вода пішла в землю, не залишивши після себе жодних слідів.

На щоках Болеслави заграв рум'янець. Вона глибоко зітхнула, прокинулася і показала знаками, що хоче стати на ноги.

Щастя Яромила

Яромил узяв її за руку і повів по саду. Нарвав їй найароматніших квітів, і принцеса, понюхавши їх, вперше за стільки років усміхнулася.

Так пройшов перший день.

Наступного дня, Яромил знову приніс сплячу Болеславу до саду і поклав на траву. Потім дістав і відкоркував пляшечку. Мить по тому звідти вилетіла вогняна кулька і закрутилася, розсипаючи довкола тисячі іскор. У вогні Яромил побачив дівчину, що подарувала йому пляшечку.

Щастя Яромила

– Будь ласка, Вогнянко, виконай свою обіцянку: допоможи прозріти цій сліпій дівчині, і я навіки запам'ятаю твоє добро, – вигукнув Яромил.

– Нехай збудеться твоє бажання, – відповіла дівчина. Вона вилетіла з вогняної кульки, наблизилася до сплячої і своїми прозорими пальцями торкнулася її сліпих очей.

Щастя Яромила

– Прощавай, хлопче, але пам'ятай – нікому ні слова про мене! – сказала Вогнянка, дмухнула йому в обличчя і зникла з такою швидкістю, що Яромил не встиг і рота розкрити, щоб подякувати їй.

Трохи згодом повіки принцеси легенько здригнулися і повільно розкрилися. Вона прокинулася і перше, що побачила перед собою, був вродливий юнак, що стояв на колінах поруч із нею. Болеслава піднялася, простягнула йому руку, і вони стали гуляти по саду. Вона від щирого серця раділа ясному сонцю і різнобарвним квітам, і лише сплескувала руками й сміялася, оскільки говорити не могла.

Пройшов і другий день.

Третього дня юнак знову відніс сплячу принцесу на старе місце, дістав золоте зернятко і тільки-но кинув його на землю, як із нього виросло дивне деревце, всіяне великими золотистими пуп'янками. На одній з гілок розгойдувалася Нарцисочка.

– Чого ти хочеш, друже мій? – запитала вона.

Щастя Яромила

– Я прошу не за себе, а за цю нещасну дівчину, – відповів Яромил. – Вона німа, і зможе говорити тільки якщо ти даси їй з'їсти одне з твоїх золотих яблук.

– Нехай буде по-твоєму!

І Нарцисочка зірвала один пуп'янок, дмухнула на нього, він розпустився, і на його місці з'явилася золота квітка.

Щастя Яромила

Дівчина дмухнула ще раз – золоті пелюстки облетіли, і на гілці залишився маленький горбок – зав'язь. Дмухнула втретє – зав'язь розбухла, почервоніла, і мить по тому Нарцисочка простягнула Яромилові стигле золоте яблуко.

– Ось те, що тобі треба! Прощавай, бувай здоровий і нікому не кажи про мене ані слова.

Не встиг Яромил отямитися, як вона зникла разом із деревцем.

Трохи згодом принцеса прокинулася, і Яромил дав їй яблуко. Відкусивши шматочок, Болеслава радісно вигукнула:

– Що трапилося зі мною? Я можу говорити! Спасителю мій, підемо скоріше та втішимо мого бідного батька.

Щастя Яромила

Вона схопила юнака за руку, і вони побігли до палацу. У королівських покоях зібралися всі придворні, з нетерпінням чекаючи на молодого садівника й принцесу. Наче сонце освітило палац, коли вони з'явилися на порозі. Всі так і ахнули – Болеслава стала ще гарнішою, ніж раніше.

Зраділий король обійняв принцесу і оголосив, що віддає її в дружини молодому садівникові, а його робить своїм спадкоємцем.

Щастя Яромила

Скоро зіграли пишне весілля, і всі в палаці зажили щасливо. А коли король постарів, він поступився престолом своєму зятеві. Так син вугляра став королем. Він правив справедливо й мудро і навчив людей розводити прекрасні сади, схожі на ті, що він бачив у чарівній підземній країні.

Щастя Яромила



Автор: Чеська народна казка; ілюстратор: Кислякова Г.

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Усі категорії


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова





Гостьова книга Контакти   На головну сторінку

© 2015-2020 Валерія Воробйова