|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Розумники міста Нукім
Аветік Ісаакян
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Н.Естіс
Було колись місто, що звалося Нукім. Назва нам відома, а от де воно знаходилося - цього ніхто не знає.
У Нукімі було жах як холодно - за рік дві зими і одне літо.
І от якось вийшли люди на вулиці та пішли, галасуючи, до кількох радників міста і почали кричати:
- У цьому місті жити більше неможливо, - замерзаємо, люди добрі, замерзаємо! Треба йти до царя! Підіть і скажіть від нашого імені - нехай зробить так, щоб у нас було два літа і одна зима, інакше ми тут не залишимося.
- Воля народу священна, - сказали радники міста, найрозумніші з городян.
Поміркувавши, вони вирішили - треба негайно вирушити до царя.
А щоб задобрити царя - піднести йому у подарунок від жителів Нукім торбу із золотом.
Знайшли вони довжелезну жердину, загострили її так, що вона стала схожа на спис, прив'язали торбу до вістря і, прокричавши: "Гей, царю, де ти, ми йдемо до тебе!" - вирушили у дорогу.
От проходять ці посланці повз попутне містечко, бачать: крамар продає якісь червоні штуки, схожі на язики полум'я.
Подивилися посланці на це диво, наче зачаровані, і питають у крамаря:
- Що це ти продаєш, братику?
Той відповідає:
- Перець.
В житті не бачили вони перцю і не чули цього слова.
- Чи їдять його? - запитують у крамаря.
Той відповідає:
- Їдять, авжеж.
- Тоді зваж нам трохи.
Відкусив старший посланець шматочок перцю, обпік собі рота, та так, що з очей потекли сльози, кинув перець другому, той покуштував і теж ледь не задихнувся, кинув третьому, і той покуштував.
Кинули посланці перець і, проклинаючи крамаря, не знаючи, як остудити обпечені роти, із заплаканими очима, пішли далі.
От ідуть вони повз наступне попутне містечко, бачать: стоять перед крамарем пласкі кошики, а в них - купки невідомо чого.
- Що це ти продаєш, братику? - запитують.
- Виноград, - відповідає крамар.
В житті не бачили вони винограду і не чули цього слова.
- Чи їдять його? - запитують.
- Авжеж! - відповідає крамар.
- Ну, зваж нам трохи.
Розплатилися, з'їли посланці виноград - смакота!
І благословляючи крамаря, облизуючись, пішли далі.
Проходять вони повз наступне попутне містечко - бачать: крамар торгує шматками чогось білого.
- Що це ти продаєш?
- Цукор.
- Цукор?.. Не бачили, не чули... Чи їдять його?
- Ще й як!
- Ну то зваж нам трохи.
Розплатилися, похрумали увесь цей цукор - смакота!
Йшли, йшли посланці своєю дорогою, непомітно настала ніч, зупинилися вони, встромили списа в землю, а самі вляглися навколо нього і згодом поснули. Про золото ніхто й не подумав: хіба таке можливо, щоб злодій заліз на верхівку списа і забрав прив'язану до неї торбу?
Як на гріх, ішов вночі по цьому місцю подорожній, побачив навколо встромленої жердини кількох сплячих людей, подивився вгору - на вістрі щось висить.
Висмикнув жердину, зазирнув у торбу - а в ній золото.
Пересипав подорожній золото до свого хурджину.
Натомість, насипав у торбу піску з камінцями, прив'язав її до вістря, встромив жердину в землю - і зник.
Вранці розумники міста Нукім встали і знову пішли в дорогу. Питаючи стрічних, чи правильно вони йдуть, дійшли нарешті до столиці.
Сіли вони біля міських воріт відпочити та й порахувати, скільки вони витратили грошей.
Старший посланець і каже:
- Червона річ, яку ми куштували й передавали один одному, - один срібник, річ, яку сам бог створив, а ми взяли та з'їли - один срібник, а те, що було біліше за сніг і солодше за материнське молоко, - два срібники...
Підрахували, витрачені гроші розділили порівну між собою і пішли до воріт палацу.
Варта негайно повідомила придворним, а придворні повідомили царю, що з міста Нукім прийшли посланці. І наказав цар покликати їх.
Підійшли посланці до царя, вклонилися. Старший простягає йому торбу й каже:
- Многії літа тобі, царю! Ми, посланці від мешканців міста Нукім, прийшли до тебе з проханням, і принесли тобі у подарунок оцю торбу з золотом.
У нашому місті дуже холодно - на рік дві зими і одне літо. Якщо ти не зробиш так, щоб у нас було два літа і одна зима, то знай - у нашому місті ми не залишимося!
Решта посланців закивали головами, підтверджуючи слова старшого.
А царський скарбник, який прийняв торбу, нахилився до царя і пошепки сказав йому на вухо, що в торбі замість золота пісок і камінці.
Замислився цар: чи навмисне принесли ці люди замість золота пісок і камінці, чи з невеликого розуму?
І щоб випробувати їх, наказав він поставити перед ними тацю, повну чорних слив, перемішаних із чорними жучками.
Посланці з жадібністю накинулися на тацю, старший і каже:
- Братики, з'їмо спочатку ті, що з ніжками, бо розбіжаться, а безногі і без того наші.
Побачив цар міру їхнього розуму і, звернувшись до них, сказав:
- Повертайтеся додому, а поки дійдете, там якраз ще одне літо настане.
- Живи вічно, царю! - сказали розумникі міста Нукім і веселі-щасливі пішли додому.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова