|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Притча про молочко, вівсяну кашку і сірого котика Мурчика
Д.Мамин-Сибіряк
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Н.Трепенок
І
Як хочете, а це було дивно! А найдивніше було те, що це повторювалося щодня. Так, оце як поставлять на плиту в кухні горщик із молоком та глиняну каструльку з вівсяною кашею, так і починається. Спочатку стоять наче й нічого, а потім і розпочнуть розмову:
– Я – Молочко...
– А я – вівсяна Кашка...
Спочатку розмова йде тихенько, пошепки, а потім Кашка й Молочко починають потроху гарячкувати.
– Я – Молочко!
– А я – вівсяна Кашка!
Кашку прикривали зверху глиняною кришкою, і вона бурчала у своїй каструлі, як стара бабуся. А коли починала сердитися, то спливав нагорі міхур, лускав і говорив:
– А я все ж таки вівсяна Кашка... пух!
Молочку ці хвастощі здавалися жах якими образливими. Скажіть, будь ласка, яка дивина – якась вівсяна каша! Молочко починало гарячкувати, піднімалося піною і намагалося вилізти зі свого горщика. Трохи куховарка не догляне, аж дивиться – Молочко і полилося на гарячу плиту.
– Ох уже це Молочко! – скаржилася кожного разу куховарка. – Трохи не додивишся – воно й втече.
– Що ж мені робити, якщо у мене така запальна вдача! – виправдовувалося Молочко. – Я й само не радію, коли серджуся. А тут ще Кашка постійно хвалиться: я – Кашка, я – Кашка, я – Кашка... Сидить у себе в каструльці та й бурчить; от я і розсерджуся.
Справа іноді доходила до того, що і Кашка тікала з каструльки, попри свою кришку, – так і поповзе на плиту, а сама все повторює:
– А я – Кашка! Кашка! Кашка... шшш!
Правда, це траплялося не часто, але все ж таки траплялося, і куховарка у розпачі вкотре повторювала:
– Ох уже ця Кашка!.. І чого їй не сидиться в каструльці, просто дивно!..
ІІ
Кухарка взагалі доволі часто хвилювалася. Та й було достатньо різних причин для такого хвилювання... Наприклад, чого був вартий один кіт Мурчик! Зауважте, це був дуже гарний кіт, і куховарка його дуже любила. Кожен ранок починався з того, що Мурчик ходив по п'ятах за куховаркою і нявчав таким жалібним голосом, що, здається, не витримало б і кам'яне серце.
– Ото вже ненаситна утроба! – дивувалася куховарка, відганяючи кота. – Скільки вчора ти печінки з'їв?
– Але ж то було вчора! – дивувався, у свою чергу, Мурчик. – А сьогодні я знову хочу їсти... Мняу-у! ..
– Ловив би мишей та й їв, ледарю.
– Так, добре це казати, а спробувала б сама зловити хоча б одну мишу, – виправдовувався Мурчик. – Втім, здається, я достатньо стараюся... Наприклад, минулого тижня хто спіймав мишеня? А від кого у мене по всьому носі подряпина? Он якого щура мало не зловив, а він сам мені у ніс вчепився... Адже це тільки казати легко: лови мишей!
Наївшись печінки, Мурчик сідав десь біля печі, де було тепліше, заплющував очі і солодко дрімав.
– Бач, як наївся! – дивувалася куховарка. – І очі заплющив, лежебока... І все подавай йому м'яса!
– Адже я не монах, щоб не їсти м'яса, – виправдовувався Мурчик, розплющуючи одне око. – Втім, я і рибки люблю попоїсти... Навіть дуже приємно з'їсти рибку. Я й досі не можу сказати, що краще: печінка чи риба. Із ввічливості я їм і те й інше... Якби я був людиною, то неодмінно був би рибалкою або рознощиком, що нам носить печінку. Я годував би досхочу всіх котів на світі та й сам би був завжди ситий...
Наївшись, Мурчик любив зайнятися різними сторонніми предметами, для власної розваги. Чому, наприклад, не посидіти години дві на вікні, де висіла клітка зі шпаком? Дуже приємно подивитися, як стрибає дурний птах.
– Я тебе знаю, старий шахраю! – кричить Шпак зверху. – Не треба так дивитися на мене...
– А якщо мені хочеться познайомитися з тобою?
– Знаю я, як ти знайомишся... Хто нещодавно з'їв справжнього, живого горобчика? У, злодюго!..
– Анітрохи не злодюга, – навіть навпаки. Мене всі люблять... Іди до мене, я казочку розповім.
– Ах, шахраю... Нічого не скажеш, гарний казкар! Я бачив, як ти розповідав свої казочки смаженому курчаті, яке поцупив у кухні... Ото вже!
– Як знаєш, а я для твого ж задоволення кажу. Що стосується смаженого курчати, то я його дійсно з'їв; але ж воно все одно вже нікуди не годилося.
III
Між іншим, Мурчик щоранку сідав поруч із розтопленою плитою і терпляче слухав, як сваряться Молочко і Кашка. Він ніяк не міг зрозуміти, у чому тут справа, і тільки кліпав.
– Я – Молочко.
– Я – Кашка! Кашка-Кашка-кашшшш...
– Ні, не розумію! Зовсім нічого не розумію, – говорив Мурчик. – Через що сердяться? Наприклад, якщо я повторюватиму: я – кіт, я – кіт, кіт, кіт... Хіба комусь буде образливо?.. Ні, не розумію... Втім, мушу зізнатися, що я вважаю кращим молочко, особливо коли воно не сердиться.
Якось Молочко і Кашка особливо гаряче сварилися; сварилися до того, що наполовину вилилися на плиту, причому здійнявся жахливий чад. Прибігла куховарка і тільки сплеснула руками.
– Ну, що я тепер робитиму? – скаржилася вона, відставляючи з плити Молочко і Кашку. – Не можна відвернутися...
Відставивши Молочко і Кашку, куховарка пішла на базар по провізію. Мурчик цим одразу ж скористався. Він підсів до Молочка, подув на нього, і проказав:
– Будь ласка, не сердьтеся, Молочко...
Молочко помітно почало заспокоюватися. Мурчик обійшов його навколо, ще раз подув, розправив вуса і промовив зовсім лагідно:
– Ось що, панове... Сваритися взагалі погано. Так. Оберіть мене мировим суддею, і я одразу ж розберу вашу справу...
Чорний Тарган, що сидів у шпарині, навіть поперхнувся від сміху: «Оце так мировий суддя... Ха-ха! Ах, старий шахраю, чого тільки не придумає!..» Але Молочко і Кашка були раді, що їхню сварку, нарешті, розберуть. Вони самі навіть не вміли розповісти, в чому справа і через що вони сперечалися.
– Добре, добре, я все розберу, – говорив кіт Мурчик. – Я вже не збрешу... Ну, почнемо з Молочка.
Він обійшов кілька разів горщик із Молочком, торкнувся його лапкою, подув на Молочко зверху і почав хлебтати.
– Матінко! Рятуйте! – закричав Тарган. – Він усе молоко вижлуктив, а подумають на мене.
Коли повернулася з базару куховарка та стала шукати молоко, – горщик був порожній. Кіт Мурчик любенько спав собі біля самісінької печі солодким сном.
– Ах ти, негіднику! – лаяла його куховарка, хапаючи за вухо. – Хто випив молоко, розповідай?
Як не було боляче, але Мурчик удав, що нічого не розуміє і не вміє розмовляти. Коли його викинули за двері, він стрепенувся, облизав зім'яту шерсть, розправив хвіст і промовив:
– Якби я був куховаркою, то всі коти з ранку до ночі тільки б те й робили, що пили молоко. Втім, я не серджуся на свою куховарку, тому що вона цього не розуміє...
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова