Дональд Біссет

Казка про слона, про багаття та про білу качечку

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Калаушин

Жив на світі слон, дуже великий, зовсім негарний, але дуже добрий. Звали його Лоні.

Одного разу він пішов гуляти. Йшов, йшов і прийшов до палаючого багаття.

Біля багаття грілася біла качечка, а поруч був ставок, Качиний ставок. І високе полум'я багаття відбивалося в ньому, як у дзеркалі.

Лоні зупинився, щоб помилуватися і на багаття, і на його відображення у воді, і на білу качечку.

Але тут набігла хмаринка і став накрапати дощ. Багаття злякалося.

— Якщо дощ розійдеться, — я загину! — схлипнуло воно.

— Ах, що ти, не плач, — сказала біла качечка, — бо сам себе заллєш сльозами.

Качечку звали Міранда.

— Постараюся, — сказало багаття.

— Не сумуй, друже! — сказав Лоні і подув на вогнище. Вогонь трохи розгорівся і повеселішав.

Але дощ лив все сильніше, і тоді Лоні попросив білу качечку полетіти скоріше до хмарки і сказати їй, що, коли вона не перестане поливати дощем, він, Лоні, дмухне так, дмухне так, що розвіє всю хмару, і від неї ані хмаринки не залишиться.

Міранда полетіла до хмарки і все їй сказала, як велів Лоні.

— Ох, пробач, будь ласка, — сказала хмарка. — Але справа в тому, що, коли я побачила тебе, я подумала: «Качки більш за все люблять плескатися у воді», і я полила тебе дощем. Більше я не буду!

— Дякую! — сказала Міранда і полетіла назад. А хмарка полетіла в інший бік.

Не шкодуючи сил, Лоні дмухав і дмухав на вогонь, і багаття розгорілося ще яскравіше ніж колись.

Він був дуже задоволений, але тепер Міранда засумувала.

— Що з тобою? — запитав її Лоні.

— Я... я... я... так люблю дощик, — зізналася Міранда. — Усі качки люблять.

— Ну, цьому горю легко зарадити, — сказав Лоні. Він опустив хобот у ставок, набрав побільше води і облив качечку справжньою зливою.

Міранда заплескала крилами і закрякала від задоволення.

— Справжній дощ! Навіть краще, ніж дощ! — раділа вона.

Лоні знову опустив хобот у ставок, набрав побільше води і знову полив білу качечку дощем. А потім набрав побільше повітря і подув на багаття.

Але ось прийшов час повертатися йому додому. Лоні сказав «до побачення» і пішов.

Міранда довго дивилася йому вслід, і їй здавалося, що він стає все меншим і меншим.

Нарешті Лоні зовсім зник з очей. Тоді Міранда підкинула у вогонь гілочок, сховала голову під крило і заснула.

Їй приснився Лоні, такий великий, не дуже гарний, але дуже добрий.