Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Георгій Хіміч

Про слона, який не знав, що він найдужчий серед звірів

Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ольга Касьяненко

Жив собі колись слон, який не знав, що він найдужчий з-поміж звірів. А був той слон великий, розумний і добрий. Ніколи навіть мухи не чіпав, хоча вона частенько докучала йому.

Він обережно ступав по землі, пильнуючи, аби не наступити на когось ногою.

А що вже чемний був! Усім, кого не зустріне, щоразу вклонявся, а через те, що в нього не було капелюха, то він високо піднімав вуха й привітно вимахував хоботом.

Але ось що трапилося з ним одного разу. Рано-вранці, коли сонце, ніби величезна жарина, викотилося з-за гори, слон вийшов з дрімучого лісу й подався стежкою до річки. А треба сказати, що він полюбляв купатися, особливо в погожі ранки.

Намугикуючи якусь простеньку пісеньку, слон задер величезну голову і тієї ж миті побачив щось цікаве.

По синьому небу поважно пропливали дві білі хмари, дуже схожі на звірів – його лісових сусідів. Ось ніби суне товстелезний дядечко бегемот, а ось – довгошия бабця жирафа. Та такі кумедні, що слон не стримався й зареготав.

Раптом крізь сміх почув, як хтось зойкнув. Задивившись на хмари, він і не помітив тітоньку стоніжку. Вона саме поспішала на базар. Слон ненароком наступив їй на тринадцяту ніжку.

– Ой-ой-ой! – вигукнула тітонька стоніжка. І аж підстрибнула від болю. – Моя нещасна ніжка!.. – простогнала вона.

Добрий слон побачив, що зробив боляче, і йому стало прикро.

– Тіточко, не плачте! Я ж не хотів, повірте! Ось вам моя нога, наступіть і Мені... наступіть, прошу вас!

Але та лише докірливо похитала головою.

– Тіточко, ну, будь ласка, пробачте! – жалісливо прохав він, і великі сльози закрапали йому з очей, ледве не затопивши стоніжку.

– Пробачаю! Пробачаю! – злякано сказала вона. – Тільки зараз же перестань рюмсати! Це просто жахливо! То наступає своїми ножищами, то обливає з ніг до голови солоною рідиною. Я вся мокра від твоїх сліз! А мені на базар треба йти, бо мої стоноженята босі гасають – хочу їм купити черевики.

І вона швидко пошкутильгала своєю дорогою, тягнучи за собою візок.

Дивлячись уважно під ноги, слон пішов собі стежиною далі.

Йшов він, ішов, нарешті притомився. Зупинивсь відпочити якраз біля мурашника і з цікавістю почав його розглядати.

Коли це бачить: троє мурашок-воїнів швидко наближаються до нього від свого мурашиного міста.

– Гей, слоне! – загукали вони до нього. – Ти чого до нас прийшов – битися чи миритися? Коли битися – ми готові!

– Еге, битись! Які хитрі! – сказав слон. – І вам не соромно? Вас троє, а я – один. Просто втомився, тому й зупинився тут. Я ще трішечки подивлюся на ваше місто та й піду собі.

І справді, він якийсь час поспостерігав за мурахами-силаками, що тягли в десять разів важчий за них вантаж, і позаздрив: «От би мені таким сильним бути». З тими думками він пішов собі далі.

А мурашки-воїни, побачивши, що слон пішов геть, вернулися охороняти своє мурашине місто.

Йшов слон до річки купатися і розмірковував: «Які все ж таки хоробрі ці мурашки. Напевно, я ніколи в житті не буду таким...»

Тільки він це подумав, як помітив, що у кущах причаївся лев, готуючись до стрибка. Ще мить – і козуля, яка паслася на галявині, опинилася б у лапах могутнього хижака.

Та цього не трапилося. Слон, який досі не знав, що він найдужчий з-поміж звірів, раптом войовниче засурмив хоботом і закричав:

– Гей ти, розбійнику! Ану не чіпай козулі!

Лев уважав себе царем звірів (та й усі звірі досі так гадали), тож спочатку розгубився з несподіванки. А потім, отямившись, рикнув, та так страшно, що в слона навіть мороз пішов поза шкірою.

– Ти як посмів, негіднику, таке говорити! Та я!..

І хоча слонові було дуже лячно, проте він не дав цареві звірів договорити: схопив його хоботом, підняв високо-високо та й пожбурив якомога далі від себе.

Лев ледве дух не випустив. А оговтавшись, хутко, боязко озираючись і підібгавши хвоста, подався геть.

Слон спокійнісінько, ніби нічого й не трапилося, пішов до річки й купався в ній досхочу.

Саме того дня він і дізнався про свою величезну силу.

Автор: Хіміч Г.; ілюстратор: Касьяненко О.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова