Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн





Вірменська народна казка

Про рибину, що вміла говорити

Про рибину, що вміла говорити

Переклад українською – Олександр Божко
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою

Жив колись один бідний чоловік, ходив підсобляв рибалці, і за це йому давали кілька рибин – з того вони й жили удвох із жінкою.

Якось той рибалка зловив рибку, та таку вже гарну! Віддав цьому чоловікові, щоб потримав, а сам знову поліз у воду.

От сидить чоловік на березі, милується гарною рибкою та й міркує собі:

«Боже, ось і рибка – така сама животина, як і ми, а чи немає, бува, в неї батька-матері, товаришів? Чи думає вона, чи болить їй, як і нам, чи радіє вона?»

Ледь він так подумав, як рибка й заговорила:

– Послухай-но, чоловіче добрий! Гралася я межи хвиль зі своїми подругами. За грою забула про все на світі та й потрапила в рибальські сіті. А зараз, мабуть, побивається за мною моя люба матінка, зажурилися мої подруги. І я, бач, як мучуся, без води задихаюся! Ой, як жити хочеться, гратися в прохолодних ясних водах! Зглянься з мене, відпусти мене!

Говорила рибина голосом жалібним, тихим, ледве ворушачи пересохлим ротом.

Узяли чоловіка жалощі, пустив рибку за водою:

– Пливи собі, красуне-рибко, нехай не плаче за тобою мати, хай не журяться твої подруги, грайся собі з ними!

Про рибину, що вміла говорити

Прийшов рибалка, побачив, що немає красуні-рибки, спалахнув гнівом:

– Такий-сякий, безголовий телепню, я цілісінький день у воді бовтаюся, а ти мої труди за водою пускаєш! Геть із моїх очей, обійдуся й без тебе! Йди пропадай з голоду!

Відібрав свою торбу з рибою та й прогнав добросердного чоловіка.

Зажурився чоловік.

«А куди ж мені тепер? Що робити, як його жити? – у розпачі думав він. – Повертаюся додому з легкими руками, та з важким серцем».

Аж тут виходить йому назустріч якась мара – людина не людина і звір не звір, одне слово, страховище, а поперед себе корівку жене.

– Здоров був, чоловіче, чого це ти так зажурився, про що думаєш?

Розповів неборака про своє лихо, як опинився без роботи і не знає тепер, що йому діяти, як удвох із жінкою жити.

– Слухай-но, друзяко, – каже страховище, – я тобі позичу на три роки оцю дійну корову. Вона щодня дасть стільки молока, що вистачить наїстися і тобі й твоїй жінці. А як поверне на четвертий рік, я тієї ж ночі з'явлюся до вас і про щось запитаю. Якщо ви зумієте відповісти мені – корова перейде до вас, а якщо ні – обоє моїми станете; як захочу, так і поведуся з вами. Ну то як, пристаєш на таке?

«Е, все одно, і так з голоду помремо, – подумав бідняк, – займу я корівку, проживемо три роки. А як ці роки сплинуть, придумаємо, що відповісти, – діло ж таке.»

Дав свою згоду чоловік, зайняв корівку та й погнав додому.

Доїли вони її три роки, їли досхочу, забули про недолю. Не скинулись, як і три роки минуло, і ось настає той день і ніч, коли має надійти страховище.

Надвечір сидять чоловік із жінкою на ґанку та й думають, що вони скажуть страховищу, коли воно запитає? А чи ж відомо кому, що йому спливе в голову? Важко журились обоє, але що сталося, того не вернеш. Тим часом лиха ніч усе підступала.

Аж раптом до них підійшов якийсь незнайомий хлопчина, гожий та чемний.

– Добривечір вам, – каже, – я здорожився, а вже темніє, може, пустите на ніч?

– А чом би й ні, людино захожа! Наша хата гостеві рада, але сю ніч у нас непевно лишатися. Позичили ми в страховища корову на тій умові, що три роки її доїтимемо для себе, а як поверне на четвертий, воно прийде до нас і запитає про щось. Коли відповімо – корова наша, а ні – страховище нам голова, що захоче, те й зробить з нами. Оце якраз три роки минуло, має сю ніч страховище надійти, а ми й не доберемо, що ж йому сказати? Тепер як з нами лихо трапиться, то півбіди, та коли б ще й тобі халепи не було.

– Е, дарма, – каже захожий, – де ви, там і я!

На тому зійшлися, і гість залишився ночувати.

Аж ось опівночі загримкотіло щось у двері.

– Хто там?

– А це я прийшов, кажіть!

– А що казати? – з переляку в чоловіка й жінки мову одібрало. Як стояли, так і вклякли.

– Не бійтесь, – каже хлопчина, – я сам із ним побалакаю, – та й підходить до дверей.

– Прибув я! – подає голос з-за дверей страховище.

– І я прибув, – відповідає зсередини гість.

– Звідки прибув?

– З-за моря.

– Чим прибув?

– Кульгавого комара осідлав, на нього сів та й прилетів.

– То, мабуть, море було маленьке?

– Яке маленьке – орел летить, не перелетить!

– Тоді то орленя, а не орел!

– Яке там орленя – коли крило розпускає, ціле місто закриває!

– Тоді, мабуть, місто замаленьке?

– Яке там маленьке – заєць біг, не перебіг!

– Тоді, мабуть, не заєць, а зайченя!

– Яке там зайченя – з його шкіри пошиєш кожух, шапку, обуванку, та й ще лишиться!

– Тоді, мабуть, не людині, а люденяті!

– Яке там люденя – півень при нозі заспіває, до вуха не долітає!

– Тоді, мабуть, він глухий!

– Який там глухий – в горах сарна траву скубне, він почує!

Затуркане такою мовою страховище здогадалося, що в хаті якась сила є, хтось мудрий, сміливий, дужий, та й не знає, що йому далі казати. А тоді потихеньку задки-задки та навтіки!

А чоловік із жінкою, ще й нестямившись від недавнього переляку, на радощах собі місця не знаходять.

Тут якраз і розвиднилось. Захожий хлопчина встає, на все добре каже, в дорогу збирається. Кинулись до нього чоловік із жінкою:

– Не пустимо і край! Скажи, чим тобі віддячити за твою ласку?

– Та що ви? Мені он іти вже треба!

– То скажи хоч, як звати тебе. Якщо вже ділом тобі віддячити не можемо, то хоч добрим словом твоє ім'я згадаємо!

– Зроблене добро хоч за водою пустиш, не пропаде. Я ота рибина, що до тебе заговорила і яку ти пожалів, – сказав незнайомець.

І не встигли вони й оком змигнути. Як він зник.

Про рибину, що вміла говорити

Автор: Вірменська народна казка; ілюстратор: Ігнатов В.




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова