Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн





Про Марійку і горошинку

С.Могилевська

Про Марійку і горошинку

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – М.Скобелєв та А.Єлісеєв

1. Як Марійка залишилася сама на ґанку

Ось як це сталося.

Вранці бабуся вмила Марійку, заплела їй косички, вдягла блакитний фартух і сказала:

– Сиди, Марійко, тихенько, отут на ґанку, а я піду варити тобі кашу.

Марійка кивнула головою, сіла на нижню сходинку і стала чекати, коли бабуся зварить їй кашу.

А навколо було дуже гарно! Був самий початок літа. Яскраво світило сонце. На клумбі цвіли рожеві маргаритки. І біля ґанку в круглій калюжці блищала вода.

Марійці дуже хотілося поворушити рукою або хоча б прутиком у цій калюжці, але вона боялася сусідського півня. Той проліз через дірку в паркані до них у садок і тепер ходив неподалік.

Півень цей був рудий і злий. На ногах у нього були пазурі. Ніс загинався гачком. А коли він кричав своє «кукуріку», у Марійки перехоплювало подих.

Про Марійку і горошинку

2. Як Марійка побачила горошинку

Аж раптом Марійка побачила біля ґанку горошинку. Звичайнісіньку круглу горошинку. Горошинка лежала на землі біля нижньої сходинки. А на маківці у неї стирчав паросток, схожий на туго заплетену косицю.

Нещодавно бабуся садила на грядці такі ж горошини.

Марійка її запитала: «Бабусю, а чи скоро з горошин виростуть ще горошини?» Бабуся тоді сказала: «Ні, не дуже скоро». – «Через тиждень виростуть?» – знову запитала Марійка. І бабуся їй відповіла: «Кожному овочу своя черга. Наш горох встигне, коли на вишневому дереві почнуть червоніти вишні…».

Побачивши біля ґанку горошинку, таку ж саму, які бабуся садила на грядці, Марійка злізла зі сходинки, присіла й запитала:

– Горошинко, горошинко, а ти чому не на грядці?

Про Марійку і горошинку

А горошина анічичирк – лежить і мовчить.

– Горошинко, горошинко, – знову запитала Марійка, – ти чого мовчиш?

А сама подумала: «Може, вона щось і каже, та хіба почуєш, коли вона така маленька? От якби мені стати такою ж самою...»

Про Марійку і горошинку

3. Як Марійка стала з горошинку

Не встигла Марійка так подумати, як одразу ж стала маленькою-малесенькою, точнісінько з горошинку.

Вони стоять поряд – Марійка у своєму блакитному фартуху і горошинка з тугою косицею на маківці – зовсім однакові.

– Марійко, Марійко, – почула тут Марійка. – Якщо ти мені не допоможеш, я пропала. Мене рудий півень склює.

Марійка подивилася на півня, а він і справді прямує до них. Величезний, страшний.

«Ох, – подумала Марійка, – от захоче та й склює зараз горошинку».

– Тікаймо від нього, – прошепотіла Марійка. – Хутко, хутко...

– Тікаймо, – сказала горошинка.

Про Марійку і горошинку

І вони побігли від півня прямо стежкою.

Біжать, а трава над ними висока-височезна. Хитається, закриває від півня. Зовсім їх у траві не видно. Ні, тепер вже рудому півню їх нізащо не наздогнати.

4. Як вони сіли на кораблик

Аж раптом перед ними велике світле озеро. Звідки взялося це озеро? Адже щойно тут була звичайна калюжка, яку легко було перестрибнути.

А рудий півень знову йде за ними. Ноги в нього довгі, що не крок – дедалі ближче. Що не крок – усе ближче.

– Ох, Марійко, – скрикнула горошинка, – зараз він нас наздожене!

На воді, біля самісінького берега, вона побачила гарний кораблик із круто піднятим носом.
Якщо добре придивитися, це був ніякий не кораблик, а просто стружка від ціпка, яку дідусь вистругував, щоб поставити до помідорної розсади.

Але Марійка, побачивши кораблик, дуже зраділа.

– Скоріше, швидше! – заквапила вона горошинку. – Попливемо на той берег.

Вона допомогла горошинці залізти на кораблик, відштовхнула кораблик від берега, і вони попливли.

Про Марійку і горошинку

5. Як вони мало не потонули

Як раптом – треба ж такому статися! – раптом у воду стрибнула жаба. Велика, товста, з чотирма лапами, з витріщеними очима, зелена-зеленюща.

Ох, які здійнялися хвилі!

Про Марійку і горошинку

Вони одразу захлеснули кораблик, і він почав тонути.

– Ай-ай-ай! – Закричала Марійка. – У мене всі ноги у воді...

Але все ж таки вона не розгубилася. Вона схопила горошинку та й стриб разом із нею на берег.

«Добре, що ми не потонули, – подумала Марійка, а сама подивилася на мокрі черевички, – розсердиться тепер бабуся, скаже: навіщо ходила по воді.»

6. Як вони полізли на високу гору

– Ну от, промовила Марійка, – ми й втекли від рудого півня!

– Тепер ходімо шукати горохову грядку, – сказала горошинка. Вона заспокоїлася і навіть розвеселилася.

– Ходімо, – погодилася Марійка. – Тільки спершу заберемося на гору. Звідти видніше, куди йти.

А гора була зовсім не гора, а грядка, на якій бабуся рано навесні посіяла кріп, редис і салат.

Про Марійку і горошинку

Але зараз Марійка не впізнала знайомої грядки. Ця грядка стала для неї справжньою горою.

Разом із горошинкою вони стали підніматися крутим схилом, поки нарешті не дісталися до самого верху.

А із землі прямо на них виповзла величезна червона змія. Таких змій Марійка ще ніколи не бачила!

Вона закричала від страху та й навтьоки.

Дарма горошинка кричала їй услід:

– Марійко, Марійко, куди ти? Зачекай…

Марійка бігла без оглядки. А коли зупинилася, то стояла сама у густому зеленому лісі.

7. Як вони загубили одна одну

Чи бували ви колись у кроповому лісі? Ні?

А Марійка зараз була саме в такому лісі. Дерева тут росли рівними рядами, густо-густо. Листя на деревах було схоже на м'які голки, і від них сильно пахло кропом.

Хоча бабуся сіяла кропове насіння навпіл із піском, щоб кріп зійшов рідше, все одно він виріс дуже густий. Для Марійки, яка була тепер ростом із горошинку, це був дрімучий ліс.

А може, тут водилися вовки чи ведмеді? Марійці стало страшно самій. Вона закричала:

– Горошинко, горошинко, де ти?

До неї ніхто не озвався.

Марійка знову закричала:

– Горошинко, агов!

І знову ніхто не відгукнувся.

А повз крокував не вовк і не ведмідь, а великий звір на шести ногах. Голова в нього була кругла і ледве трималася на тонкій шиї. У зубах він тягнув колоду. Колода була набагато більша від нього самого.

Марійка мерщій сховалася за дерево, щоб звір не помітив її.

8. Як вони знайшли одна одну

А це був звичайнісінький мураха. Він тягнув до свого мурашиного міста соломинку, і до Марійки йому не було ніякого діла.

Про Марійку і горошинку

Але Марійка вийшла з-за дерева, коли мураха був далеко. І тут вона почула:

– Марійко! – почула вона. Озирнулася – аж до неї біжить горошинка з білою косицею на маківці.

Ото вони зраділи одна одній!

– Ти чого від мене втекла? – запитала горошинка. – Я мало не загубилася...

– Я не від тебе втекла, – сказала Марійка, – я змії злякалася.

– Змії?! Яка ж це змія? Це був звичайний дощовий черв'як!

Про дощових черв'яків їй бабуся казала, що їх боятися не треба. Вони корисні. Повзають у землі, розпушують ґрунт, і рослинам дістається більше води та повітря.

9. Як сонечко показало їм дорогу

– А тепер куди? – запитала Марійка. – Туди чи сюди?

– Давай спитаємо в сонечка, – сказала горошинка. – Ось воно сидить.

Хоча сонечко було трохи менше, ніж тепер була Марійка, вона його відразу впізнала. Як же не впізнати? Адже у сонечок на червоній спинці завжди буває сім чорних цяток. А Марійка вміла рахувати не лише до семи, а й до десяти.

Вона підійшла до сонечка й запитала його:

– Сонечко, сонечко, чи не знаєш ти, де горохова грядка? Там у горошинки хатка – тепла, м'яка. Там живуть її сестрички.

Сонечко подумало-подумало, потім підвелося навшпиньки, розкрило червоні крильця, на яких було рівно сім чорних цяток, і полетіло.

– Ну от, – зраділа Марійка. – Тепер ми знаємо, куди йти!

10. Як їх знову побачив рудий півень

Спочатку вони вийшли з кропового лісу. Потім спустилися вниз на березовому листочку. Потім знову полізли вгору, ще на одну грядку.

І тоді горошинка закричала:

– Марійко, Марійко, ми прийшли! Ось вона, моя горохова грядка! А ось мої сестрички-горошинки. А ось моя хатка – м'яка, тепла.

І тут вони знову побачили рудого півня з гострими кігтями, з носом, загнутим гачком, і з червоним гребенем на всю голову.

І півень їх теж побачив.

Так, він побачив їх також. Нахилив голову на один бік, нахилив голову на інший бік і забурмотів по-півнячому:

– Ко-ко-ко... Тепер ви від мене не втечете! Ко-ко-ко…

Про Марійку і горошинку

11. Як Марійка захищала горошинку

Виявляється, поки вони перепливали озеро і пробиралися крізь кроповий ліс, півень узяв та й побіг в обхід. І тепер він крокував просто на них.

Серце у Марійки забилося сильно-сильно. Вперше в житті вона бачила так близько сусідського півня.

– Ховайся, горошинко! – Закричала Марійка. – Ховайся хутчіш… Ховайся у свою хатку!

А рудий півень вже зовсім близько. Зовсім поруч. Очі в нього жовті, круглі. Він скрізь побачить горошинку.

«Ох, – подумала Марійка, – якби ж то я була велика, я б обов'язково прогнала його звідси!»

І не встигла вона так подумати, як стала знову такою ж, як була. Тоді вона схопила ціпка та й ну гнати півня геть від того місця, де ховалася її горошинка з тугою косицею на маківці.

– Геть, геть, йди звідси! Негайно йди, негіднику…

Про Марійку і горошинку

12. Як вона знову повернулася на ґанок

– Оце Марійко! – почула вона голос дідуся. – Дивіться, яка хоробра – півня перестала боятися…

Дідусь стояв на ґанку та дивився, як Марійка воює з півнем.

Тепер Марійка зовсім наважилася.

– Він мою горошинку мало не склював! – закричала вона і ще дужче замахала ціпком на півня.

А півень, виявляється, зовсім і не був сміливцем. Він дуже злякався Марійки – та й мерщій до паркану. Сунув голову в дірку між перекладинами і поліз на своє подвір'я.

– Марійко! – долинуло з вікна. – Де ти?

Це її бабуся кликала.

– Я тут, – озвалася Марійка.

– Іди кашу їсти.

– Йду, – відповіла Марійка і, легко перестрибнувши через круглу калюжку, побігла до ґанку.

А черевички в неї вже висохли, і по них тепер не можна було здогадатися, що Марійка разом із горошинкою перепливла на кораблику-стружці велике світле озеро та мало в ньому не потонула.

А далі все вийшло, як сказала бабуся: коли на вишневому дереві почервоніли вишні, на грядці з Марійчиної горошинки виріс горох і з інших горошин – теж.

Ось вам і вся казочка про Марійку, горошинку та рудого півня.

Про Марійку і горошинку

Автор: Могилевська С.; ілюстратор: Скобелєв М. та Єлісеєв А.




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082254291250, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова