Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

В'єтнамська народна казка

Прийомна дочка тигра

Переклад українською – М.Кашель
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Вадим Ігнатов

Давно колись жили собі чоловік і жінка, ще молоді. У них скоро мала народитись дитина, коли помер чоловік. А була саме пора садити розсаду, і вдові хоч розірвись: і на поле біжи, й на город, а робота скрізь важка. Встає вдова рано-ранесенько – ще зовсім темно, цілісінький день працює до самої ночі, відпочити й не присяде, а роботи все одно лишається багато. Тільки-но збере рис – треба садити бавовник. Так і клопочися без кінця-краю то про рослини, що годують, то про рослини, що дають прядиво.

Одного разу сонце пекло немилосердно. А бавовникове поле мовби й меж не має. Від спеки в горлі зовсім пересохло, а воду жінка давно всю випила. Попереду ще багато нерозпушених рядків. Якщо жінка ходитиме по воду – багато часу прогає. І терпіти спрагу немає сили.

– Якби хто мені приніс води, – зітхає жінка, – і допоміг обробити поле, то, як народиться дочка, я б тому її віддала.

Втома і розпач так затуманили їй голову, що вона й не подумала, чи хто чутиме її слова.

А в кущах причаївся тигр. Він усе бачив і чув. Вистромив тигр голову й вітається до жінки.

Жінка перелякалася, хотіла тікати, коли чує: тигр говорить лагідно, – вона й заспокоїлась.

– Не бійся, людино, я тебе не чіпатиму! Бачу, що ти виполюєш бур'яни, прийшов подивитися, як ти працюєш. Руки в тебе вже зовсім ослабли. Ти щось допіру казала?

– Ні! – заперечила вдова. – Певно, ти почув, як шепоче вітер між листям!

– Ти кажеш неправду, – спокійно відповів тигр.

– Правду кажу. Тобі, мабуть, почулося щось у щебеті пташок.

Тигр вийшов з кущів.

– Навіщо ти так? – ласкаво сказав він. – Скажи мені, чого ти хочеш? Тобі чимось допомогти?

Вдова не вміла хитрувати і повторила тигрові сказані в розпачі слова.

– Це правда? – перепитав тигр, і очі його заблищали.

– Правда, – підтвердила жінка з ваганням у голосі.

Тигр спустився крутим, майже прямовисним схилом до джерела, що било з кам'яного серця гори, набрав повне вухо води і, схиливши голову, приніс її вдові. Далі тигр велів удові посидіти в затінку, а сам прив'язав до хвоста серп і скосив усі бур'яни, а коріння повиривав кігтями, одночасно розпушуючи міжряддя. Бачить удова, як спритно працює тигр, і злякалася свого обіцяння. Підвелася нишком і втекла. Тигр побачив це, але не гукнув. Вдова побігла ще швидше. По дорозі в неї народилася дитина. Тут уже тигр пустився за жінкою. Коли він прибіг, жінка була мертва. Тигр облизав дитину – це була дівчинка – і поніс її до себе в печеру. Він дуже любив дитину – як тигриця любить своє тигреня. Цілими днями він милувався дівчинкою, і очі його світилися ніжністю.

В ліс по здобич тигр більше не ходив, зате зачастив у села – то шмат матерії вкраде, щоб у неї загорнути дівчинку, то рису, й м'яса поцупить і зварить для неї. Та як турботливо не піклувався він про дівчинку, вона дуже довго не починала ходити. То тигренята швидко починають бігати, а людську дитину спробуй-но вирости! Все важче було тигрові забезпечувати її їжею й одягом. Дівчинка підростала від сезону до сезону, коли в лісі опадало листя й виростало нове.

От вона вже й на порі стала. Гарна дівчина, тільки без імені. Очі блищать, як вода в струмку. Шкіра ніжна, як хмаринки в синім небі. Що дужче вона підростала, то кращою ставала на вроду. Тигр усього їй понаносив – і ткацький верстат, і бавовни. Сам він не вмів ткати, але підгледів, як це роблять люди, показав дівчині – вона швидко й навчилася. І відтоді день при дні сиділа й невтомно ткала.

Ліс іще два-три рази поміняв листя. Руки дівчини човником снували над верстатом. Дівчина дуже любила тигра, ставилась до нього, як до батька, як до людини. Тигр і досі спершу добував рис і м'ясо для дівчини, а потім уже полював для себе. Гарна дівчина без імені безвихідно жила в гірській печері.

Щодня тигр ходив промишляти. Вранці піде й велить дівчині сидіти дома. Увечері повертається і ще здалеку гукає:

– А де це моя донечка? Спить чи ні? А що вона сьогодні робила?

Дівчина одразу йому відповідала – щиро й лагідно, і теплою ласкою світились її очі:

– Я не сплю, таточку, підтримую вогонь, палю смолоскип, чекаю свого тата.

Тигр повертався додому вже в сутінках, і дівчина встромляла між камінням над входом в печеру сосновий смолоскип, щоб освітити дорогу тигрові. Тигр одразу лягав і доставав торбу з рисом і м'ясом. Далі вони варили їсти – смажили й пекли – і розмовляли, як у кожній щасливій і дружній сім'ї.

Одного разу ранком, схожим на безліч інших ранків, тигр подався на роздобутки, а дівчина сіла за ткацький верстат, постукує собі човником. І раптом здригнулась. Озирнулась – аж у дверях, що вели до печери, стоять двоє молодих хлопців з луками за плечима. Бачать, дівчина обернулася до них, вони усміхнулись і привіталися до неї.

Освоївшись, хлопці розповіли їй стільки дивного й цікавого, що дівчина забула про все на світі. Та раптом схаменулась і стала вмовляти хлопців, щоб ішли собі:

– Ой хлопці-молодці, ідіть не баріться. Ваші стріли не такі гострі, як пазурі в тигра. Ваші м'язи не мають такої сили, як тигрові. Батько ласкавий до мене, але жорстокий до інших. Він любить мене, але не знає жалю до незнайомих людей.

– Де твій дім, красуне? Звідки ти, хороша? Невже тобі не сумно за домом? – посміхаючись, не вгавали хлопці.

– Мій дім тут. Ідіть, кажу, хлопці. Бачите, сонячний промінь зачепився ген за ту брилу? Тигр ось-ось повернеться. Я живу з тигром не знаю скільки холодних сезонів, не знаю скільки жарких. Батько мене любить, і я його люблю.

Хлопці умовляють дівчину без імені покинути тигра й піти з ними. Кажуть, що поза печерою, біля підніжжя ген тої гори, живе людське плем'я. Оскільки вона людина, вона повинна жити з людьми. Так не годиться, щоб людина жила з тигром. Але дівчину все дужче проймав жах, вона боялася за цих хороших, добрих хлопців, що прийшли здалеку.

– Сонячне проміння вже зійшло з кам'яної брили, ідіть, хлопчики, прошу вас, ідіть, – умовляла їх вона.

Хлопці зрештою попрощалися й пішли.

Ткацький верстат так застукотів, що аж луна загула в печері.

У сутінках повернувся тигр, ще здалеку озиваючись до дівчини. Раптом він уловив нюхом незнайомий запах.

– Доню, до нас хтось приходив? – питає.

– Я цілий день сиділа за ткацьким верстатом. Ніхто тут не приходив. Мабуть, сьогодні ти полював за різною дичиною, от і приніс запахи з собою, – спокійно відповіла дівчина.

Тигр одразу їй повірив, бо дуже її любив.

А ті хлопці не забули красуні-дівчини, що самотньо живе в холодній печері і має такого дивного названого батька. Вони знову прийшли з луками і стрілами. Розповіли їй багато веселих історій про старих і молодих селян, що живуть біля підніжжя зеленої гори. Розповіли, як садять рис, щоб було що їсти, як вирощують бавовну, з якої тчуть полотно, а потім шиють одяг. Коли селяни ідуть на поле, то співають, а коли повертаються, то розмовляють і жартують. Людська пісня гарніша й приємніша для слуху, ніж щебет лісових пташок і шурхіт листя під вітром...

А дівчина могла їм розповісти тільки про тигра.

– Не можу я відплатити батькові чорною невдячністю, – каже дівчина. – В печері я живу так довго, що звикла до неї. І хоч я не з роду тигрів, я не можу покинути тигра, що вигодував, виростив мене.

І все ж розповіді хлопців не могли не лишити глибокого сліду в серці дівчини. Хлопці знову й знову приходили, коли тигра вже не було дома, і йшли собі, поки тигр ще не повернувся. Дівчині подобались цікаві розмови про людей, що живуть під горою. Мало-помалу вона полюбила тих людей, і їй хотілося знати про них якомога більше. Коли хлопців довго не було, вона вже й скучала за ними. Вона так само любила тигра, але все ясніше бачила, що батько її всього лише тигр. Минали дні за днями, і дівчина відчула, що їй хочеться жити в селі, серед людей, там, де жили колись її мама й тато.

Дівчина пообіцяла одному з тих хлопців, що піде за нього заміж. Він розповів їй, як справляють весілля, і вони чекали дня, коли дівчина втече від тигра.

Якось увечері дівчина каже тигру:

– Тату, ти мене дуже любиш, балуєш мене смачненьким. Налови мені вугрів – так хочеться!

– Гаразд, наловлю. А куди ж я їх покладу?

– А я сплету кошик, ти повісиш його на шию.

Тигр нічого не знав про людські хитрощі. Вугор круглий та слизький, спробуй-но його впіймати, отже, часу в дівчини було вдосталь. Вона також знала, в який бік пішов тигр, отже, могла не боятися випадкової з ним зустрічі. Кошика дівчина сплела навмисне з великими вічками. Тигр довго ловив вугра, нарешті впіймав, а коли поклав у кошик, той вислизнув крізь вічко. Вже аж поночі пощастило йому знову впіймати великого вугра, тільки цього разу кошика він викинув, а вугра поніс так.

Прийшов тигр додому пізно, бачить: у печері темно і якось не так, як завжди.

Тигр покликав дівчину. Ніякої відповіді. У нього аж нутро похололо. «Та ні, мабуть, заснула», – заспокоює він себе. Але постіль була порожня. Тигр затужив, заплакав. Та скільки він не побивався, йому не ставало легше. Так він і проплакав до самого ранку.

Він щоразу нюхом чув, коли до печери приходив хтось чужий, але нічого не підозрював, бо безоглядно вірив доньці. Пам'ятаючи дух тієї чужої людини, тигр пішов по її слідах. Сліди привели його до велелюдного села біля підніжжя зеленої гори. Тигр знайшов те місце, де тепер перебувала його прийомна дочка. Але він не насмілився увійти в село – адже це не лісові хащі, люди переполошаться, візьмуть списи, коромисла, сапи – що під руку попадеться – та й виженуть його. Він тільки ліг і чекав на узліссі край села. Та в людей зіркі очі – і скоро по селу пішла чутка, що прийшов тигр. Як почула це дівчина, одразу здогадалася, що то її названий батько. Вона мовчки пішла в ліс і розшукала його.

Прийомний батько дуже любив дівчину, він тільки зітхнув і сказав:

– Я впіймав для тебе великого вугра. Тебе не було дома, і він протух. Навіщо ж ти покинула мене?

Дівчині хотілося, щоб батько тільки любив її ї не сердився ні на неї, ні на людей. Адже кожна людина любить свого батька, а батько любить своїх дітей. Вона запросила тигра до хати. Попросила, щоб спеціально для нього зарізали бика. Тигр три дні просидів у них у хаті, а коли в нього зовсім потерпли лапи, сказав, що йому пора йти. На прощання йому зарізали буйвола.

Тигр переконався, що його зять – хлопець чесний, хороший, любить його дочку і дочка любить свого чоловіка. Тож коли вони проводжали його до лісу, тигр-батько сказав:

– Зараз я піду дуже далеко і довго не повертатимусь. Як живий буду, прийду провідати вас, діточки. А як прийде смерть, то помру під віковим деревом. Якщо ви почуєте, що я помер, то забийте бика і лісовими стежками несіть його на жердині в ліс. Як би не було важко дорогою, все ж таки несіть. А де жердина зламається, вирийте яму і закопайте того бика.

Тигр пішов. Відтоді двічі опадало листя в лісі і двічі знову розпускалося, а тигра ніхто не бачив.

Молодята зробили так, як заповідав тигр – названий батько. Забили бика, прив'язали його до жердини, взяли ту жердину на плечі й понесли. Довго несли, жердина важко давила на плечі.

– Давай зариємо бика тут, – каже чоловік.

– Ні, – похитала головою жінка. – Ми повинні точно виконати останню батькову волю. Дане слово треба дотримувати.

Траплялася гора – вони переходили гору, траплялася ущелина – спускалися в ущелину і піднімалися з неї. Дев'ять гір і дев'ять ущелин пройшли вони, поки зламалася жердина. Тоді вони стали рити яму, щоб закопати бика. Риють, риють, – раптом щось на дні заблищало, аж в очах замерехтіло. Дивляться – аж то золото. Десять великих глеків золота викопали вони з тієї ями.

І зажили вони у щасті й достатку. Принесли те золото додому, роздали всім односельцям, ще й собі чимало зосталося.

Жили вони довго, до кінця життя любили одне одного і добрим словом згадували тигра – названого батька.

Автор: В`єтнамська народна казка; ілюстратор: Ігнатов В.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова