Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Галина Каменна

Пригоди старої ляльки

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Любарський

 

Одного разу, коли ремонтували будинок, Наталчина мама прибирала на горищі і там, серед поламаних, непотрібних меблів знайшла стару ляльку. Вона обтерла її ганчіркою та принесла доньці:

- Дивись, Наталочко, цю ляльку колись подарував мені твій дідусь.

- Мамусю! - вигукнула Наталка. - Мабуть, їй дуже страшно було самій на темному горищі? Подаруй мені її. Я зшию їй нову сукню і гратимуся з нею.

Лялька оселилася в найсвітлішій кімнаті та стала постійною учасницею веселих ігор дівчинки. Своїй новій подружці Наталка зшила просту, бавовняну, але дуже гарну сукню, зачесала та підклеїла її каштанові коси.

Навіть облуплений ніс не завадив ляльці стати Наталчиною улюбленицею. І хоча тепер у неї на ногах були маленькі поліетиленові черевички, назвали ляльку Босоніжкою. Такою її дівчинка вперше побачила.

Босоніжку Наталка брала з собою всюди: в сад, на річку, у двір. За столом вона обов'язково садовила її поруч із собою.

Від турбот маленької хазяйновитої господині лялька стомлювалася. Тоді вона починала хитрувати: безсило опускала свої руки, схиляла голову на плечі і, коли Наталка намагалася її посадити, весь час падала.

- Бідненька моя, - говорила тоді Наталка, - тобі, мабуть, час вже спати.

Вона вкладала Босоніжку в дерев'яне ліжечко, вкривала ковдрою та співала колискову пісню.

Босоніжці подобалося її нове життя.

Правда, іноді її спокій порушував безцеремонний Шарик. Він відкривав лапою двері, пробирався в кут до іграшок і з усіх вибирав тільки Босоніжку.

Потай вона була задоволена увагою Шарика, але вголос цього не висловлювала. Для видимості вона пищала:

- Ой-ой! Візьми хоч раз, будь ласка, не мене, а Жовтого Ведмедика.

Шарик не звертав на це уваги й стрімко вибігав на ґанок. Перед очима Босоніжки миготіли кури, що голосно квохтали, кущі смородини, зелений паркан палісадника.

Веселий, задоволений пес показував ляльці всі свої володіння. Він гасав по подвір'ю аж поки його хтось не помічав. Тоді Шарик залишав ляльку на ґанку, а сам ховався в будці.

Люди не розуміли, що Босоніжці подобалися такі подорожі.

Безтурботне життя Босоніжки тривало недовго і скінчилося, коли Наталці на день народження принесли велику картонну коробку.

- Цікаво, що в ній? - спитав Фланелевий Кролик і підняв від цікавості одне довге вухо.

- Не знаю, - крякнуло Гумове Каченя. - Я думаю, що це зимова шубка для нашої хазяйки.

- Ні, ні, - пробурмотів Жовтий Ведмедик і похитав головою. - В саме такій коробці рік тому принесли мене. Можливо, тут мій північний білий братик?

Висловили свою думку про загадкову коробку і Двогорбий верблюд, і Жаба, і Лисичка-сестричка. А Швидкий Кінь підвівся біля столу на задні ноги, скривив носа та сердито пирхнув.

- Що ж в ній може бути? - подумала Босоніжка. Вона чомусь стривожилася, її мучила невідомість.

Нарешті, іменинниця підійшла до столу, розв'язала стрічку та підняла кришку.

- Яка красуня! Спасибі, татусю! - закричала Наталка й обережно взяла до рук подарунок.

Іграшки завмерли у захваті: Наталка тримала велику нову ляльку. Лялька була вдягнена у світлорожеву сукню з нейлону, з пишною спідницею, легку та прозору.

- А черевички на ній які, подивіться! - захлиналася від захвату Лисичка-сестричка. - Вони коричневі, лаковані і з пряжками.

- А капелюшок, зі стрічками! - кумкала Жаба. - Зовсім як квітка лілеї.

- Серед нас ніколи не було такої чудової іграшки, - урочисто промовив Жовтий Ведмедик. Він став квапливо пригладжувати на своїх боках плюш, протер намистинки очей, щоб вони блищали яскравіше, і повернувся так, щоб його кругле черевце не дуже кидалося в очі незнайомці.

І тільки Босоніжка нічого не сказала. Вона не промовила ані слова навіть тоді, коли нейлонова модниця відкрила свої круглі очі й ніжно промовила два рази:

- Ма-ма! Ма-ма!

Красуні дали ім'я - Ляля. Вона посіла краще місце на дивані серед вишитих подушок та сиділа, гордовито піднявши голову із зачіскою з шовковистого волосся. Ляля ні з ким не розмовляла й ні на кого не дивилася.

Звичайно, вона була надто зарозуміла, тому що, коли Жовтий Ведмедик привітно звернувся до неї, навіть не глянула на нього, а лише недбало зауважила:

- Говори тихіше, у мене з дороги голова розболілася.

Іграшки здивувалися такій невихованості, образилися і з того часу перестали звертати на задаваку увагу.

Тільки Босоніжка не могла заспокоїтися. Вона бачила, як зранку Наталка бере гарну Лялю на руки та ніжно притискає до себе. Поговорить з нею і знову зручно усаджує на дивані.

Старенька Босоніжка поруч з Лялею виглядала сіренькою і скромною. І тому вона ставала з кожним днем все більш задумливою і сумною. Їй здавалося, що вона тут зайва.

Одного разу вночі Босоніжка не витримала і, коли всі заснули, підійшла до Лялі. Своїми пальчиками з тканини вона провела по її шовковому волоссю.

- Яка я нещасна! - заплакала Босоніжка. - Я ніколи не мала таких кучерів, таких очей, що відкриваються й закриваються, такої сукні й капелюха. Мене вічно тягнуть кудись гратися. А Ляля може цілими днями відпочивати на м'яких подушках.

- Що ти скиглиш, облізла лялько! - зверхньо мовила раптом Ляля. - Якщо тобі так погано, нащо ти тоді тут живеш? На твоєму місці я б втекла. От візьму і поскаржуся Наталці, і тебе знову закинуть на горище.

Босоніжка злякалася погрози сердитої Лялі. "А й справді ж, раптом я знову опинюся в темряві та пилюці? Адже у Наталці тепер є інша, нова лялька".

Від образи Босоніжка заплакала ще сильніше, а коли сліз не вистачило, витерла мокрі щоки і замислилася.

- Може дійсно втекти? Але куди? - непокоїлася вона.

І одразу ж вирішила:

"Піду далеко-далеко в ліс, і залишуся там".

Нікому нічого не сказала Босоніжка. Тільки постояла біля ліжка Наталки, важко зітхнула, а потім залізла на підвіконня. Вікно було розчинене. Від висоти у Босоніжки запаморочилося в голові. Але вона згадала про своє горе і стрибнула вниз.

Хрусь! Зламалися під ногами стеблинки запашного тютюну. Босоніжка злякалася, що хтось почує, і побігла по місячній доріжці все далі і далі від свого будинку.

... На узлісся Босоніжка вийшла, коли над деревами займалася зоря. Тільки тут вона відчула, що втомилася і сколола ноги, бо по дорозі втратила клейончасті черевички.

Але навколо все було таке нове і незвичне, що до неї повернувся добрий настрій.

Босоніжка увійшла в гущавину лису й побачила перед собою на гілці майстра Шовкопряда.

- Здрастуй, Шовкопряде! - погукала його Босоніжка.

- Здрастуй, мала! Ти щось хочеш?

- Так. Чи не зможеш ти виткати мені зі своїх шовкових ниток сукню?

- Авжеж, зможу, - відповів Шовкопряд. - Підійди ближче. - Він зняв мірку і почав швидко працювати.

Стомлена Босоніжка сіла біля пеньку відпочити. Незабаром сукня була готова. Вона вийшла така, що їй могла позаздрити навіть модниця Ляля.

- Спасибі тобі, Шовкопряде! - подякувала лялька чудовому майстрові. Подивилася на свої подряпані ноги і сказала:

- Мені б ще черевички.

- Будуть вони у тебе, - почула Босоніжка.

Вона озирнулася - на стовбурі дерева сиділа Пухнаста Білка з горішком у чіпких лапах.

- Тримай! - крикнула Білка і спритно кинула вниз дві шкаралупи розколотого горіха.

Босоніжка приміряла обновку. Черевички точнісінько були їй по нозі, міцні, з зеленими китицями. Таких не мала жодна лялька у світі.

Лісові мешканці всюди привітно зустрічали гостю. Кожен намагався її чимось потішити.

Ящірка подарувала їй для сукні блискучі лусочки, від яких вона стала ще ошатнішою. Дятел вирубав з березової кори сліпучо-білі браслети. Горобина наділа їй на шию намисто з червоних ягід.

Не залишилася в боргу і Чапля. Вона принесла капелюшок-лілею. Здійснилася мрія Босоніжки. Вона стала такою ж гарною, як Ляля. Лялька сіла на пеньок, наче на диван. Замість подушок був м'який зелений мох.

Так вона сиділа годину чи дві. Гостроносі їжачки гралися навколо на галявині. Вони перекидалися, бігали один за одним, пирхали, боролися. Їжачки запрошували Босоніжку пограти з ними. Вона відмовилася, тому що боялася забруднити чи пошкодити свою гарну сукню. І звірятка втекли.

Усі в лісі були зайняті своїми справами. Дятел лікував дерево. Шовкопряд змотував нитку в кокони. Білка поскакала запасати на зиму горіхи. Чапля полетіла до своїх дітей.

Босоніжка залишилася сама, їй стало нудно. Вона не знала, чим зайнятися, а до неробства вона не звикла. Потім їй пригадався будинок, згадалися іграшки. А що про неї думає Наталка? А Шарик? Мабуть, шукають її по всьому будинку.

"Милі мої. Я й не припускала, що мені без вас так сумно, - думала Босоніжка. - І навіщо мені така гарна сукня, якщо її не побачить Наталка? Я погана, невдячна лялька. Мене зняли з запорошеного горища, піклувалися про мене, любили. А я втекла до лісу".

Босоніжці захотілося швидше повернутися додому. Але це виявилося не так просто. Стежка загубилася. Навколо стояв густий, мовчазний ліс.

"Куди йти?"

Босоніжка кинулася навпростець через колючі кущі, туди, де між деревами проглядало сонце. Коли вона втекла до лісу, сонце вставало за спиною. Значить, треба повертатися в бік сонця. Бідолашна лялька не знала, що все далі й далі відходить від будинку. Вранці сонечко вставало на сході, а зараз, ввечері, опускалося на захід.

Трава ставала все густішою та високою, йти стало зовсім важко.

Раптом подув сильний вітер, несподівано потемніло. Зібралися густі дощові хмари. Тривожно зашуміли дерева і трава, поховалися лісові мешканці. Блиснула блискавка, загуркотів грім. Великі краплі дощу заплескали по листю.

Босоніжка заблукала, промокла та тремтіла від холоду.

"Пропала я зовсім, - подумала вона. - Хіба мені погано було у Наталки?"

Вона сховалася під густу ялинку. Але й там дощ і вітер діставали до неї. З гілки зірвалася колюча шишка і боляче вдарила її по голові. Вкінець перелякана Босоніжка вискочила з-під ялинки і кинулася, куди очі дивляться.

А вітер свистів їй услід, наздоганяв і шмагав. А дощ все лив і лив, немов хотів утопити втікачку.

Зачепився за сучок і залишився на ньому капелюшок-лілея. Поривом вітру зірвало і забрало сукню. Потоки води змили з ніг горіхові черевички.

Забризкана брудом, змерзла Босоніжка, нарешті, побачила знайомий дах. Пробігти залишилося вже зовсім трошки, але лялька раптом послизнулася і впала.

Прокинулась вона від гучного гавкоту і побачила над собою добру кудлату морду Шарика. Це він, її вірний товариш, весь день, коли виявилася пропажа, не знаходив собі місця і вирушив на її розшуки.

Шарик лизнув Босоніжку теплим і вологим язиком в щоку, схопив і приніс її додому.

Найбільше зраділа Наталка. Іграшки були задоволені поверненням Босоніжки, вони почали її розпитувати, перебиваючи одна одну, де вона пропадала. Навіть гордовита Ляля усміхнулася, закрила і відкрила очі. Потай вона все ж заздрила старенькій ляльці: Ляля була самотня, з нею ніхто не дружив.

Босоніжку почистили, перевдягли у випрану та випрасувану бавовняну сукню, заштопали подряпини.

А наступного дня Шарик знову, як колись, тихенько відкрив лапою двері. І, як колись, зраділа йому Босоніжка: друзі дорожче за блискуче вбрання.

Жодних лісових подарунків не залишилося у ляльки. Та вона про них і не шкодувала. Тільки довгими зимовими вечорами в теплому іграшковому куточку Босоніжка часто розповідала друзям про свої незвичайні пригоди.

Правда, сусідка казала Наталчиній мамі, що бачила, як Босоніжку в ліс потягла ворона. Люди цьому вірили. Вони думали: не могла ж лялька піти сама!

Ну, що ж, нехай так і думають.

Але ж ми з вами знаємо всю правду.

Автор: Каменна Г.; ілюстратор: Любарський В.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова