Волт Дісней

Пригоди маленького цуценятити

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – С.Бордюг

Мати звали Леді, а батька – Блудько. І ці імена їм дуже пасували.

Цуценята були найпрекраснішими в світі (так здавалося батькам). І троє перших цуценят були дійсно чарівні: виховані, чемні – вони подобалися буквально всім.

Але четверте цуценя... З ранку й до вечора в хаті тільки й чулося: «Де наш брат?», «Куди він втік?», «Де цей шибеник?», «Дивіться, що він накоїв!»

Так, четверте цуценя, цей негідник, завдавав багато турбот та прикрощів.

Коли наставав час обіду, троє чарівних цуценят заздалегідь ставали на задні лапки перед мискою і терпляче чекали дозволу.

А четверте цуценя раптом з'являлося в останню хвилину і, шмигнувши повз них, добиралося до їжі першим!..

Лише тільки наставав час пограти, виховані братики тихенько грали зі своїми цуценячими іграшками.

А четвертий – цей бешкетник – гриз усе, що йому траплялося: килим – то килим, черевик – то черевик...

Щойно наближалася ніч, три милих братика спокійно лягали у свій кошик і засинали.

Але четверте цуценя!.. Негідник обирав саме цей час для того, щоб погавкати та поскавуліти на різні лади. Він навіть не звертав уваги на гримання!

Одного разу цуценят відпустили на прогулянку.

Кожен песик ніс у зубах собі на обід запашний, чудовий коржик. Троє перших цуценят чемно вирушили до найближчого парку, щоб пообідати там в тіні та прохолоді.

А четвертий – оцей маленький пустун – миттєво проковтнув свого коржика та кинувся шукати собі пригод.

Він незабаром побачив двох дуже привітних і гарних друзів. Вони весело грали. Розбійнику так хотілося пограти – він кинувся до них. Але побачивши цуценя ці милі й ласкаві істоти раптом показали кігті та ікла... Адже це були кішки! І цуценяті довелося тікати від них. З розгону налетіло воно на гірку розритої землі та застигло. Маленький працьовитий кріт копав так швидко і вправно, як це вміють робити тільки кроти.

Шибеникові це дуже сподобалося.

– Яка цікава гра! – сказав він. – Як ти цьому навчився?

– Копав і копав, копав і копав – от і навчився, – відповів кріт.

Тоді й цуценя почало копати. Воно копало, копало як раптом... відкопало величезну, чудову, солодку кістку.

Для такого маленького цуценяти вона була надто велика. Підняти її воно не могло, і до самого парку цю чудову кістку йому довелося тягти по землі, вибиваючись із сил.

А трохи раніше тією ж дорогою йшов великий і злий пес.

«Ого! Чим це так чудово пахне?» – сказав він, потягнувши раптом носом. І одразу ж побачив біля дороги, під розлогим деревом, три чудові коржі, а біля них – трьох цуценят.

Цуценята все ще милувалися своїми спокусливими коржиками, вдихаючи їхній запах.

Пес був такий лютий і такий голодний, що троє вихованих цуценят миттю залишилися без обіду, так і не покуштувавши своїх запашних коржів!

Бідолашні маленькі цуценятка! Вони одразу відчули себе такими голодними, скривдженими, беззахисними...

Але хто це наближається до них? О! Та це ж розбишака тягне свою величезну смачну кістку!

– Гей, хлопці! – крикнув він. – Ідіть-но сюди! Дивіться, що я знайшов! Ідіть, ідіть! Я вас пригощаю!

Тепер цуценята вже не гаяли дарма часу.

І коли прийшла пора повертатися додому, троє маленьких цуценят йшли ситі, задоволені, а попереду гордо виступало четверте – наш шибеник.