Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн





Поштарська казка

Карел Чапек

Поштарська казка

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Г.Козлов

Ото скажіть на милість: якщо можуть бути казки про всякі людські професії та ремесла – про королів, принців і розбійників, пастухів, лицарів і чаклунів, вельмож, дроворубів і водяників, – то чому б не бути казці про поштаря? От подивіться, наприклад, на поштову контору: адже це якесь зачароване місце! Тут тобі й усякі написи: "Не палити",  "Собак не водити", і прірва різноманітних грізних попереджень... Кажу вам: у жодного чарівника чи лиходія не знайдеш стільки погроз і заборон. Вже тільки по одному цьому видно, що пошта – місце таємниче та небезпечне. А хто з вас, діти, бачив, що коїться на пошті вночі, коли вона зачинена? На це варто подивитися!..

Поштарська казка

От послухайте, що такий собі пан на прізвище Колбаба, а за професією поштар, тобто листоноша, насправді бачив і розповів іншим поштарям і листоношам, а ті – іншим, аж поки воно не дійшло й до мене. А я не такий жадібний, щоб ні з ким не поділитися. Та годі вже зайвих балачок. Починаю.

Набридло якось панові Колбабі, поштареві й листоноші, його поштарське ремесло: мовляв, скільки листоношам доводиться ходити, бігати, мотатися, поспішати, тріпати черевики, стоптувати підбори; адже кожного божого дня двадцять дев'ять тисяч сімсот тридцять п'ять кроків зробити, у тому числі вісім тисяч двісті сорок дев'ять сходинок вгору й вниз пройти, а розносиш усе одно саму лише пресу, грошові документи та інші дрібниці, від яких нікому жодної втіхи, та й контора поштова – місце незатишне, невеселе, де ніколи нічого цікавого не відбувається. Так лаяв пан Колбаба на всі лади свою поштарську професію.

Поштарська казка

Ото якось всівся він на пошті біля грубки та й заснув, і не помітив, що вже пробило шість вечора. Пробило шість, і всі поштарі та листоноші розійшлися по домівках, замкнувши пошту. І залишився пан Колбаба там під замком, та й спав собі.

Поштарська казка

Аж ось ближче до півночі, прокидається він від якогось шурхоту: ніби миші на підлозі метушаться. "Еге, – подумав пан Колбаба, – у нас тут миші, треба мишоловку поставити". Аж дивиться – а це не миші, а конторські домовики-поштовики. Такі собі маленькі, бородаті чоловічки, завбільшки з курку, чи то білку, чи дикого кроля, чи ще щось таке; а на голові у кожного поштовий кашкет – ну викапані поштарі; і курточки на них, як на справжніх листоношах. "Бач, чортенята!" – подумав пан Колбаба, а сам анічичирк, губами не поворухнув, щоб їх не злякати.

Поштарська казка

Дивиться: один із них листи складає, які йому, Колбабі, вранці розносити; другий пошту розбирає, третій посилки зважує і ярлики на них наклеює, четвертий сердиться, що, мовляв, ця коробка обв'язана не так, як слід; п'ятий сидить біля віконця та гроші підраховує, як поштові службовці роблять.

– Так я й думав, – бурчить, – обрахувався цей поштар на один гелер. Треба виправити.

Шостий поштовик, стоячи біля телеграфного апарату, телеграму вистукує: так так так, так, так так, так так. Але пан Колбаба зрозумів, що він телеграфує. Людськими словами ось що: "Міністерство пошти. Поштовик номер сто тридцять один. Доповідаю все гаразд крапка. Колега ельф Матлафоусек кашляє сказався хворим не вийшов роботу крапка. Переходжу на прийом крапка".

Поштарська казка

– Тут лист до Канібальського королівства, місто Бамболімбонанду, – промовив сьомий поштовик. – Де це таке?

– Це шлях на Бенешов, – відповів восьмий поштовичок. – Припишіть, колего: "Канібальське королівство, залізнична станція Нижній Трапезунд, поштове відділення Котячий замок. Авіапошта". Ну от, все готово. Чи не перекинутися нам, панове, в карти?

Поштарська казка

– Що ж, – відповів перший поштовик і відрахував тридцять два листи. – Ось і карти. Можна розпочинати.

Другий поштовик узяв ці листи і перетасував.

– Знімаю, – сказав перший поштовик.

– Ну, здавай, – промовив другий.

– Ех, ех! – пробурчав третій. – Погана карта!

– Ходжу, – вигукнув четвертий і ляснув листом по столу.

– Крою, – відповів п'ятий, кладучи новий лист на той, який поклав перший.

– Слабенько, друже, – сказав шостий і теж кинув листа.

– Жартуєш. Крупніше знайдеться, – промовив сьомий.

– А в мене козирний туз! – крикнув восьмий, кидаючи свого листа зверху на купу.

Поштарська казка

Цього вже пан Колбаба витримати не міг.

– Дозвольте вас запитати, панове, – втрутився він. – Що це у вас за карти?

– А-а, пане Колбаба! – відповів перший поштовик. – Ми вас не хотіли будити, але якщо ви прокинулися, сідайте зіграти з нами. Ми граємо просто в мар'яж.

Поштарська казка

Пан Колбаба охоче підсів до поштовиків.

– Ось вам карти, – сказав другий поштовик і подав йому кілька листів. – Ходіть.

Дивиться пан Колбаба на ті листи, що у нього в руках, і каже:

– Я перепрошую, панове, – але у мене в руках ніяких карт немає, а є лише недоставлені листи.

– От-от, – відповів третій поштовик. – Це і є наші гральні карти.

– Гм, – промовив пан Колбаба. – Але ж, панове, у гральних картах мають бути наймолодші-сімки, потім йдуть вісімки, потім дев'ятки та десятки, потім – валети, дами, королі і найстарша карта – туз. А серед цих листів нічого схожого немає!

– Ви дуже помиляєтеся, пане Колбаба, – сказав четвертий поштовик. – Якщо хочете знати, кожен із цих листів має більше чи менше значення, дивлячись, про що в ньому написано.

– Наймолодша карта, – пояснив перший карлик, – сімка, – це такі листи, в яких хтось комусь бреше або голову морочить.

– Наступна молодша карта – вісімка, – підхопив другий поштовик, – такі листи, які написані лише через обов'язок.

– Треті карти, старші – дев'ятки, – підхопив третій поштовик, – це листи, написані просто з ввічливості.

– Перша старша карта – десятка, – промовив четвертий. – Це такі листи, в яких люди повідомляють одне одному про щось нове, цікаве.

Поштарська казка

– Друга велика карта – валет, – сказав п'ятий. – Це ті листи, що пишуться між добрими друзями.

– Третя старша карта – дама, – сказав шостий. – Такого листа людина посилає іншій, щоб зробити їй приємність.

– Четверта старша карта – король, – сказав сьомий. – Це такий лист, у якому освідчуються в коханні.

– А найстарша карта – туз, – закінчив восьмий поштовик. – Це такий лист, коли людина віддає іншій усе своє серце. Ця карта – над усіма козир, вона б'є всі інші карти. До вашого відома, пане Колбаба, це такі листи, які пише мати своїй дитині або одна людина іншій, яку вона любить більше за життя.

– Еге, – промовив пан Колбаба. – Але в такому разі дозвольте запитати: як ви дізнаєтеся, що в усіх цих листах написано? Якщо ви їх розкриваєте, добродіє, це нікуди не годиться! Цього, любі, не можна робити. Хіба можна порушувати таємницю листування? Я тоді, негідники ви такі, повідомлю в поліцію. Адже це страшний гріх – читати чужі листи!

Поштарська казка

– Про це, пане Колбаба, нам добре відомо, – сказав перший поштовик. – Але ж ми, голубчику, навпомацки крізь запечатаний конверт дізнаємося, який там лист. Байдуже – на дотик холодне, а чим більше в ньому почуттів, тим лист тепліший.

– А варто нам, поштовикам, покласти запечатаного листа собі на лоба, – додав другий, – як ми вам від слова до слова скажемо, про що там написано.

Поштарська казка

– Це інша справа, – сказав пан Колбаба. Він знову підсів до грубки і почав уважно стежити. Але так затишно влаштувався, що його повіки почали злипатися, і не встиг він дорахувати до п'яти, як заснув, наче вбитий, і проспав аж до самого ранку.

Поштарська казка

Про те, що він бачив, пан Колбаба нікому не розповів, тому що, ви самі розумієте, на пошті ночувати не можна. Але ж з того часу він почав завзятіше розносити людям листи. "Оцей лист, – казав він сам собі, теплий, а цей аж гріє – такий гарячий: напевно, якась мати писала".

Поштарська казка

Одного разу розбирав пан Колбаба листи, які він витяг з поштової скриньки, щоб рознести їх за адресами.

– Це що таке? – раптом здивувався він. – Лист запечатаний, а ні адреси, ні марки на ньому немає.

Поштарська казка

– Так, – каже поштмейстер. – Знову хтось опустив у скриньку листа без адреси.

В цей час якийсь пан, який посилав своїй матері рекомендованого листа, почув, про що вони говорять, та як заходився ту людину лаяти.

– Це, – каже, – якийсь йолоп, ідіот, осел, бовдур, дурень. Де ж це бачено: надсилати листа без адреси!

– Ні, пане, – заперечив поштмейстер. – Таких листів за рік набирається ціла купа. Ви не повірите, добродію, які люди бувають неуважні. Написав листа та й стрімголов на пошту; і навіть не думає про те, що забув написати адресу. Авжеж, пане, це відбувається значно частіше, ніж ви гадаєте.

– Та невже? – здивувався пан. – І що ж ви з такими листами робите?

– Залишаємо лежати на пошті, пане, – відповів поштмейстер.

Тим часом пан Колбаба крутив листа без адреси в руках, та бурчав:

– Пане поштмейстере, лист такий гарячий. Мабуть, написано від душі. Треба віднести його адресату.

– Якщо адреси немає, то облиш, і справі кінець, – заперечив поштмейстер.

– Може, його слід розпечатати та подивитися, хто відправник? – порадив пан.

– Так не можна, пане, – суворо заперечив поштмейстер. – Ми не можемо допускати такого порушення таємниці кореспонденції.

На тому питання було закрите.

Але коли пан пішов, пан Колбаба звернувся до поштмейстера з такими словами:

– Вибачте за сміливість, пане поштмейстере, але з цим листом нам, можливо, допоміг би хтось із тутешніх домовиків-поштовиків.

І розповів йому про те, що він бачив одного разу вночі, як тут господарювала поштова погань, що вміє читати листи, не розпечатуючи їх.

Поштарська казка

Подумав поштмейстер і каже:

– Гаразд, хай їм грець. Що ж робити. Спробуйте, пане Колбаба. Якщо хтось із панів-поштовиків скаже, що в цьому запечатаному листі написано, може, ми дізнаємося, і до кого він.

Звелів пан Колбаба замкнути його на ніч у конторі і став чекати. Близько опівночі він чує: туп-туп-туп по підлозі ніби миші забігали. І знову бачить: поштовики листи розбирають, посилки зважують, гроші рахують, телеграми вистукують. А покінчивши з цими справами, сіли поруч і, взявши до рук листи, стали грати в мар'яж.

Тут пан Колбаба їх гукнув:

– Добрий вечір, панове чоловічки!

– А, пане Колбаба! – обізвався старший поштовик. Ідіть знову з нами у карти грати.

Поштарська казка

Пан Колбаба одразу погодився – підсів до них.

– Ходжу, – сказав перший поштовик і поклав свою карту.

– Крою, – промовив другий.

– Б'ю, – обізвався третій.

Настала черга пана Колбаби, і він поклав того самого листа на три інші.

Поштарська казка

– Ваша взяла, пане Колбаба, – сказав перший поштовик. – Ви пішли найбільшою картою: тузом чирви.

– Перепрошую, – заперечив пан Колбаба, – але ви впевнені, що моя карта така велика?

– Звичайно! – відповів поштовик. – Адже це лист хлопця до дівчини, яку він любить більше за життя.

– Не може бути, – навмисне не погодився пан Колбаба.

– Саме так, – твердо заперечив поштовик. – Якщо не вірите, давайте прочитаю.

Він узяв листа, притулив до чола, заплющив очі і почав читати:

– "Ненаглядна моя Марженко! Пешу я тобі..." Орфографічна помилка! – зауважив він. – Тут треба и, а не е – "...що отримаф місце шофера то якщо хочеш можна справляти весіля напеши мені якщо ще мене любиш пеши швитше твій вірний Францик".

Поштарська казка

– Дуже вам вдячний, пане поштовику, – сказав пан Колбаба. – Це мені й треба було знати. Дуже дякую.

– Нема за що, – відповів поштовик. – Але майте на увазі: там шість орфографічних помилок. Цей Францик не дуже добре вчився в школі.

– Хотілося б мені знати: що ж то за Марженка і Францик? – пробурмотів пан Колбаба.

– Тут нічим не можу допомогти, пане Колбаба, – сказав поштовик. – Щодо цього нічого не написано.

Вранці пан Колбаба доповів поштмейстерові, що лист написаний якимсь шофером Франциком до якоїсь панночки Марженки, на якій цей самий Францик хоче одружитися.

– Боже мій, – вигукнув поштмейстер. – Це ж страшенно важливий лист! Необхідно вручити його дівчині.

– Я б цього листа миттю доставив, – сказав пан Колбаба. – Аби тільки знати, яке у цієї панночки Марженки прізвище і в якому місті, на якій вулиці, під яким номером будинок, у якому вона живе.

– Це будь-хто зумів би, пане Колбаба, – заперечив поштмейстер. – Для цього не треба бути поштарем. А треба б, незважаючи ні на що, цього листа їй доставити.

– Гаразд, пане поштмейстере, – вигукнув пан Колбаба. – Шукатиму цю адресатку, хоч би довелося цілий рік бігати і весь світ обійти.

Сказавши так, повісив він через плече поштову сумку з тим листом та шматком хліба і вирушив на пошуки.

Поштарська казка

Ходив-ходив, скрізь питаючи, чи не живе тут панночка така, Марженкою звати, що чекає листа від одного шофера, на ім'я Францик. Пройшов майже всю Чехію, і скрізь розпитував щодо пані Марженки. І панянок цих, Марженок, у Чехії виявилася прірва: загальним числом чотириста дев'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят. Але жодна з них не чекала листа від шофера Францика. Деякі справді чекали листа від шоферів, от тільки звали цих шоферів не Франциком, а або Тоніком, або Ладиславом, або Вацлавом, Йозефом, або Яролем, Лойзиком або Флоріаном – коротше, по-різному, а Франциком – жодного. А деякі з цих панянок Марженок чекали листа від якогось Францика, тільки він не шофер, а слюсар чи фельдфебель, столяр чи кондуктор або, траплялося, аптекарський службовець, муляр, перукар чи кравець – тільки не шофер.

Поштарська казка

І проходив так пан Колбаба цілий рік та ще один день, і все ніяк не міг вручити листа потрібній пані Марженці. Багато про що він дізнався: бачив села та міста, поля та ліси, сходи та заходи сонця, приліт жайворонків та початок весни, посіви та жнива, гриби в лісі та зрілі сливи; бачив Жатський хміль і Млинницькі виноградники, Тршебонських коропів і Пардубицькі пряники, але, досхочу та марно надивившись на все це за цілий рік із одним днем, сів, повісивши голову, біля дороги і сказав собі:

– Мабуть, дарма я ходжу: не знайти мені цієї панночки Марженки.

І стало йому так прикро, до сліз. І панночку Марженку шкода, що не отримала вона листа від хлопця, що кохає її більше за життя; і шофера Францика шкода, що не вдалося доставити його листа; і самого себе шкода, що стільки праці на себе прийняв, у дощ і в спеку, і в негоду світом крокував, а все без користі.

Сидить так біля дороги, журиться. Аж дивиться: їде дорогою автомобіль. Котиться собі потихеньку – кілометрів так шість на годину. І подумав пан Колбаба: "Здається, це якийсь застарілий ридван. Бач, як повзе!"

Поштарська казка

Але як під'їхав той автомобіль ближче – аж це прекрасний восьмициліндровий "Бугатті"! А за кермом сумний шофер сидить, весь у чорному; а ззаду пан сумний, теж у чорному.

Побачив сумний пан сумного пана Колбабу біля дороги, наказав зупинити машину та й каже:

– Сідайте, поштарю, підвезу трохи!

Поштарська казка

Зрадів пан Колбаба, бо в нього від довгої ходьби ноги заболіли. Сів він поруч із сумним паном у чорному, і рушила машина далі своїм сумним шляхом.

Проїхали вони так кілометрів зо три, і запитує пан Колбаба:

– Перепрошую, пане, чи ви не на похорон їдете?

– Ні, – промовив глухим голосом сумний пан. Чому ви думаєте, що на похорон?

– Та тому, добродію, – відповів пан Колбаба, – що ви такий сумний.

– Тому я такий сумний, – каже замогильним голосом пан, – що машина їде так повільно і сумно.

– А чому, – запитав пан Колбаба, – такий чудовий "Бугатті" їде так повільно і сумно?

– Тому, що веде його сумний шофер, – похмуро відповів пан у чорному.

– Еге, – промовив пан Колбаба. – А дозвольте спитати, ваша милість, чому ж такий сумний пан шофер?

– Тому що він не отримав відповіді на листа, якого надіслав рівно рік і один день тому, – відповів пан у чорному. – Розумієте, він написав коханій, а вона йому не відповіла. І от він думає, що вона його розлюбила.

Поштарська казка

Почувши це, пан Колбаба вигукнув:

– А дозвольте спитати, чи вашого шофера не Франциком звати?

– Його звуть пан Франтішек Свобода, – відповів сумний пан.

– А панночку – чи не Марженкою? – продовжував свої розпитування пан Колбаба.

Тут озвався сумний шофер.

– Марія Новакова – ось ім'я зрадниці, яка забула про моє кохання, – промовив він із гірким зітханням.

– Еге, – радісно вигукнув пан Колбаба. – Любий мій, тож ви і є той дурень, той бовдур, той пень, той осел, той ідіот, той капустяний качан, той пентюх, той ненормальний, який опустив у поштову скриньку листа без адреси і без марки? Господи! Який же я радий, що маю честь познайомитися з вами! Та як же панна Марженка могла вам відповісти, якщо вона вашого листа ще й досі не отримала?

– Де, де мій лист? – вигукнув шофер Францик.

– Та ви мені тільки скажіть, – відповів Колбаба, – де панночка Марженка живе, і лист, будьте певні, негайно ж полетить прямісінько до неї. Господи боже ти мій! Цілий рік з одним днем тягаю я цього листа в сумці, по всьому світу нишпорю, шукаю цю саму панночку Марженку! Ану, золотий мій хлопчику, давайте мені швидко, скоріше, миттю, без зволікання, адресу панночки Марженки, і я піду вручу їй цього листа.

– Нікуди ви не підете, пане поштарю! – сказав пан у чорному. – Я вас туди відвезу. Ану, Францику, піддай газу та їдь до пані Марженки.

Не встиг він договорити, як шофер Францик дав газ, машина рвонулася вперед і пішла, мої любі, по сімдесят, по вісімдесят кілометрів, по сто, по сто десять, сто двадцять, сто п'ятдесят, все швидше й швидше, що аж мотор співав, заливався, гарчав, гудів від радості, і пан у чорному був змушений тримати обома руками капелюха, щоб той не полетів, і пан Колбаба вчепився обома руками в сидіння, а Францик кричав:

– Гарно котимо, га? Сто вісімдесят кілометрів! Їй-богу, не їдемо, а летимо прямим ходом у повітрі. Он вона, дорога, де залишилася! Гей-гей, у нас крила виросли!

Поштарська казка

І, летячи так зі швидкістю сто вісімдесят сім кілометрів, побачили вони гарненьке біленьке село – та це Лібнятів, слово честі! – і шофер Францик сказав:

– Ну от і приїхали!

– Тоді зупиніться! – промовив пан у чорному, і машина опустилася на землю на краю села.

– А "Бугатті" цей непогано бігає! – із задоволенням відзначив пан. – Ну, тепер, пане Колбаба, можете віднести пані Марженці листа.

– Чи не буде краще, якщо пан Францик сам розповість їй, про що в цьому листі написано. Адже там шість орфографічних помилок!

– Що ви! – заперечив Францик. – Мені соромно їй і на очі показатися: адже вона стільки часу жодного листа від мене не отримувала. Мабуть, зовсім про мене забула і не любить анітрохи, – додав він скрушно. – Ідіть ви, пане Колбаба; вона живе он у тому будиночку, у якого вікна такі чисті, як вода в криниці.

– Іду, – відповів пан Колбаба.

Замуркотів собі під ніс: "Їде, їде, їде він, їде славний листоноша", і – раз, два, – до того будиночка. А там, біля чистого віконця, сиділа бліда дівчина і підрубала полотно.

Поштарська казка

– Дай бог здоров'я, панночко Марженко, – гукнув її пан Колбаба. – Чи не плаття собі шиєте вінчальне?

– Ах, ні, – сумно відповіла панночка Марженка. – Це я саван собі шию.

– Ну-ну, – співчутливо промовив пан Колбаба. – Ай-ай-ай, угодники пресвяті, ой-ой-ой, мученики преподобні, може, до цього не дійде! Ви, панночко, хіба захворіли?

– Не хвора я, – зітхнула панночка Марженка, – а тільки серце в мене розривається від горя. І вона притиснула руку до серця.

– Господи боже! – вигукнув пан Колбаба. – Зачекайте, панночко Марженко, не давайте йому розриватися ще трошки. Чому це воно у вас так болить, дозвольте запитати?

– Тому, що ось уже цілий рік і один день, – тихо промовила панночка Марженка, – я чекаю одного листа, а його все нема.

– Не журіться, – втішав її пан Колбаба. – А я ось цілий рік і один день ношу в сумці одного листа і не знахожу, кому його віддати. Знаєте що, панночко Марженко? Віддам-но я його вам!

І він подав їй листа.

Поштарська казка

Панночка Марженка зблідла ще більше.

– Пане поштарю! – тихим голосом промовила вона. – Цей лист, мабуть, не мені: на конверті немає адреси!

– А ви подивіться всередину, – заперечив Колбаба. – Якщо не вам, повернете мені, от і все.

Панночка Марженка розпечатала тремтячими руками листа, і, тільки-но почала читати, як на щоках її виступив рум'янець.

– Ну як? – запитав пан Колбаба. – Повернете мені чи ні?

Поштарська казка

– Ні, – пролепетала панночка Марженка, сяючи від радості. – Це ж лист, пане поштарю, якого я цілий рік і один день чекала! Не знаю, як і дякувати вам, пане поштарю.

– Я вам скажу як, – відповів Колбаба. – Сплатіть мені дві крони штрафу за те, що лист без марки, зрозуміло? Господи Ісусе, адже я з ним цілий рік і один день бігаю, щоб ці дві крони на користь пошти стягнути! Ось так: щиро дякую, – продовжував він, отримавши дві крони. – А он там, пані, хтось чекає на вашу відповідь.

І він кивнув на шофера Францика, який стояв тут на кутку.

Поштарська казка

І поки пан Францик отримував відповідь, пан Колбаба, сидячи поруч із паном у чорному, говорив йому:

– Рік і один день, ваша милість, я з цим листом пробігав, та це було того варто: по-перше, чого тільки я не побачив! Така це чудова, прекрасна країна... Еге, пан Францик вже вертається? Ну, зрозуміло: таку справу легше віч-на-віч вирішити, ніж листами без адреси.

А Францик нічого не сказав; тільки очі його сміялися.

– Поїхали, пане?

– Їдемо, – відповів пан у чорному. – Спершу відвеземо пана Колбабу на пошту.

Шофер сів за кермо, натиснув стартер, увімкнув зчеплення та газ, і машина рушила з місця плавно, легко, як уві сні. І стрілка спідометра одразу ж зупинилася на цифрі 120 кілометрів.

– Добре йде машина, – із задоволенням зауважив пан у чорному. – Вона мчить так тому, що її веде щасливий водій.

Поштарська казка

Автор: Чапек К.; ілюстратор: Козлов Г.




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082254291250, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова